Хмаринка

Як хочеться стрибнути у хмаринку, Таку м’яку, пухнату взяти у долоні, Поніжитись хоча би на хвилинку, І полетіти ген далеко в білій равіолі. Осяє край небесної перини, Рожевим обрієм яскраве, чисте сонце, То –

Леся Українка – В дому роботи, в країні неволі

Діалог Велика, залита сонячним світлом полудневим площа в околиці Мемфіса; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом, тремтячим від спеки; на сході її оточують зарослі папірусу та лотосу, що вкривають

Дмитро Павличко – “Я буду на світі… “

Я буду на світі, Допоки незнане світло І обличчі твоєму світить. Я житиму доти, Допоки горіти буде Долоні твоєї дотик.

Юрій Андрухович – Лікарня

Ми стаємо щоразу легшими О десятій ранку по закінченні процедур виходимо Всі в однакових фланелевих піжамах В наших руках дедалі більше невагомості Ходимо парком старої садиби Граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою

Руданський Степан – Аршин

Іде Мошко через ліс, Аж вовк вибігає; Мошко скочив на пеньок, Аршин підіймає. І аршином навісний До вовка цілиться – Аж тут – трах! – із-за корчів Бахнула рушниця. Бідний Мошко як стояв, Так

Василь Стус – Колимські закували зозулі

Колимські закували зозулі, Шумує потік, молода шипшина Жовтавий стромить лист. Легкі хмарки На порцеляновому виснуть небі. А я на цій модриновій колоді Читаю про засланця-пустуна. Пусте, пустуне! Жити – пустувати, Награючи цимбальний свій стожаль,

Праведне пануваннє – Куліш Пантелеймон

Голубко Музо! Годі сумовати Да плакатись над сліпотою черні, Що золотом вцяцьковує палати – Од світу правди сховища мізерні. Обіймемось та підемо в левади, В поля, в луги, в гаї широкошумні, Чи не розвіємо

Мар’яна Невиліковна – Ми виросли з крику

Ми виросли з крику. Ми виросли. Ми на Ви. Ми невидимі діти. Ми є. Абортуй, чави, А ми є. Поламай нам кістки, розтрощи, зігни, А ми є. Передвістям війни. І вини Постаментом живим, щоби

Роман Скиба – І прийдеш по першому морозі

І прийдеш по першому морозі З вітряного виру нестрічань, Дівчинко з веснянками на осінь, Дівчинко з очима у печаль. Запітніють небом жовті квіти. І впадуть. Впадуть тобі до ніг… Дівчинко з веснянками на вітер,

Читаючи книгу, славетний життєпис… – Вітмен Волт

Читаючи книгу, славетний життєпис, Чи це (я питаю) зве автор життям людини? Чи так, уже після моєї смерті, хтось і про мене напише? (Начебто хтось може знати по-справжньому хоч дещо Про мене, Коли навіть