Степан Руданський – Не мої ноги

Серед лісу, серед гаю У неділешній обід Заснув мужик у чоботях, Прокинувся без чобіт. Прокинувся, протер очі, Разів кілька позіхнув, Разів кілька босі ноги З подивлінням повернув. “Не мої се,- каже,- ноги, Присягаю на

Іван Франко – Сікстинська Мадонна

Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може, Неткнутий блиском твої красоти? Так, ти богиня! Мати, райська роже, О глянь на мене

Микола Руденко – дороги

Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил.

Тарас Шевченко – Якось-то йдучи уночі

Якось-то йдучи уночі Понад Невою… та, йдучи, Міркую сам-таки з собою: “Якби-то,- думаю,- якби Не похилилися раби… То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! Була б сестра, і був би брат, А

Леся Українка – “Красо України, Подолля!”

Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало! Опде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел стоять тополі,

Іван Франко – “Безкраї, чорні і сумні… “

Безкраї, чорні і сумні За ночами минають ночі, І безутішному мені Схід сонця сниться. Бачать очі Крізь мур тюремний, як лютує Завзята боротьба в природі. Ще темний Агріман панує, Розпершись гордо там, на сході.

Юрій Іздрик – дощ над озером

Дощ над озером (.) означає для риб Лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм, Але зграї сріблясті пірнають углиб І вмирають беззвучно. А ми не вмираєм. Ми ховаєм в кишенях тютюн про запас, Номери

Ліля Колісник – Геть спорожніли вулиці Франківська

Геть спорожніли вулиці Франківська, Лиш світять ліхтарі удалині. Я причарована тобою, дивне місто, Твоя самотність глибоко в мені. І гіркотою відстані просякнуті вокзали, Тут були справжніми і не ховали сліз. Від нас і ми

Тодось Осьмачка – Немає

Я уникав кохання та приязні Завжди і на землі, і на річках, Неначе спільної кімнати в лазні, Де тільки гудзики на сорочках І всім і кожному ще не відомі І ніби грають ролю таємниць,

Таня Гелетюк – Я навіки твоя

Далекі зорі в небі мерехтіли, Про щось шепталися жита, Вони стояли під вербою і мовчали, А поруч тріпотіла пустота. Вона торсала їх за юні плечі, Шептала їй нервово: “Йде біда… Ще не одна із