Вірш – Незрозумілі речі
Я безпорадністю прикрию свої плечі
І льодом буду в тебе на щоці
Ти розумів незрозумілі речі
Які мені приснились уночі
Незрозумілі речі,
Ті що говорила
Коли ми залишалися одні
І ними я тебе запропастила
Скуйовдила свої всі юні дні
Нехай пора прощання не настане
Самотністю вже нагодована я вкрай
І зорепадом наче як востаннє
Прихилиться переді мною рай.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Катя Гуйван – Всі речі набувають простоти Всі речі набувають простоти Торкаючись твоїх заспАних рук. Слова – то звук! Лише безглуздий звук, Що виписаний з серця, де вже Ти Просяк наскрізь. І не оглух Мій стриманий до болю організм, Що І-ою ганятиме тепер Твої думки Клітинами у снах. До біса страх!!! Хай котяться під три чорти Всі ті, що перед підлістю в […]...
- Юля Савчук – Речі збирала поспіхом Речі збирала поспіхом Як слід не заправила постіль В поривах раптової злості Палила цигарки й мости Любов така курам на сміх Суцільні блоги й репости Вже третій тиждень поспіль Лише електронні листи Потрібен лише один поштовх Один випадковий постріл Взірвати б усі блокпости І в твої обійми втекти Прийду опівнічним гостем Вино будем пити без […]...
- Юрій Андрухович – На Різдво в Україні діються речі На Різдво в Україні діються речі Потаємні й вічні. Скажімо, місяць Виявляється зайвим, тому Святвечір Переходить не в ніч, над якою висять Херувими сонні, а в ніч – як море, По якій навряд чи спроможні трії Мандрівні царі, подолавши гори, Своєчасно встигнути до Марії. Це, однак, не значить, що все даремно, Всі прогнози, прикмети цілком […]...
- Павло Мовчан – дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; У ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, Єднаючи повітрям усяк сущих, Даруючи неспокій, супокій Усякому по висоті надій, І душі, наче зерна з шкаралущі, Вилущує – тож зберегти зумій Свою, не розміняй намарне: Настане день невідання всекарний, Щоб ти свої похибки зрозумів. Живи, дбайливо множачи добро, Твоє життя […]...
- Вірш Ліни Костенко – Отак, як зроду, потаємно, з тилу Отак, як зроду, потаємно, з тилу, Усіх міщан ощирені лаї Ненавидять в мені мою скажену силу, Ненавиджу я слабкості свої. І скільки їх! Я зіткана з печалі. Для ближніх знято тисячі свитин. Коліна преклонивши, як Почаїв, Стоїть душа перед усім святим. Дзижчать і жалять міріади версій. Ну що ж, нехай. Я сильна, навіть зла. Я […]...
- Соломія Володимирівна – Як же тепер без тебе жити? Як же тепер без тебе жити? Душа блукає у пітьмі. Хто зміг кохання пригубити, Не знайде раю в самоті. Куди веде оця дорога? Мені здається, наче йду Все не туди, усе по колу, У безмір смутку і жалю. Хай в тебе є своя неволя, А в мене крихти від надій, Нехай жорстокий гумор долі, Та […]...
- Вірш Миколи Руденка – Найважча робота Натомлена душе моя, не дрімай – Нікому не дай тебе. душе, приспати. Струмочок життя не до прірви тримай І не до болотної греблі-загати. Струмочок життя… Де увірвешся ти, Щоб, випаром ставши, полинути в небо? Натомлена душе, сягай висоти – Бо тільки вона є домівка для тебе. Хай кажуть, що ти ефемера, нехай Тебе не відчути […]...
- Це не вірш, а почуття до тебе Мені ніколи не хотілось тобі казати:,, ТЕБЕ ЛЮБЛЮ” чи,, ТИ МЕНІ ПОдОБАЄСЯ”, бо знала коли скажу ці слова я втрачу тебе, втрачу нашу дружбу і не казала! Але ти дізнався. дізнався проте, що люблю тебе. Ти спочатку не хотів вірити в це, але всі про це говорили, і тобі довелось повірити. Тоді ти сказав мені: […]...
- Мусадас Мусадас (араб., букв.: шестірний) – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – вірш філософського змісту, строфічна форма якого складається із шести рядків за схемою римування: аааааа бббббба. Кількість строф буває від чотирьох до десяти. Приклад М. – вірш азербайджанського поета XVIII ст. Відаді Молла, перекладений Б. Мельничуком: Не думай про […]...
- Вірш С. Єсеніна “Відгомоніла золота діброва” Вірш С. Єсеніна “Відгомоніла золота діброва” – один з кращих взірців ліричної поезії. Про що він? Це роздуми про долю людську, про життя і смерть, про місце людини і сенс буття. Осінні мотиви, що звучать у вірші вже з перших рядків, налаштовують одразу на хвилю суму. “Відгомоніла золота діброва” – значить, щось закінчилося. Вмирає колись […]...
- Леся Українка – Останні квітки Ох, розкрились троянди червоні, Наче рани палкі, восени, Так жалібно тремтять і палають – Прагнуть щастя чи смерті вони? Не осиплються тихо ті квіти, Не настане життя в них нове, Ні, ударить мороз до схід сонця І приб’є поривання живе. І зчорніють червоні троянди, Наче в ранах запечена кров… Ох, нехай же хоч сонця нап’ються, […]...
- Вірш – Відповідь Насправді не люблю, насправді не кохаю Насправді не обманював тебе Я полюбив свій спокій і словесні зграї Нічого душу непокірну не займе Але сьогодні, знаєш, я закоханий у вечір Але сьогодні, чуєш, я говорю про любов І в цю секунду ти приходиш не до речі І в цю секунду я іду до неї знов До […]...
- Вірш Миколи Руденка – Чекання Берізки, що були засніжені допіру, Відчули сокорух – пробудження нове. Катунь – немов змія, котра міняє шкіру: Сповзає з неї і пливе. Гора звалила з пліч зими тяжкі вериги, Ось-ось на неї з хмар покотяться громи. Лише моя душа не позбулася криги – Вона блукає десь біля воріт тюрми. Але в якій із них тебе […]...
- Вірш – Ти іншу покохав Ти іншу покохав, Пішов, нічого не сказав Залишив тільки рану в серці Пішов і навіть не згадав… Він не подумав, Боже, Як тепер без нього Життя моє, залишив тільки сльози І сльози капають з лиця мого!! Неначе дощ із неба, Ну, навіщо це все треба? Навіщо жити без кохання, Без тепла рук його, і голосу […]...
- Іван Франко – Не пора Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, Нам пора для України жить. Не пора, не пора, не пора За невігласів лить свою кров І любити царя, що наш люд обдира, – Для України наша любов. Не пора, не пора, не пора В рідну хату вносити роздор! Хай пропаде […]...
- Вірш Миколи Руденка – Геродот і таври Реміння, звившись, мов руда змія, Над веслами по голих спинах ляска. У колеса історії своя – З людської крові видобута змазка. Та все ж веселка набира снаги – Підводиться із хвиль, мов з пліч титанів. Відкрилися таврійські береги – Громаддя скель і тіні від платанів. Ледь ворушив орел крилом легким – Мов посланий, щоб гори […]...
- Вірш Миколи Руденка – Світ крізь сльозу Світ крізь сльозу – то зовсім інший світ: Адже ж сльоза – не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт. І ти їй понесеш всього себе – Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе. Збагнеш: це лоно неньки, далебі […]...
- Я б хотіла написати тебе всіма мовами світу Я б хотіла написати тебе всіма мовами світу – Навіть мертвими мовами й мовами тиші. Щоби кожна людина могла зрозуміти, Чому саме тебе я пишу. Я б хотіла написати тебе всіма буквами алфавіту, Щоб ти був у кожній паузі й звуці. Я б писала про те, як ти вмієш курити, Як виношуєш свої прагнення – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Збруцький ідол 1 Коли на мене впав отой удар, В якому я впізнав космічну руку – Найвища благодать, солодкий дар, Що згодом обертається на муку; Коли мене від психолікарів Вели мої опікуни дрімучі – Я в київському скверику зустрів Гранітну стелу, знайдену у Збручі. Напевне, копія. Та я завмер – Це ж те, що з мене хворого […]...
- Вірш Миколи Руденка – Уранці під колючкою А може, це не так уже й важливо, Щоб завжди був відкритий небосхил І вільні перевали, вільні зливи, І в небі шелестіння вільних крил; Щоб модний галстук і костюм по зросту, І шлягер на малинових вустах; Щоб слово “воля” означало просто Можливість мандрувати по світах… Нехай колючий дріт – чи в цьому Справа? Аби лиш […]...
- Тетяна Хоронжук – Не завжди у житті буває легко Не завжди у житті буває легко, Бо кожен робить свої помилки. Коли здається – щастя так далеко, Не смій спинятись. Ти до нього йди. Буває, що навколо тільки чорні речі, Душа стемніла плаче від біди. А десь блукає твоя безкінечність. Ти не спиняйся. Їй назустріч йди. Буває, солов’ї спиняють пісню, І ти не бачиш вже […]...
- Вірш Миколи Руденка – Комета Галлея Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них. Ти де була? Від кого вісті? Летіла скільки днів, годин?.. І астрономи, мов кліністи, Вивчають склад її тканин. Вся машинерія космічна (Ракети, роботи, зонди) Вишукує: ти органічна Чи крига з мертвої води? Чи не вона […]...
- Христина Сможаник – Краще – прощання Так хочеться зникнути Ароматом розтворитись, В себе поникнути, Десь в хмарах заритись Та біль і страждання Вибір чекають такий, Адже прощання На смак сам такий Влітаєте подихом вітру У моє незвичне життя А видрете ви з нього тугу Терновим квітом каяття Та краще нехай те прощання Хоч тиждень болить, Аніж ваше чекання Половину життя мозолить....
- Микола Вінграновський – Тост Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, – Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою – І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній – ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить. Я п’ю за мить – за вогняне […]...
- Вірш – Театр У тебе шкіра біла І очі величезні сліпі, Немає зморщок на чолі – Їх маска приховала. Есхіл напише для тебе сценарій. Ти матимеш роль головну, І кожен сусід зіграє свою. Вже перший акт на підході, А ти чекаєш антракт… Втекти за куліси, Зірвати маску з обличчя, до біса!!!! Скінчилась перерва, Тетій дзвін пролунав. Давай на […]...
- А ти люби його, дівчино, чуєш? А ти люби його, дівчино, чуєш? Нехай не так, як любила б я. Нехай шаленіє від того, як його цілуєш, Нехай не зможе прожити без тебе ні дня. Нехай з тобою він гуляє ночами, Нехай пригортає й обнімає тебе. Нехай не знає з тобою печалі, Нехай не згадує, як любив він мене. Нехай буде у […]...
- Вірш про війну (вірш до дня Перемоги) В огонь закутана земля, Червоні маки, як жар, багровіють, Клич бойовий долітає здаля, Голі згарища де-не-де тліють. Юний хлопець іде з автоматом, Він один – із полону утік І тепер у загін із докладом Поспішає, як горний потік. Він долає і голод, і втому І, навчившись на біль не зважать, По дорозі заходить додому – […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Черемховий вірш Вже ніч нагріта п’яним квіттям Димиться в черемховій млі, І букви, наче зорі, світять В розкритій книжці на столі. Стіл обростає буйним листям, І разом з кріслом я вже кущ. З черемх читаю – з книг столистих – Рослинну мудрість вічних пущ. 21 березня 1935...
- Вірш Миколи Руденка – Нічний рядок Вночі не сплю – скриплю зубами: Болять потрощені кістки. А дощ рушає над горбами Та через гори навпрошки. Щось у вікні кошлате, чорне. То ген під кам’яне крило Гора, немов курчаток, горне Дощем захлюпане село. Я шепочу у мертве небо, Що вже й мені туди пора. Горни й мене, гора, під себе. Горни, гора… Горни, […]...
- Вірш – Ниють рани дощів Ниють рани дощів на шалених вітрах мого тіла І гарячі думки обпікають мій мозок із зовні. І колишніх дитячих мрій півонії повні Наче кров пролились на мої білі крила. І зтікають хвилини, на вічно, в далекеє Вчора І холодні сніги замітають примарне Майбутнє. Грає скрипка, а може то арфа чи лютня, Чи сверло, що сверлить […]...
- Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси Цілує вітер травам довгі коси, Збираючи їх вранішню росу… Невдячна доля… Кожному підносить За все рахунок і свою ціну. Буває важко в собі біль носити, Зав’язуючи в вузлик почуття… Я йшла до тебе, як по лезу бритви, Як журавель до рідного гнізда. Я не вагалась, хоч боліло в тілі І каркали ворони звідусіль. Босоніж по […]...
- Вірш Максима Рильського – Ні, зорянице, злотом і рубіном Ні, зорянице, злотом і рубіном Ти не скрашай ясних своїх перстів: Ще того персня майстер не зробив, Щоб був тебе достойним і – єдиним. Не одягайся в полум’я шовків, Не огортайся пухом лебединим: Не треба шат золотокосим Фринам, Щоб сивий суд чоло своє схилив. Хай обіцяють мудрощі й корону Богині пастухові з Іліону, У тебе […]...
- Вірш Миколи Руденка – Від тебе, дитинство Від тебе, дитинство,- від тебе здаля Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту: Як вабить напечена сонцем земля Оголену ногу, що ціпками вкрита! Є щось недитяче в дитячій ході – Таке, що під старість до сліз навертає. Можливо, це ж ми пізнаємо тоді, Як рідна планета до ніг приростає. І, може, тоді ми сягаєм основ, Котрі в незрадливій […]...
- Вірш – Стоїш над прірвою одна Стоїш над прірвою одна, В твоєму серці порожнеча… Це все – життя! Це все не гра! А смерть безглузда – просто втеча… Чому тебе не зрозуміли Найрідніші тобі люди? Чому так сіро у душі? Чому так сіро в серці, всюди? Ще крок зроби… і все-кінець! Нічого більше вже не буде… Життя зведеш ти нанівець А […]...
- Вірш Миколи Руденка – Лежать між нами дев’ять літ Лежать між нами дев’ять літ Страшної, лютої розлуки. Вже виросли мої онуки, І я уже не дядько – Дід. А ти, скажи мені, яка?.. Вже ні згадать, ні уявити – Лиш заново у серці звити Тебе з поштового рядка. Тож я, коли село дріма, На вітрі, що летить з Китаю, Твої листи перегортаю – Та […]...
- Вірш Богдана Лепкого – Вночі Листками вітер котить, І кидає в болото; Стежками попід гаєм Бездомний сум блукає, Обходить перелоги, Рахує панські стоги, Обходить хлопські ниви І плаче нещасливий: Там лан, там полонина, Там стерня, як щетина, Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі! Там збіжжя, якби злото, А тут стерня – болото, І кров, і поту ріки […]...
- Наталя Гуркіна – Вірш про вихователя Безліч зовсім різних мов вихователь знає, Бо до кожного з дітей він підхід свій має. Знов олівчика кладе до маленьких ручок: Додавать і віднімать вчить малих чомучок. Про усі земні дива дітлахам розкаже, Де єнотики живуть, кожному покаже. Наче мама, пригорне й обійме ніжненько, – Буде птахам-малюкам, мов в гнізді, тепленько. У любові цілий день […]...
- Вірш Ліни Костенко – Спини мене (аудіо-версія) Спини мене отямся і отям Така любов буває раз в ніколи Вона ж промчить над зламаним життям За нею ж будуть бігти видноколи Вона ж порве нам спокій до струни Вона ж слова поспалює вустами Спини мене спини і схамени Ще поки можу думати востаннє Ще поки можу але вже не можу Настала черга й […]...
- Вірш Миколи Руденка – Трохи про надчуттєве Людські чуття – дозорці півзаснулі, Пташки з чавунним пір’ям на крилі. Відомо: люди в біополі – Кулі. Що котяться, не ходять по землі. Ми лиш самі для себе є дворукі, А для астралу – Круглі, мов сонця. Що ми це ми – немає запоруки: Ніщо нам не відкрилось до кінця. Отож далеких предків величаймо: У […]...
- Андрій Любка – Вірш як вид самотортури Сніг волочив нас мокрими трасами Мокрими мріями падав на вії Ми стали всього незграбними пазлами В пошуках власної шизофренії Сніг як туман вражав невагомістю Ми в ньому наче не перебували Нищили рідних загнані совістю У найтемніші вологі підвали Життя минало навколо пейзажами Не залишаючи шансів на фото Ми стали всього незграбними пазлами Яких життя везло […]...
Патріотичні мотиви в поезіях тараса шевченка твір.