Антонич Богдан-Ігор – два серця

У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно

Валентина Капшук – То не твоє, як не чекають

То не твоє, як не чекають, Солодку мить, зустрітись знов, То не твоє, як не питають, Що на душі..то не любов. Не те, коли тобі не вірять, І звинувачують весь час, То не твоє,

Микола Вінграновський – до нас прийшов лелека

До нас прийшов лелека З косою на плечі, Води напився з глека Та й сів на спориші. І так сидів лелека, І думав те, що знав: Пропало десь далеко Все, що косити мав, Пропало

Руданський Степан – Пан та Іван в дорозі (скорочено)

Побратались пан з Іваном, По світі мандрують. Разом їдять, розмовляють. Разом і ночують… На кожному через плечі Висить по торбині. Лиш пан таки у чемерці (1), Іван у свитині (2)… Ідуть вони дорогою, Стали

Герасим’юк Василь – І кінь тебе поніс через потік

І кінь тебе поніс через потік. Для тебе ліжник на коня накинув Панашко. Він коня твого зарік На воду й камінь, блискавки і глину. І кінь пішов на воду, І поніс Тебе через потік.

Андрій Любка – Шансон

Сідаючи в це таксі, Яке довезе тебе прямо додому Разом з пачкою цигарок та авторучкою В кишені, разом з бажанням якнайшвидше лягти У холодне ліжко, разом з чомусь недопитою пляшкою, Разом з твоєю галімою

Антонич Богдан-Ігор – давній мотив

Там хата білена, й осніжені каштани, І місяць, наче сторож, ходить коло хати. Це не сторінка з давнього роману, Це спомин хлопця, що не вмів кохати. Мов дві гілки ліщини, розійшлись дороги, І вечір

Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої… “

Вечірня мідь води лункої Повітря плющила тверде, І хвилями мінився колір – На золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті Випурхувала камінцем, Повітря тріскалось щомиті І шилось на руці рубцем. Скотились крапельки пташині,

Руданський Степан – Іще вчора ізвечора

Іще вчора ізвечора По заході сонця Поглядав я на улицю Край свого віконця. Поглядав я на улицю – Бучно було всюди, І мигали мимо вікон Знакомії люди. І сьогодні іще до дня До моєї

Дмитро Павличко – “Я згадую тебе, хоч ти – переді мною… “

Я згадую тебе, хоч ти – переді мною. Я збуджую в собі неткнутий сивиною Дівочий образ твій – вставай, моя душе, І світло засвіти, і вийди з павутиння Такою, як була, а ти ж