Олена Теліга – Ніч була розбурхана та тьмяна

Ніч була розбурхана та тьмяна, Вітер грав і рвав пом’яті струни, Я пила самітньо аж до рана Темну розпач – найгіркіший трунок. А під ранок, зором помертвілим Розгорнувши спопелілий морок, Віднайшла я ненаправний вилом

Павло Мовчан – Безмежжя

Понаджений прихильністю снігів, Ошуканий, спонукуватий криком, Він відчував себе рівновеликим Безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, Але вода ішла йому навстрічно, Змиваючи відмітини й відбитки, І обертала машкару трагічну На

Богдан Лепкий – Цить, серце, цить!

Цить, серце, цить! Таж ти кохало, І раювало, й горювало, І наболілося досить – Цить, серце, цить! Весні кінець, Пшениця спіє, Зелене жито половіє, Вже й серп готує пильний жнець – Весні кінець… Пора

Дмитро Павличко – “За вивіркою золотою… “

За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через руні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені.

Людмила Васильєва – Хай мине років сто, або триста

Хай мине років сто, або триста, До історії сплине наш час… І хвилює мене особисто, Що нащадки розкажуть про нас? Чи судитимуть наші онуки По заслузі, по справжнім ділам? Чи повірять у горе та

Борис Грінченко – доки?

Минає час, минають люди; Ми всі ждемо того, що буде, І кажем всі: давно вже час, Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде,- А час не жде, а

Семенко Михайль – Аналогія

Туман над морем зіллявся з хвилею Зіллявся з хмарою що угорі І в плесках-стогонах млою застиглою Алегрить в скелю – скоріш скоріш Безмежні плюскоти бентежні зміни Розпуки гомін і жах без краю А що

Аня Тет – Мужчин много меня желало

Мужчин много меня желало И любил, по словам, не один, Но никто не спросил: “Не устала ли?” Горьких слез не вида? л ни один.. Речи пылкие страстно на у? хо Мне шептали, смущаясь не

Павло Глазовий – Мистецтво єднає

Вони зустрілись випадково, Сусідні просто випали місця. Він від халтури мучивсь винятково, З трудом сеанс досидів до кінця. Його сусідка тихо говорила: – Як можна в світ пускати це сміття? – Вона його за

Павло Мовчан – дерев’яне коло

Навперестріч ішла ти, доле, Аби здійснитися життям; Та розминулись – і по колу І досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов водою Сніги стікають у ярки; Ліщини кущ, що був