Влад Лукащук – дорожня замітка

Третя ночі. Вагон-купе. За кормою – окремі вогники, Як сузір’я родимих плям (чи, точніше, архіпелаг) На одній із чужих ночей – і для мене вона incognita, На одній із чужих земель, що лежить у

Лариса Радченко – художниця

Під балконом її дикі зарості глоду і терня Крізь які продирається сонце мов зранений звір І на першому поверсі спальня в підвалі майстерня Понад бруком розплющені вікна виходять у двір Відчиняючи двері впускаючи подих

Сергiй Червонозорянський – Снова не сплю

Мечты о тебе Cон прогоняют Мне сладко Вновь поцелуи Луна вновь в окне Счастье мне дарит украдкой Сквозь расстоянье Причудилась мне Прелесть твоих очертаний Не передать Ощущений любви Очарованья желаний

Василь Стус – Я йшов за труною товариша

Я йшов за труною товариша й думав: Щастить – таки людям, Задер ноги, i нiякого тобi клопоту, Востаннє блиснув голими стегнами покiйника, А свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли

Олеся Крисько – Відпускаю у небо свого журавля

Відпускаю у небо свого журавля. Вкотре. Ти ж синицю зі жмень не пускаєш Знову. А мені та й до тебе навіть здаля Ближче. Ти ж на зустріч до мене не зробиш Й кроку. Відпускаю!

Євген Маланюк – Візія

Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щодений галас Перетне архангельська сурма? Обагриться небосхил криваво, Розчахнеться димна височінь І велике мовчання, як слава, Людське серце візьме

Микола Вінграновський – димів долинних вечорове стлище

Димів долинних вечорове стлище, Крила низького повечірній плин, І попелище хмар ще попліє поки що До погляду зорі подимлених долин. Долинює відра криничний темний голос, Важкий холоне пил, немов гречаний мед. Одягнений, як з

Павло Мовчан – Стукіт

Криє затінком суничним літній ліс, Струмує шелест: густіша… крок повільний Уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, Чи шляхи рівніші стали, Від коліс, можливо, довші? Та за обрієм

Павло Глазовий – Тонка натура

Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята. – Мамо, гляньте в календар, де червона дата? – Мати каже: – Триста днів спиш на рік, як трутень. Не однаково тобі – свято а чи будень? –

Анастасія Кравець – Згортаються, мов квіти, літа дні

Згортаються, мов квіти, літа дні. Палають зорі в небесах осінніх. Тепло відносить вітер на коні. У царських обладунках небо синє. Міліє день рікою в далині, І сонечко сумує за літами. У піднебессі птахи мовчазні