Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить…
О милий друже, – знов недуже –
О милий брате, – розіп’яте –
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…
З душі моєї – мов лілеї –
Ростуть прекрасні – ясні, ясні –
З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…
Я хочу бути – як забути? –
Я хочу знову – чорноброву? –
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвете веселка дум…
Сум серце тисне: – сонце! пісне! –
В душі я ставлю – вас я славлю! –
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.

(1915)

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари