Катерина Кочетова – Немов зими цієї не було

Немов зими цієї не було, Ще у весни осінні сподівання. Накриє місто, наче тим крилом, Пора надій, ідилії, кохання. Знайомі ноти мовби стерли час, Сплетіння пальців душі поєднало, Щастя – у миті, а ця

Юрій Андрухович – Сумнів

Такої ночі перейду місток, Ступлю на сніг і подолаю схил. Всього мене – до мозку і кісток Пройме мороз, опівночі стосил. О ніч німа, пустельна і совина! Цей холод, ця тілесна печія… Матерія –

Міст Мірабо – Аполлінер Гійом

Під мостом Мірабо струмує Сена Так і любов Біжить у тебе в мене Журба і втіха крутиява шалена Хай б’є годинник міч настає Минають дні а я ще є Рука в руці постіймо очі

Антонич Богдан-Ігор – Прочитан

Уздовж причілля тінь лягає вогко, А коло брам розколений колодязь, У землю встромлений, немов колода, Зеленим, молодим сміється мохом. Патлатий, кучерявий прочитан Руками обіймає червінь цегли Та головою похитує легко Над проминанням людських правд

Павло Глазовий – дурні гроші

Чоловік приходить радий, Розказує жінці: – Повезло мені сьогодні, Знайшов три червінці. Ну, дурні дістались гроші, Думаю, розтрачу. Пішов купив дві сорочки, Приніс оце здачу. Жінка в крик: – Чи ти сказився? Чи упав

Леонід Кисельов – Панове

Панове, в мене маленьке прохання. Тобто це велике прохання, Маленьке ж у тому розумінні, Що неважко виконати його. Отже, в мене маленьке прохання: Я прошу не стріляти в дітей. Розумієте, коли летять кулі, Тим

Григорій Сковорода – Все минає

Все минає, але любов після всього остається. Все минає, але не бог і не любов. Все є вода – навіщо на води надіятись друзі? Все є вода, але буде дружня пристань. На цьому камені

Людмила Васильєва – Попіл на серці

Мій коханий з виду красень, Та й на зріст високий! Синьоокий, чорнобровий… Тож ми того року Покохались, одружились. Думалось – навіки. Та із заздрістю дивились Інші, як каліки Заздрять тим, хто здоровіший, Так жінки

Дмитро Загул – дифірамб пісні

Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів.

Товаришам з тюрми – Франко Іван

Обриваються звiльна всi пута, Що в’язали нас з давнiм життем; З давнiх брудiв i думка розкута – Ожиємо, брати, ожиєм! Ожиємо новим ми, повнiшим I любов’ю огрiтим життєм; Через хвилi мутнi та бурливi До