Дмитро Загул – З-за буйних річок

З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах

Соломія Волошин – Обійми

Так добре у твоїх обіймах заснути, Турботу і силу водночас відчути. Заплющити очі і бачити сни, В яких я – царівна, а лицар мій – ти. Так добре у твоїх обіймах проснутись, Цілунок твій

Антонич Богдан-Ігор – Зима

Кравці лисицям хутра шиють, Вітри на бурю грізно трублять. О боже, стережи в завію І людські, і звірячі кубла. У сто млинах зима пшеницю На сніг сріблясто-синій меле. Назустріч бурі ніч іскриться, Провалюючи небом

Олекси Стефановича – Вічна слава

Доби славної та великої Піднесемо ми корогви! Буде хвала йому, тому рикові, Тому львиному – “йду на ви!” Слава князеві недосягнена: Він як пард ходив, був як тур. Слава часові, коли загнано Руський цвях

Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір

Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне

Микола Руденко – Пророк

То ніч над нами чи істота чорна? На це ніхто б відповісти не зміг. І крутиться Земля, неначе жорна, І зорі перемелює на сніг. А десь хмільні й розморені, як завжди, Майбутнє нам віщують

Червоний заспів – Чумак Василь

Риємо – риємо – риємо Землю, неначе кроти; З кутів плазуємо зміями, Сіємо – сіємо – сіємо. Буйні червоні цвіти… Бурями сійтеся, бурями, Маки – червоні вогні: Там поза гратами-мурами Тінями сірими-хмурими Ранки конають

Іван Андрусяк – Герметично зачинені вікна до пекла

Богданові Зузуку Герметично зачинені вікна до пекла. Завертаймо назад непокірний катрен. Детективна історія Роберта Шеклі Виповзає на білі полотна арен. Завиває сирена – швидка чи поліція? По задвірках епохи скрадається тінь. Простирадло небес заплямила

Василь Симоненко – Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так

Леся Українка – Легенда

Було колись в одній країні: Сумний поет в сумній хатині Рядами думи шикував; Вони й “рівнялись”, Мов піхота, аж тут співця взяла охота – І він їм крила подавав. Крилами думоньки тріпочуть, Порядку слухати