Милослава Черний – У дівчинки болить серце

У дівчинки болить серце. І серце болить незпроста. Мабуть, вона надто відверто Волоче важкого хреста. І з кожним наступним кроком Йому додає ваги. Напевне, дівчинка хвора. Навряд чи це їй до снаги. Дівчинка ходить

Юля Миргородська – Осінь на веранді розливає мокко

Осінь на веранді розливає мокко В січні ще насниться цей солодкий щем Що озветься в грудях озером глибоким І за краєм серця в душу потече Закіпає джезва Охололи нерви Випиваєш на ніч залишок життя

Олесь Гончар – На золотих парусах

Красуня задумана осінь Золоті паруси нап’яла. І сонце променем косим Мене протяло, мов стріла. Із прекрасним на серці болем, Із осколком у серці ясним Я на кряж по камінню голім Лісом іду багряним. Заберусь

Дмитро Павличко – “Цього не видно з найвищої вежі… “

Цього не видно з найвищої вежі, А тільки з окопу старого Чи з ями під гаражем Можна побачити, що небеса – Це тиша твоєї душі, Роздягненої вітрами, Найжаданіша тиша буття!

Юля Миргородська – не клади цукор у каву

Не клади цукор у каву Солодше не стане Трохи хай погірчить Потерплю Краще хай попече Й перестане Гіркоту гіркотою зап’ю Не чекай Допивай мою терпкість Хто крім нас вип’є наші гріхи Хто терпітиме нашу

Іван драч – Баляда про скромність

– Не вистачає йому скромності! – Кричало круг мене голодне кодло Скромних графоманів і чесних заробітчан. – Так, трохи не вистачає йому скромності! – Великодушно погодились поважні дяді, Поблажливо дивлячись з критичних Говерл. –

А ви змогли б? – Маяковський Володимир

А вы могли бы? Я сразу смазал карту будня, Плеснувши краску из стакана; Я показал на блюде студня Косые скулы океана. На чешуе жестяной рыбы Прочел я зовы новых губ. А вы ноктюрн сыграть

Осінь – Сосюра Володимир

Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито Осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом Синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де

Іван Франко – “Я буду жити, бо я хочу жити!..”

Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту, При ділі, що наш вік бересь вершити, Найду й свою я тихую роботу. З орлами я не думаю дружити, Та я

Наталя Гуркіна – Сороки

Чорні сороки по парку літали, Лавки фарбовані не помічали… Білим замурзали груди і боки, Стали з тих пір геть усі білобокі.