Павло Мовчан – Карбування на міді

Немов прилестився, прижився До світу білого й забув, Що загостився, забарився, Про час забув і воротьбу. На учтах юності сп’янілий, Життя палив, не пам’ятав, Що погостівка в світі білім Завершується вороттям. Хвилясті струми обпікали,

Павло Мовчан – Кілька здряпин на дні казана

Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог – далеко… Покинутий давно, та не забутий, ні… Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки: Знесилені тіла та душі преясні… Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя, І

Дмитро Загул – Захід

У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, –

Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “

Мене цієї ночі вмерло так багато, Так, ніби мову я раптово втратив, Забув усі імення та слова, А на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, що було явним: Ти була з іншим у моєму

Павло Мовчан – “Життя будується у плоті… “

Життя будується у плоті, В думках росте, В словах мудріша, І кожен звук солодкий в роті Щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя міра – З переситу і втіха кисне… Рубцями вивернувши

Катерина Феб – Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія

Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія. Себто, Всесвіт може бути і безмежним, Але зміст його в телевізійних вежах, І канали передач свідомістю обмежені. Бо кують із ботексу та підривають недоліком кальцію, Бо ж із силікону

Ольга Анцибор – Осінь

Сивина вже скроні посріблила, Листопадами літа летять, І в душі кохання відболіло, А на серці тиха благодать. Осені п’янке зачарування Вабить зір, нашіптує слова, Як юнак дівчині про кохання Пісню тихим голосом співа. Фарб

Микола Вінграновський – душа наїлася, та бреше

Душа наїлася, та бреше. А бреше як! і те і се. Що вуж, мовляв, корову ссе, А відьма жінці косу чеше. Мовляв, каміння – це вода. Нещастя – щастя. Радість – горе. Зажура –

Сергiй Червонозорянський – Не вздумай прогонять влечение

Не вздумай прогонять влечение Когда, В вечерней тишине Одно неловкое движение Пробудит мысли обо мне И запах роз вдохнув украдкой Поправив волосы рукой Представь, Волнующе и сладко – Ты можешь быть всегда со мной

Павло Мовчан – Перевтілення

1. Струмуючий, далекий часу гук Крізь оболонку вапнясту кулясту Просочується – шовкопрядний звук Надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно На кокон навивається сріблясто, У сповитку душа дріма давно, І