Павло Глазовий – Тонка натура

Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята. – Мамо, гляньте в календар, де червона дата? – Мати каже: – Триста днів спиш на рік, як трутень. Не однаково тобі – свято а чи будень? –

Анастасія Кравець – Згортаються, мов квіти, літа дні

Згортаються, мов квіти, літа дні. Палають зорі в небесах осінніх. Тепло відносить вітер на коні. У царських обладунках небо синє. Міліє день рікою в далині, І сонечко сумує за літами. У піднебессі птахи мовчазні

Вірш Ліни Костенко – Отак, як зроду, потаємно, з тилу

Отак, як зроду, потаємно, з тилу, Усіх міщан ощирені лаї Ненавидять в мені мою скажену силу, Ненавиджу я слабкості свої. І скільки їх! Я зіткана з печалі. Для ближніх знято тисячі свитин. Коліна преклонивши,

Леся Українка – до товариша

Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі, Як про вас я спогадую, хвора? Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі, Так обом нам бракує простора. Темна доля забрала життя мого рай. Вам

Павло Мовчан – Вільна душа

Спонукувана ким і за чиїм велінням, Ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, Проламуючи час, позбувшися томління, Виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, мов з свята, М’якесенька, мов віск, легесенька, як вата.

Павло Мовчан – “І сонях гнеться, і землю гне на осінь… “

І сонях гнеться, і землю гне на осінь, І синій голос висне, мов крило, Що раптом над Просонням простяглось І протягло золочені покоси. – Не клич мене, Занадто таки низько Ранковий гомін, вхекавшись, пробіг

Світ не ділиться

Кажуть світ не ділиться на “було” і “буде”. Кажуть в нім немає “із тобою” й “без тебе”. Той, хто сказав оце не знає душі моєї буревій, Що без тебе жити не бажаю, а з

Павло Мовчан – З циклу “Відлуння війни”

1. На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите: Там всі обличчя запеклись і погляди сердиті… А поруч – літо: при воді танцюють сині бабки… Не озирайся, йди, радій і не роздряпуй згадки. Ти далі

Іра Сас – Рівно о сьомій

Рівно о сьомій, П’ятій ранку.. У день, вночі Чи на світанку.. У поїздах, В маршрутці з чаєм.. У снах, у сповіді, У славі.. В гостях, не вдома, На роботі.. В тумані, в радощах, В

Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку… “)

Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, І виплутується чайка, бо зелена борода Розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – шерхлювать мене почнуть. Всі зазубрини вже знято, вже гладенький,