Томаш деяк – дівчино, два баккарді і п’ять хвилин!

Дівчино, два баккарді і п’ять хвилин! Дайте відчути, як відступає час Як оживає у жилах і ром, і Рим Як корабель лягає на інший галс Дівчино, Від “будь ласка” до “ось ваш чек” Станьте

Леся Українка – “Не дорікати слово я дала… “

Не дорікати слово я дала, І в відповідь на тяжку постанову Ти дав колючу гілочку тернову, Без жаху я в вінок її вплела. Рясніше став колючий мій вінок… Дарма, я знала се! Тоді ще,

Микола Вінграновський – Згорають очі слів

Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово – наш народ. 1964

Павло Мовчан – Слухаючи музику Максима Березовського

1. Приголомшливий промінь Стрімко в темряву прорвавсь І, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом згас… Темрява – яка широка! Скільки натекло смоли? Западаєшся в неспокій, ким пробуджений, коли? На очах рубці зостались і невигоєний

Іван Андрусяк – істинно кажу тобі – зима

Істинно кажу тобі – зима Так і час переступає тричі І нікого вічного нема Нині понад нами чоловіче Все воно з-під немочі росло І кришились хмари на дорогу Мислити – останнє ремесло Ми його

Олексій Чупа – Перед артобстрілом

Перед артобстрілом неодмінно здіймається вітер. Ніби вітрила тріпочуть та напинаються прапори На будинках та блок-постах, Аби ти не забув, за які умиратимеш кольори. Ось ти стоїш. Ось зривається у твій бік – і Бог

Олесь Гончар – Плацдарм

Ми вночі підійшли до ріки, Форсували із ходу її. У підхмар’ї заграв маяки Нам горять в несходимі краї. Ким ти зміряна, збройна пітьма? Де твої причаїлись пости? Повороту з плацдарму нема, Не настелені нам

Залишусь я собою

Проснулася. Відкрила очі. Згалала все… Хтось напророчив Долю мені? Та ні… а може так і мало бути? Лиш щось не схоже… У мене в хаті запах рути, І він нагадує печаль… До чого б

Олена Теліга – Мужчинам

Не зірвуться слова, гартовані, як криця, І у руці перо не зміниться на спис. Бо ми лише жінки. У нас душа криниця, З якої ви п’єте: змагайся і кріпись! І ми їх даємо не

Катерина Бабкіна – Той чоловік, що іноді спить зі мною

Той чоловік, що іноді спить зі мною, Ходить в легкому светрі і темній куртці, Без рукавиць і з голою головою, Навіть взимку в міста безжальній пустці Почувається добре, як під водою. Той чоловік ламається