Юля Миргородська – Щось їй кричало прямо з серЕдини

Щось їй кричало прямо з серЕдини, – тікай. хоч до біса. хоч боса. біжи. Туди, де ще теплі обійми розведені Чекають на тебе. швидко звертай туди. Щось поки бігла ойкнуло в грудях. – півподиху

Юрій Тарнавський – Старість Казанови

Кожного погідного ранку Казанова, Одягнений в рожеві жіночі панчохи, Виходить на вузькі левади міста Збирати зомлілі метелики презервативів. Стіни його кімнати облуплені Змощеними муміями поцілунків, Які він витяв тремтячою рукою Із уст старих дів,

Ліна Костенко – доля

Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю

Без названия

I Пар з органу і Фет Пурпуровий клозет В цій реальності мене крапка нет Люди – ненавиджу З гортані горланю Криком непрожованим: Зупинись і кохай! Ти прохожа чи в рай Чи удаль за очима

Власта Власенко – доки світ молодий

Доки світ молодий Доки сонце не квапиться впасти По зеленій траві Заворожені дні потечуть По зелених димах Розтечеться смола як причастя І приляже весна Розімліла як тепла грудь. З пальців вирветься птах Я полегшаю

Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно… “

Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, Прозора та дзвінка, немов погожа днина, В тобі блакить лунка і крила журавлині, Співучі павутини пряде твоя рука. Люблю тебе, о земле! Твоє пречисте лоно Остуджує мої натруджені

Тарас Шевченко – Ну що б, здавалося, слова

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.. Знать, од бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! … .. Похилившись,

Семенко Михайль – Золоторіг

Хто, хто був ще такий радий, Як я учора? Місячні ночі будуть – будуть скоро, Як кілька часу назад. Небо безплямне. Рожево-блідий захід. І тут же на золоторіг зором наткнувсь – Як гарно Півмісяць

Сергій Жадан – Що вона потім робила, куди пішла

Що вона потім робила, куди пішла, З хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці, Коли її темне вікно роз’їдала імла, Як іржа роз’їдає старі есмінці? Курила бельгійський тютюн, Міцніший, ніж зазвичай. Сварилася з поліцейськими

Володимир Сосюра – Взяла Орися кошеня

Взяла Орися кошеня Й воно подряпало їй руки І сльози падали в онучі Їх витирав з любов’ю я. “Чи будеш гнать за ним усюди І в руки брать це кошеня?” І відповіло маленя Одним