Пісня про хліб і шовк – Фу ду

Напевно, міст у Піднебесній Не менше тисяч десяти, Але нема такого міста, Де б воїнів у латах не знайти. Якби ж ми переплавити могли Ті лати на орала для землі. Щоб кожну латочку бездоглядних

Микола Вінграновський – Сама собою річка ця тече

Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй

Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє

Ольга Анцибор – Кохання моє таємниче

Кохання моє таємниче, Любове моя неземна, Лиш гляну тобі я у вічі – І враз розквітає весна. Не думала я, що так пізно, Ще буду кохати я знов, Що в серці народиться пісня, А

Ольга Анцибор – Вірші

Подруга мене якось запитала Де в мене здібності такі взялись? І чи раніше я вже щось писала, Чи несподівано ці вірші полились? Мені й самій цього не зрозуміти, Я думаю про це з недавніх

Павло Глазовий – Тіснота

З німецького гумору Серед залу у музеї, світлим склом прикрите, Стоїть ліжко старовинне, дуже знамените. Гід пояснює туристам: – дами і панове! Двісті літ було в готелі ліжко це чудове. В ньому спали знамениті

Ольга Анцибор – дорога в самотність

Так чекала кохання, Так хотілось весни. Та роки все летіли, Наче віщії сни. Із спекотного літа Раптом виринув ти, Та до осені разом Не змогли ми дійти. Не розвіяв самотність, Тугу не розігнав, Мовби

Таня Гелетюк – Вона – це все життя!

Ми дві частинки цілого, Одного й неподільного, До болю в серці рідного, Святого й нерозривного! Дві крапельки роси, Два ангела земних, Ми дві сльозинки маминих, Два погляди ясних. Сумні, щасливі, радісні, Живемо і кохаємо,

Наталя Гуркіна – Горіхова лічилочка

Вчепилися до білочки Горіхові лічилочки. Не дають їй їсти й спати Спонукають рахувати: Перший, другий, третій, п’ятий… Одинадцятий… двадцятий… Всі горішки полічила, І тоді лиш відпочила.

Тарас Шевченко – Сестрі

Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: “де ж я прихилюсь? І де подінуся на світі?” І сниться сон мені: дивлюсь, В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина, Дніпро геть-геть