Юрій Андрухович – Увійшовши в хащі, де повно птиць

Увійшовши в хащі, де повно птиць, Уяви: природа – майстерня Бога, По якій блукає твоя знемога. Все, що можеш ти, – це упасти ниць. Невблаганна зелень зійшла, як мор, Як потоп, як піна, слизька

Про циклічність у природі та діану

Дівчина була явно азіатка, з роскосими очисями, милим акцентом та неймовірно маленьким ртом. Саме дивлячись на нього намагаюсь збагнути звідкіля я можу її знати, та і якого хєра взагалі ми сидимо у цій аудиаторії,

Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша

Що сама тоненька, як бриндуша, Бистроцвітна, як бриндуша, теж… Придушила душу й далі душиш, Дихать мені, диху не даєш- Мало тобі, бачиш, тобі мало Рук моїх німих і не німих – Я божився, клявся

Дмитро Загул – “Зеленими листками шумлять старі ліси… “

Зеленими листками шумлять старі ліси, Десь линуть над вершками таємні голоси. Вітри лісам шепочуть казки зелених гір, Тихесенько бренькочуть на струнах срібних лір. Я в смутку та в задумі блукаю по гаю, В тім

Сергiй Червонозорянський – Странник

Вернется измученный Cтранник домой, Уронит избитую Пылью котомку И преданный пес Подтолкнет головой, Подросшую за день В веснушках девчонку Улыбка раскрасит Отеческий лик, Прогонит усталость В натруженных членах И к жизни воспрянет Отнюдь не

Кацай Олексій – Ми сплачуємо з миті мито

Ми сплачуємо з миті мито Лиш через те що поряд скрізь Життя проходить неспожите Мов через ліс контрабандист В опівночі антисолярій Від мов лишаючи арго І злісні чвари скнар на згарі – Сумнющий підсумок

Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “

Від листопаду вседенного, Від неба надто голубого, Від яблука – така студінь, Що, наче кригу, власну тінь Б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта мить! В бадиллі жил, в загуслій крові, В очах

Герасим’юк Василь – Ностальгія

На єдиному березі його безпросвітної, Старості його заморської Сива ходить вівця… А вовну її першу Повезли в бесагах за море, І другу її вовну В тих бесагах за море повезли, І загубили ті бесаги

Павло Мовчан – Балада про скрипаля

Вже промінь розпечатав ліс: Виходять грибники з кошами, А через житнище навкіс Дзвенить лункими обручами Дитяча радість, срібна вість: До них в село скрипаль забрів, І шовк висотує із скрипки, І смутки сповива в

Слабошпицький Михайло – Передмова (Микола Руденко – знаний і незнаний)

Два десятиліття відсутності в літературному процесі республіки, власне, цілковитого літературного небуття (його книжки було вилучено з бібліотек, твори не друкувалися, ім’я не згадувалося), – строк справді великий. За цей час виросло багато читачів, які