Світ цей тісний для мене одної

І все-таки важко бути самій, Летіти на крилах розбитих вже мрій… Дивитись на право, а бачити ліво, Іти на північ, потрапляти на південь… Всі мрії забуті, а крила – забрали… Не можу більш мріять,

Руданський Степан – Не дивуйтесь, добрі люди

Не дивуйтесь, добрі люди, Добрі люди, ви, сусіди, Що задумуюсь між вами, Що журюся я завсігди. Літа мої молодії… Що ж по тому? Що ж по тому, Як без щастя, як без долі Жити

Іолана Тимочко – Скільки ще сліз

Скільки ще сліз, Скільки ще слів Пролитися Мусить з криниці Синіх твоїх очей? Небо мовчить – І тонкне в його правиці Перед лицем Меч Автоматних черг. Сліз у волошок вистачить вічність вимити, Вибити вікна

Мозолевський Борис – Його прихід

Тихо як – ні шелесту, ні сплеску! Світло як – в душі і навкруги! Я чекав, і ось воно воскресло, Повінню зламавши береги. Світ світає? Зацвітає вишня? Я з тобою – спи, кохана, спи.

Христина Сможаник – Ти мов думка у вісні

Я ненавижу день Я закохалася у ніч А ти є дурень Прошу з віч Та зникни вже, Коли лягаю Прошу тебе, Навіть благаю. Твоє ім”я вже повторяю, Коли я ніжно засинаю. Твої парфуми, сигаретний

Тарас Марищук – Спробуй поєднати запах теплої кави з корицею

Спробуй поєднати запах теплої кави з корицею Та сигарет з ментолом – І ти його ніколи не забудеш. Так пахло у неї на кухні, Коли я вперше прийшов. Вона у джинсових шортах та футболці,

Леся Українка – думи і мрії

Друга збірка поетичних творів Лесі Українки “думи і мрії” вийшла друком у Львові 1899 р. У її виданні брав участь В. Гнатюк. Збірка складається з поем “давня казка” (1893), “Роберт Брюс, король шотландський” (1893)

Рибалка – Гребінка Євген

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї! Вона в Сулу тече у нашій стороні. (Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь.) На річці тій жили батьки мої І панства чортів тиск:

Я дивлюсь

Я дивлюся на засніжене небо – Спостерігаю у ньому себе, такого ж, Засніженого, заметеного мріями; ти поруч. Дивишся на мене десь там, у душі, не поруч. Десь глибоко у думках, у снах моїх нездійсненних,

Сингаївський Микола – Глухівські дзвони

У Глухові у городі Во всі дзвони дзвонять. З народної думи А дзвонили ж – Чулося і в небі, Голосом стрясались небеса. Зорі сипались, як риба в невід, І тремтіла місячна яса. Те відлуння