Микола Вінграновський – Тринадцять руж під вікнами цвіло

Тринадцять руж під вікнами цвіло. Тринадцять руж – чотирнадцята біла. Тринадцять дум тривожило чоло, Тринадцять дум – чотирнадцята збігла. Тринадцять руж під вікнами рида, Тринадцять дум навилися на ружі… Руда орда копиць у виднокружжі,

Олена Теліга – Напередодні

Олегові Ш. I Коли приходиш ніжний і шумкий, І дзвоном слів перетинаєш спокій, Мені здається – весняних потоків Пливуть бурхливі і ясні струмки. Тоді вдаряють спінені думки У таємничість непочатих років, Куди пірве твої

Герасим’юк Василь – Білими волічками

Білими волічками Ноги твої обів’ю, Чорними волічками Волосся твоє зав’ю, Червоними волічками Обів’ю твій стан, А зелені покладу на брови, А сині покладу на вії, А груди твої і руки Знову білими обів’ю, Найбілішими

Соломія Волошин – Як часто

Як часто зустрічаємо ми тих, Кого готові серцем полюбити, Заради них пів-світу ладні перейти і гори підкорити, Терпіти біль, що з кожним днем сильніший, Для того лиш, щоб потім зрозуміти – КОХАННЯ – вічне,

Дмитро Загул – “Ти приходиш до мене щоночі… “

Ти приходиш до мене щоночі В ту хвилину, як міцно я сплю, Зазираєш в заплакані очі І шепочеш: не плач… я люблю!.. Я слова твої чую душою І крізь сон усміхаюсь тобі, Твої очі

Богдан Рапп – дежавю

Той день – провалля у безодню, Твій плач, я ливнем сльози ллю, Дай Бог щоб знов – цю мить холодну, – Я не відчув у дежавю. Тоді позбулись ми спокою, Липневий вітер, дощ і

Микола Руденко – Ойкумена

Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього. Вели цареві коней: вибирай. Схиляли юнки перед ним

Тетяна Гапонюк – Яскраве сяйво в обіймах ночі

Яскраве сяйво в обіймах ночі, І ми в той час не зімкнули очі, Які зловили те світло фари, Ідемо вулицями, мов примари. Твій ясний погляд тепер тьмяніє, І я любити більше не вмію, Не

Павло Глазовий – Здрастє, мама родная!

Син поїхав з дому та й прожив у місті Більше як півроку, днів, напевне, з двісті, Він в село вертається, з матір’ю вітається: – Здрастє, мама р О Дная! Как здєсь поживається? – Мати

Семенко Михайль – двоногий звір

Облуплені стіни з червоними віконницями. Тротуар, похилений до канавки. Запнуті газом, красуні синіють спідницями Перед дверима галантерейної лавки. Ліхтарі освітлюють блискучі плями. Полинялість витріщила сполоханий зір. В глупу ніч, виринувши з ями, Почвалав двоногий