Вогонь
Розгорнута книга буття
Лежить на моєму столі.
Ідеш від життя до життя,
Як свічка в холодній пітьмі.
На серці терновий вінець замкнувся,
І кров’ю спливло,
Та мусиш іти навпростець,
Шукати десь інше тепло.
Пройти крізь туман забуття,
Віддати частинку себе.
Минути сліпе каяття,
Спочить на окрайці небес.
Холодний осінній поріг
Зміняє одвічна зима,
І вічність закуталась в сніг,
А сил на весну вже нема.
Летіти кудись стрімголов,
Торкатись руками небес,
Знайти серед бруду любов,
Забути про слово “прогрес”.
Стомитись і впасти на сніг,
Забути про вічність і час,
Знайти свій жаданий вогонь,
Якщо він горить й ще не згас.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Вогонь (“дивлюся на вогонь, як полум’я струмує… “) Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує, На вигинах своїх він настрій мій формує: Сюди-туди хить-хить, Назад – вперед, угору, Горить душа, горить, І полум’я – прозоре… Хвилястий, як вода, Приплив – відплив у тілі, І лущиться слюда У горлі обвуглілім: – О люба, лебедій Хвилястим плином ліній, Випалюється лій З долоней – білих лілій… Оплавлюється […]...
- Іван Франко – “дивувалась зима… “ Дивувалась зима Чом се тають сніги, Чом леди присли всі На широкій ріці? Дивувалась зима: Чом так слабне вона, Де той легіт бересь, Що теплом пронима? Дивувалась зима: Як се скріпла земля Наливаєсь теплом, Оживає щодня? Дивувалась зима: Як посміли над сніг Проклюнутись квітки Запахущі, дрібні? І дунула на них Вітром з уст ледяних, І […]...
- Марта Тарнавська – Зимова казка Замаяні снігом дерева І ніч, як день, А вітер в обличчя шле вам Дзвінки пісень. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі нам до ніг. Білий сніг – дар небес, Світ увесь – світ чудес. Полинемо в парі з тобою В чарівний край, Де білою вкриті габою Весь сум, одчай. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі […]...
- Герасим’юк Василь – Мою смереку хто послав на муки? Мою смереку хто послав на муки? Сніг а неї обтрусив – ховав свій слід. І пада сніг з її колючих віт На голову мою. В порожню сутінь Ховаю погляд… Хай порветься нить Одвічна. Вже не попіл калатає, А сніг… Але вини не відчуває Душа. Прощення ні в кого просить....
- Леся Українка – “Літо краснеє минуло… “ Літо краснеє минуло, Сніг лежить на полі; Діти з хати виглядають В вікна… шкода волі! Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають: “І нащо зима та люта? – Все вони питають. – Он все поле сніг завіяв, Хоч не йди із хати! У замкнуті дивись вікна, Ніде й погуляти! Сніг з морозом поморозив Всі на полі […]...
- Микола Вінграновський – Вже неминуче буде сніг Вже неминуче буде сніг З хвилини на хвилину… Завіє сніг і наш поріг, І в полі бадилину. За ногу вхопить вітер дим, А сніг і дим завіє, Ще й білим язиком твердим Прилиже дим, як вміє. Хвоста розпушить курці сніг І пожене за вітром, Останні яблучка із ніг Зіб’є із віт над світом. До айстр […]...
- Богдан Согор – Не гаси вогонь Я дякую святому Богу повсякчас, Що він тебе мені велів зустріти, Кохання він створив лише для нас, І у серцях обох велів йому горіти. Тебе благаю:”не гаси вогонь..”, Бо він блаженний, даний нам із неба, Життя черпаю я з твоїх долонь, І знаю більш нічого вже мені не треба.. До віршів Богдана...
- Павло Мовчан – Вогонь 1. Вогонь лизав солодкі корінці І важко дихав на телячу шкіру. І золотив розпечені кінці, В дим обертав єгипетський папірус. Волав, обпікши груди, Гільгамеш, І лопалися глиняні таблиці. -Енкіду, не лякайся цих пожеж, Це під склепінням лопотять жар-птиці. Вогонь безвічний, крадений в богів… Його загнали в капсули та кулі… Він рветься, і виходить з берегів, […]...
- Борис Грінченко – Зима Зима навкруг… давно вже час Весні веселій розцвітати, А все мороз ще давить нас І не пуска з сумної хати. Зима навкруг… І де давно Вже пахнути повинні квіти, Там сніг лежить, як полотно, І сонце ще й не дума гріти. Зима навкруг… Якби не знав, Що мусить же весна ще бути, – Давно б […]...
- Герасим’юк Василь – На березі він вогонь розклав На березі він вогонь розклав. Петро в човні не знаходив місця І кинувся в море, добрався вплав Апостол, що тричі його зрікся. На землю ступив, хитку від сльози. Стрічає, цілує Син Чоловічий. І мовить: “Ягнята мої паси”. Говорить тричі. Та перша Воскреслого бачила ти. Не зразу впізнала, від сліз незряча. Встав з гробу І з […]...
- Альона Парневич – вони кидають моє серце у вогонь Вони кидають моє серце у вогонь Вони цькують мою кохану Україну І хоч би кров текла з моїх долонь Розп’яли б знову тіло моє тліне Вони сліпі: “брати” – кричу, – “брати” Вони кивають, разом ніж у спину Люби країну все, що в ній – л ю б и Борись за неї і ніхто тебе […]...
- Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
- Юрій Федькович – дезертир Ой сів же він при столику, При світлі думав, Писаннячко дрібнесеньке, А він го читав. Писаннячко дрібнесеньке, Листочок – як сніг; Склонив же він головоньку К столові на ріг. “Ой ненечка старенькая Ми пише в одно, Що там зима тяженькая, А їй студено; Нема, нема єї кому Врубати дрівець, Бо їй синок один в дому,- […]...
- Вірш – “Тепер, я не буду літати” Писати вірші із життя… Списати усі ті моменти… Коли, ще з тобою була. И серце розбила до щенту… Колись, ти мене ще кохав. Я мріяла ангелом стати. Та крила мої, ти забрав. Тепер, я не буду літати. До ангела, як до небес. Та можна лиш тихо сміятись… У світі немає чудес. Ми звикли самі добиватись. […]...
- Ірина Галинич – Ритм почуття Я розрізняю ритми кроків, Та серед них нема твоїх. Ще скільки днів чи може років Я не почую більше їх? Ритмічне дзенькання ключами – Це також вже у забутті. Лиш маневруючи думками, Зринають спогади смутні. Тебе нема вже рівно вічність, А я усе ж о та сама. І кроків згадую ритмічність, А їх усе нема […]...
- Марта Тарнавська – “Сонцерадістю день налито… “ Сонцерадістю день налито: Світ воскрес з кам’яного сну. Наче книга, душа розкрита: Зустрічаю нову весну. Знаю: дощ іде смертоносний, Що залишить на серці знак; Знаю: вся ця краса – відносна, Суб’єктивних повна признак. Знаю: все це – оманна зрада: Моя радість і ця весна, – але я навіть мрії рада, Що на мить повернулась, ясна. […]...
- Власта Власенко – А ми з тобою такі ненормальні А ми з тобою такі ненормальні А нам не треба царські палати А в нас мохами стелена спальня А в нас зірками ліплена хата А в нас там ранки такі веселі А в нас там ночі – по три карати А в нас там місяць ходить по стелі І так нам добре серед кімнати Сидіти […]...
- Ірина Саковець – криштальне повітря нанизує сніг Криштальне повітря нанизує сніг, Намистом вінчає Ліси занімілі, І місто готується До перевтілень На розі блідих незнайомих доріг. З карафки небес розіллється зима У чаші полів І спустошених вулиць, Хоча ми з тобою Іще не забули, Наскільки холодним є зимній роман. Земля снігове накидає манто – Я знову згубила Тебе в заметілі… Осінні вітри Переплавлено […]...
- Наталя Гуркіна – Прилетів мені до ніг Прилетів мені до ніг Із небес пухнастий сніг. З нього кульок наліплю, Й бабу снігову зроблю…...
- Забути… – звучить переконливо Забути… – звучить переконливо. Тобі це здається легким. Для мене – падіння в бездонну, У прірву, що стане пустим Мого життя сірого відгуком. У твому – напевно, блакить… А я вже не бачу майбутнього, У серці панує зима… Не кличу до себе, лиш хочу, Щоб була для тебе – одна… В думках я усе перекреслюю. […]...
- Майстерне зображення пір року у віршах (2 варіант) Мабуть, немає такої людини на землі, яка б хоч інколи не милувалася явищами природи. А хіба може обійти тему природи справжній поет? Звісно, ні! Вірші Володимира Сосюри чудово передають настрій людини, яка не просто спостерігає за природою, а захоплюється нею. Зима у автора – це не звичайний білий сніг за вікном, а чудовий “білий кінь”, […]...
- Нетлінний вогонь Прометея (за поемоюю Т. Шевченка “Кавказ”) Осінь 1845 року називають найпліднішою у творчості Т. Шевченка. Того пам’ятного року він закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і повернувся в Україну. Поселився поет у Києві, працював в археографічній комісії і, головне, – багато творив. Тієї щасливої для України осені побачили світ “Єретик”, “Великий льох”, “Стоїть в селі Суботові… “, “І мертвим, і живим… “, “Псалми […]...
- Ой на горі вогонь горить – Історичні пісні ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ Ой на горі вогонь горить, Під горою козак лежить, Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний; Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою; А в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче: “Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, Не бий землі під собою. Біжи, коню, дорогою Степовою, […]...
- Ой на горі вогонь горить… – Українська народна балада Ой на горі вогонь горить, А в долині козак лежить, Порубаний, постріляний. Китайкою покриваний. Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою. А ніженьки китайкою, А рученьки нагайкою. Що в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче. “Ой коню мій вороненький. Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною. Не бий землі під собою. Біжи, коню, […]...
- Григорій Чубай – день відходить, кудись поквапившись День відходить, кудись поквапившись. Вечір. Тиша. Тебе нема. І в рояля холодні клавіші Білі-білі, немов зима. Три зорі, мов тугі бемолі. Три тополі, мов до-ре-мі. І в тенетах німого болю Я один при отій зимі. Сині тіні в снігах митарствують. Небо – наче сріблястий грот.. Над душею всевладне царствують Дивні очі зелених нот. Білій тиші […]...
- Павло Мовчан – дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки впали, ніби бренькіт, Упали так, як кінь з тремтливих ніг. І відізвався голосом тоненьким Гарненний день і тлустий, тлустий сніг. І було дивно (навіть смішно стало): Товстезний сніг, а голос […]...
- Таня Гелетюк – Забути тебе Забути тебе – означає зректися. Як Бога, як сонця, як всього буття. Забути тебе означає умерти… Згорнути у прірву гірке каяття. Забути тебе – розучитись творити, Незрячою стати, пришвидшить кінець. Забути тебе – це навік розлюбити, Вдягнути на руки шиповий вінець. А як тоді далі? куди я подамся Куди я подінусь, що буду робить?… Забути […]...
- Наталя Гуркіна – Сніжна казка Знову сріблом місто сяє, І повітря аж дзвенить: Сніг літає, сніг кружляє, Сніг під ніжками рипить… Поцілунками вкриває Любі щічки дітвори Сніг співає, обіймає, Розсипаючись згори....
- Марта Тарнавська – На справжньому снігу, створеному людиною Л. і З. – з приязню Сиплеться, стелиться Біла метелиця, Вітром збиває із ніг. День, наче писанка Сонцем розписана, А тут, між горами – сніг. В зелені крузі є Клаптик ілюзії: Створена штучно зима. Йдемо на лещета, Хоч хтось і плеще там, Що “снігу ж справді нема.” Мрія засніжена Серце розніжила: Час зупинився на мить. […]...
- Дарина Брильова – Зимове село Село на зиму помирає, Вбиває холод все життя. Нема сільського диво-раю, Стає зчерствілою земля, Стають пониклими дерева, Скидаючи додолу дні – Ті дні, які ділили з небом, Що сонцем бавило колись; Стають похмурими дороги, Під інеєм журні поля, Цим світом правлять злі негоди, Цей світ села завмер – зима… Блідими стали навіть люди, Малими стали […]...
- Микола Руденко – Океан не випити до дна Океан не випити до дна. Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу, Коли бачу спалену свічу? Чом живу із відчуттям вини, Коли хтось лягає до труни?.. Бо в ту мить померли всі дива: Без людини вічність – удова. Без людини Всесвіту нема – Всюди тільки глухота німа. То невже наш вік […]...
- Борис Грінченко – Смутні картини Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, – Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут. Не став би дивитись, хотів би забути, – Так сили забути нема: То ріднії села, то ріднії люди, То наша Вкраїна сами… 1883...
- Ліна Костенко – У присмеркові доброї дібровості У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись на Чигирин. Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість. По саму душу в спокій і полин. Отак брести. А тиша – як в соборі З давно-давно загубленим ключем. Холоне […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
- Христина Головко – Зашили небо зграями ворони Зашили небо зграями ворони Душа збирає міражі Мої слова – душевні клони Усюди тикають ножі Згорнули совість в попільничку Душа закуталась в плащі Моя любов не те, щоб звичка Вона мов осінню дощі. Залізли в серце – обікрали Душа закрилась на ключі Тобою я лікую рани Душа збирає міражі...
- Сингаївський Микола – На порозі вічності Художнику і поету, побратимові моєму Анатолію Луценку. Давній звичай в серці молодому, Ідучи на зустріч, я беріг: – Чуєш, друже, мир твоєму дому! – Знову я ступив на твій поріг. Щоб з довір’ям батька і дитини Розділити радість чи журбу. Щоб усі ми – діти України, Наче хрест, несли свою судьбу. А хрестів, як долі, […]...
- Наталя Гуркіна – Зима Стало небо розсипати Сніжно-білий пух, Отже, треба одягати Шапку та кожух. Бігти швидко на подвір’я – Там вже дітвора. Сніг неначе біле пір’я, На дворі зима!...
- Вогонь Шевченкового слова (“Чигрине, Чигрине… “, “Стоїть в селі Суботові… “) Вогонь Шевченкового слова (“Чигрине, Чигрине… “, “Стоїть в селі Суботові… “) Восени 1843 р. Шевченко побував у Суботові, колишній резиденції Богдана Хмельницького, змалював козацькі хрести на полях, збудовану гетьманом церкву і розриті підземелля – рештки колишніх гетьманських палат. Спокушені переказами про те, що перед смертю гетьман заховав там великі скарби, можновладці спорядили до Суботова експедицію, […]...
- Як добре коли ти любиш Як добре коли ти любиш… Як добре коли люблять тебе… Та часто цього ти не цінуєш, Мучиш його і себе… Як важко любити й страждати Коли не люблять тебе… Так важко некоханого цілувати, Обманювати всіх, і його, і себе… Як важко зі сльозами жити І тримати все у собі… Як важко розуміти, Що лиш він […]...
- Кацай Олексій – Нічні метелики Мов монстр предковічний Місто спить А в його нутрощах Поплямлена очиськами юрма А чи розквяцяна Обличчями пітьма Вивчає вулочок нудних Нудотні мудрощі В кавернометрії Невігластва Луни Несамовито Зрадивши Свої дитячі сни І сиві зорі на проміння спершись костури Кудись уходять Шкутильгаючи І враз Лишився чвирк З плаского чорнопростору Й дав з нього чосу час Нема […]...
Твір на тему художній дивосвіт поруч харків.