Леся Українка – “Якби вся кров моя уплинула отак… “

Якби вся кров моя уплинула отак, Як сі слова! Якби моє життя Так зникло непримітно, як зникає Вечірнє світло!.. Хто мене поставив Сторожею серед руїн і смутку? Хто наложив на мене обов’язок Будити мертвих,

Павло Мовчан – “Коли щезало запинало… “

Коли щезало запинало, То вимальовувався світ: Мідяно-блискітне кружало На чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, Як тло для спогадів про літо, І вітром вибитий сучок, Що ледь примітив. Коли ж я око притулив

Антонич Богдан-Ігор – Шум

Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває

Леся Українка – “Коли вже зачепили сі питання… “

Коли вже зачепили сі питання Про бога й про посмертне проживання, То й я вам думку висловлю свою, Куди не так, як німець ваш, поважно, Але, я думаю, не менш одважно. Не буду я

Марта Тарнавська – Біржа

На біржі життя купуєш Дешеві майбутнього акції Та віриш, мов грач, у щастя І вперто ждеш дивіденду. Хотів би ти, спекулянте, З маленьких своїх інвестицій Отримати зиск потрійний? Хотів би дешеві ліри На тверду

Катя Батушан – Ти підеш далі, розсієш тумани і мряку

Ти підеш далі, розсієш тумани і мряку. Зі шкіри зійдуть усі опівнічні печаті. Ні слова любові, ні слова прощань і подяки. І сонце зійде нову тебе зустрічати. Усміхнена гордість, мереживо в бронежилеті – Жіночна

Леся Українка – Томас Мор

14 віків минуло від появлення на світ Платонових творів, і більш десяти віків уплило після настання трактату блаженного Августина, поки з’явився такий спадкоємець їх ідей, що спромігся не тільки розвити далі та обновити їх

Леся Українка – Пророча утопія

Така була первісна легендарна теологічна утопія, що вилилася в формі легенди. Але з неї згодом народилась утопія пророча, політична, що приймала найбільше форму поетичної імпровізації. Вплив попередньої форми відбився на ній дуже сильно. Вона

Мозолевський Борис – до читача (Жінка із передмістя)

Ця історія туманна. В ній то зустріч, то розлука. Ця історія у серці Відцвітала й знов цвіла. В ній злилися – не розняти! – Щастя й радість, біль і мука, Тільки що ж мені

Антонич Богдан-Ігор – Алхімія

В маленькій келії душно, запах сірки. Засушений, мов сірка, жовтий маг В реторту п’ялить очі, повні спраг. Червоний біс регочеться із дірки. Мов кльоша, золота над всім омана Та опар в куреві кімнату губить.