Цар Плаксій та Лоскотон – Симоненко Василь

Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, – Там цвіте краса-країна З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був па троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі – ніби кавуни.

Пам’яті Осьмачки – Маланюк Євген

Не хочу – ні! – цих похорон. Прости. Хай тільки ворон тричі десь прокряче, Що вже похований ти, неповторний ти, Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячийі Ні, не ув’язнить глина чужини Твою труну, твій

Іван Франко – “Мій раю зелений… “

Мій раю зелений, Мир-зіллям маєний, Стелися круг мене В далекую даль! Пречудний спокою, Витай надо мною. Святою рукою Прогонюй мій жаль! Як сонечко сяє! Як вільно гуляє По вільному краї Мій погляд кругом! Луги

Мазнін Ігор – Помандрую завтра в ліс (Збірка)

Дитячі вірші в українському перекладі ЛІТНІЙ ВЕЧІР Погасло небо, Сонце сіло. За день воно Усе нагріло: Поля, Стоги, Дзвінкі струмки І хвилі буйної ріки. Ліси Туманом Затягло, Та збереглося В них тепло: І під

Руданський Степан – Хмільницька пісня

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні! Черкніть для охоти вина! До боку шабельку, на руки повіддя, На ноги стальні стремена! Не гнути нам шиї, козацької шиї, Під тяжким залізним ярмом, Не нюхати диму нещасного краю, Що

Павло Мовчан – Чорнотроп

Здригнулася струна від променя тонкого, Зневажений від всіх сніг ще білів як міг, І колесо дзвінке мережило дорогу, Якою вовни жмут в чотири лапи біг. А-а-а… Світлість на лиці від дерева гінкого, І мед

Тарас Марищук – Маленька дівчинка

Маленька дівчинка, що жила неподалік мого будинку – виросла. Я бачив її завжди коли відчиняв вікно, щоб покурити. Вона то гралась ляльками, то будувала халабуди із покривал. Мила дівчинка, яка була значно розумнішою за

Дмитро Загул – Веселка

Соняшно. Мию авто. Пензель зеленого вужика Малює кольорову веселку. Милуюся. Чи моя саморобна веселка Менш реальна, як та, Що після дощу на небі? Наївна ти, оптимістко! Ілюзія – як її й не хвалити –

Степан Руданський – Крива баба

Раз до ксьондза забрела Кривая на ноги І, бідная, на дітей Просила підмоги. А ксьондзові грошей жаль, – Давай її вчити, Як каліці із дітьми В білім світі жити. “Лучче, – каже, – ти

Семенко Михайль – Зима

Сніг спадає і скрізь так біло Ніби тіло Лебідки білосніжної Прозорий вітер з біловіт На цілий світ Скидає плями дивовижні. Усе іскриться все кружляє І ясно сяє Блакитним вихором в душі І сипле порох