Літо – Сосюра Володимир

Ходить літо берегами В шумі яворів, І замовкнув над полями Журавлиний спів. В хвиль блакитнім прудководді Сонце порина… І в барвистім хороводі Одцвіла весна. Тане хмарка кучерява В небі голубім. Мліє день, і мліють

Микола Хвильовий – “Безмежно журнії оселі… “

Безмежно журнії оселі, Ваш пильний погляд на красу У пісні навіть і веселій Ранений сховує лосунь. Яка то скорбна далечінь, Коли у присмерки під тином Натхненні діви й парубки Село колишуть, ніби в казці,

Герасим’юк Василь – Зіпершись о стіну

Зіпершись о стіну з гнилих бервен, Він солов’їні згадує рулади: “О будь благословен! Навік спасен, Хто йшов з тобою в роки страху й зради”. Він згадує їх лиця в тьмі печер: На них нема

Павло Глазовий – Грішний піп

Дяк попові молодому заявив: – Панотче, Грішні ви, бо дуже кодло любите жіноче. – Піп надуся: – Що за гріх тут? Я не розумію. Зараз я про це спитаю пресвяту Марію. – Став у

Павло Мовчан – “Цей сніг зависокий для тихої скрипки… “

Композитору М. Скорику Цей сніг зависокий для тихої скрипки, Його прямизна упокорила світ, Все суще увічнила в білих сповитках, І рушенням вічним вповільнила хід. – Чому ж ви з уривками струн Повиходили, У білім

Марта Тарнавська – “В житті моєму теж був Бабин Яр… “

В житті моєму теж був Бабин Яр: Ішли по вісім вулицею міста – Діди, чоловіки, жінки і діти – І понад ними нісся дивний гул: Мов стогін сотні скарг, немов скигління, Мов здавлений у

Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я

Коли до вікон примоститься надвечір’я Й народиться найперша із зірок, Ти заплети мені мереживом надію В квітучий, оксамитовий вінок. І поцілунками осип гаряче тіло, Немов багряним листям восени. Свої зізнання – з обережністю, невміло

Павло Мовчан – Набравши води

Війнула жовтизна і дзеркало криничне Замислилось, немов відчуло глибину, І ти щось заспівав, та голос був незвичним: Веселу починав, а вийшло на сумну… З чола свого хотів був зняти павутину, Та пучками відчув, як

DER TAUCHER

“Wer wagt es, Rittersmann oder Knapp, Zu tauchen in diesen Schlund? Einen goldnen Becher werf ich hinab, Verschlungen schon hat ihn der schwarze Mund. Wer mir den Becher kann wieder zeigen, Er mag ihn

Разрушенье

Разбитые души осколки, Разбитые мечты. Как будто острые иголки Колят изнутри. Разбились все мечты о скалы, Только грусть. А времени осталось мало. Не вернусь, Я не вернусь в мечту обратно, Изменюсь. Уйдет доверье безвозвратно