Борис Грінченко – Зима

Зима навкруг… давно вже час Весні веселій розцвітати, А все мороз ще давить нас І не пуска з сумної хати. Зима навкруг… І де давно Вже пахнути повинні квіти, Там сніг лежить, як полотно,

Дмитро Загул – “Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання… “

Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання Пролетить, прошумить непомітно! Хай останняя пісня-зітхання Згомонить і пропаде безслідно!.. Тихше, серце моє! Тихше, серце моє! То не смерть, то не смерть наблизилась, Лиш розбились мої сподівання.

Тарас Шевченко – дівча любе, чорнобриве

Дівча любе, чорнобриве Несло з льоху пиво. А я глянув, подивився – Та аж похилився… Кому воно пиво носить? Чому босе ходить?.. Боже сильний! Твоя сила Та тобі ж і шкодить. Ой діброво –

Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я

Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся В передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття.

Леся Українка – Завітання

В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину, Втомленим очам моїм вельми дивна поява з’явилась: Темно-червонее світло, неначе той одблиск пожежі, Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув. В світлі з’явилася генія темная постать. Довга та

Алла Вишня – Ворожка

Липневі, м’ятні й безсонні ночі, В очах – вогні, а в косАх волошки, Лукавий усміх й зелені очі, В руках стихія, вона – ворожка. У серці море, бурхливі хвилі, В душі блакить й неосяжна

Олесь Гончар – Спека в горах

Батьківщино, для нас підійми Чорну хмару далеку. На безводді потріскались ми, Ніби камінь у спеку. Батьківщино, здалека пошли, Нам терпіння й відваги. Потемніли твої соколи У горах від знемоги! І вставала одна з-за дніпра,

Тіна Карабанович – І більше не пахнуть підсніжники

“І більше не пахнуть підсніжники… Весна… І більше не тепло від чаю… Весна… І більше не чути кохаю… Брехня… І ще один вірш Молитвою рядків Про світло, Відбите на вістрі ножа, Іскрою впалене в

Вірш – Подарую тобі

З часом я подарую тобі не планету, не зорі, не світ, А максимум власної віри, кохання і щастя. Ти посміхнешся мені і розтане у серці той лід, Що тримає у собі моє мінімальне нещастя.

Павло Глазовий – Залізний характер

– Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм, Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм, Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі. В цьому треба розібратись, громадяни любі. Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу