Володимир Сосюра – Моя онученька (Збірка)
1960 рік, Київ, видавництво “дитвидав”
ДЛЯ ТЕБЕ ЗОРІ СЯЮТЬ
Для тебе зорі сяють,
Онученько моя,
І в радості, без краю
Квітками сад буя.
І сонце сяйвом грає,
Куди не подивлюсь.
Свої пісні складає
Для тебе твій дідусь.
ОРИСЯ КОШИКА ВЗЯЛА
Орися кошика взяла
В маленькі рученята,
І на базар вона пішла
До другої кімнати.
А перед тим, коли іти,
Вона сказала діду,
Що треба моркви принести
Й картоплі для обіду.
Та ось вона уже біжить,
Жаліється, хороша:
Хотіла півника купить,
Але нестало
ОСЬ КУЛЬБАБКУ ЗІРВАЛА ОРИСЯ
Ось кульбабку зірвала Орися
І подула й розвіяла в пух…
І так довго я з нею дивився,
Як пушинки лягали на луг…
Як у травах, де коники й квіти:
Од хмаринки заплуталась тінь…
А навколо сміялося літо
І тремтіла на сонці Ірпінь…
ДЕ дО СОНЦЯ КВІТКИ ПІдВЕЛИСЯ
Де до сонця квітки підвелися
І дрімає зелений ставок,
Над водою спіймала Орися
Жабенятко в рожевий сачок.
Не здригнуться листочки поснулі,
Задивилась в ставок висота…
Тихо скрізь. Лиш кування зозулі
Провіщує щасливі літа.
Але що це таке? Подивися!
Жабеня пожаліла Орися
І пустила його у ставок.
ДО ВЕЧОРА З РАНКУ
До вечора з ранку-
Поглянь, подивися,-
Що робить Оксанка,
Те робить Орися.
Дають козеняті
Листячко зелене,
У труді завзяті,
Й не глядять на мене.
Несуть лялям “папки”,
Рвуть для них цвіточки
І готують бабки
З мокрого пісочку.
Поглянь, подивися:
До вечора з ранку,
Що робить Орися,
Те робить Оксанка.
ОРИСЯ ЛЯЛЮ РОЗдЯГА
Орися лялю роздяга
І укладає спати.
А сонця золота юга
Не покида кімнати.
Проміння грає на столі,
У дзеркалі, на квітах,
Тремтить у пташки на крилі,
В садах, росою вмитих.
День в’яже сонячні снопи
І кличе в даль, за річку…
Маленькі губки кажуть: “Спи!”
Й цілують лялю в щічку.
ЛИШЕ ЗАЧУЮ РІдНИЙ КРОК
Лише зачую рідний крок –
І швидше б’ється серце…
Кладе з лопаточки пісок
Орисенька в відерце.
Для неї сквер – неначе ліс,
Над сквером неба далі…
Вона пита, чи не приніс
Їй дід нової лялі.
А люди скрізь усе спішать,
Куди не подивися,
І діда з лялькою стрічать
Біжить моя Орися.
Немов щебечуть солов’ї,
Кругом неначе свято.
Цілую щічки я її
І ручки-рученята.
СІЯЮТЬ НЕБА СИНІ ВИСІ
Сіяють неба сині висі,
Все розцвітає, все живе…
Сьогодні мама для Орисі
Купила платтячко нове.
На ньому кольори злилися
У квітів сонячних вогонь.
І так зворушливо Орися
Мені показує його.
“Хороше платтячко? дивися”,
Мов промовля вона слова.
На нім квітки, й сама Орися
Неначе квітка
СХОдИТЬ дЕНЬ І ЗНОВУ ГАСНЕ
Сходить день і знову гасне,
Посилає нам привіт…
І цікавий і прекрасний
Оточив Орисю світ.
Все я чую безнастанне
Лепетаннячко дзвінке…
І на що вона не гляне,
Все пита: “Це що таке?”
“Що таке?”-шумить машина
В голубих потоках дня.
“Що таке?”-цвіте жоржина,
Пробігає цуценя.
Нахиляє вітер віти,
Все своїм життям живе…
І горобчики, і квіти,-
Для Орисі все нове.
І веселі краєвиди
День для неї розгорта…
І про все питають діда
Ці малесенькі вуста.
ВЗЯЛА ОРИСЯ КОШЕНЯ
Взяла Орися кошеня,
Й воно подряпало їй ручки.
І сльози крапали в онучки,
Їх витирав з любов’ю я.
“Не будеш гнать за ним усюди
Й на руки брать це кошеня?”
І відповіло маленя
Одним коротким словом:
“Буду”.
НЕ ХОЧЕ ОРИСЕНЬКА ЇСТИ
Не хоче Орисенька їсти,
А треба, щоб краще рости,
Мов квітка та, свіжа, барвиста,
В саду Батьківщини цвісти.
Дитинко, не плач, не барися,
Бо прийде по тебе Сірко.
Так слухай же маму, Орися,
Їж кашу і пий молочко.
ДЕНЬ ЗА ВІКНОМ НАд МІСТОМ ВИСНЕ
День за вікном над містом висне
І накрива собою все.
Орися кнопочку натисне,
І ліфт униз її несе.
Крізь скло усмішкою ясною
Очей сіяють промені.
Махну онученьці рукою,
Й вона у відповідь-мені.
Моя онученька кохана
Вже не колишнє немовля.
Вона в саду біля фонтана
Уже з бабусею гуля.
Сад у зеленім шумі тоне,
Кудись пливуть човни хмарок.
І кличе діда до балкона
Тонкий Орисин голосок.
І я виходжу. даль осіння,
Як неба чистого блакить.
Моя маленька господиня
Внизу з бабусею стоїть.
Цілунок ручкою своєю
Мені ласкаво посила.
Ми розмовляємо із нею,
Сміється радісно мала.
Десь літаки гудуть крилаті…
Я чую знов дрібненький крок.
І знов лунає у кімнаті
Дзвінкий Орисин голосок.
І ляльку, мов дитя малеє,
Вона колише у руках.
А з шафи погляда на неї
Кіт у червоних чобітках.
СОНЦЕ ГРІЄ, НАЧЕ ЛІТОМ
Сонце гріє, наче літом,
Милу землю знов і знов.
Так, як сповнене привіту
Серце дідове-любов.
З сонцем разом я сміюся,
З сонцем в рідному краю,
І дивлюсь-не надивлюся
На Орисеньку мою.
Над садами сині висі,
Сині висі, як моря…
А в волоссячку Орисі
Бант червоний, як зоря.
ЧИЯ МАЛЕСЕНЬКА РУКА
Чия малесенька рука
Тримає двері так завзято?
Сміється й діда не пуска
Моя Орися до кімнати.
“Пусти мене, моя ти зірко,
Пусти, краса моїх очей!”
Біля зачинених дверей
Я удаю, що плачу гірко.
Одкрила внученька… Ура!
І од “плачу” немає сліду.
Орися хусточкою діду
Уявні сльози витира.
СМІЄТЬСЯ РАдІСНО ОНУЧКА
Сміється радісно онучка,
Мов розсипає промінці…
І потопа маленька ручка
В широкій дідовій руці.
Іде онученька помалу,
А біля неї дід старий.
І на голівку їй поклала
Зоря вінок свій, золотий.
НЕ КУЄ ЗОЗУЛЯ НАд ІРПІННЮ В ЛІСІ
Не кує зозуля над Ірпінню в лісі,
Де в кущах ожини сонна тишина.
Кізоньку біленьку згадує Орися,
Кізоньку, що з нею гралася вона.
Одгуляє осінь… Білими снігами
Все зима укриє. Але прийдуть дні,
І весна настане з сонцем і квітками,
Задзвенять пташині співи в вишині.
Там іще ми будем, де тополі й клени,
Й над ставком дрімає верб плакучих ряд…
Буде годувати листячком зеленим
Кізоньку Орися з милих рученят.
ЗНОВ дЕНЬ ШУМИТЬ
Знов день шумить. Нема нічної мли,
І в небесах погасли дальні зорі.
Мою Орисю тепло одягли,
Бо холодно і вітряно надворі.
В саду звучать дитячий буде сміх,
Де віти кленів в небо простяглися.
І буде йти з бабусею між них
Горобчиком нахохленим Орися.
ЗНОВ СОНЦЕ ГРІЄ, ЯК УЛІТКУ
Знов сонце гріє, як улітку,
В його промінні все сія.
І усміхається, мов квітка,
Мені Орисенька моя.
Стоїть і світиться неначе,
А перед нею довгий шлях…
Її дорослою я бачу в житті,
Що прийде у квітках.
Для неї все: поля, і висі,
І квітів пах, і шум дібров…
На всі путі твої, Орисю,
Хай світить дідова любов!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Моя допомога батькам у публистицному стилі твір.