Володька Лобода – людина-функція (за романом “Собор”)
Людина-функція. Таке влучне означення було дано образові Володьки Лободи у критиці. І насправді, якщо замислитися, ми розуміємо, що інакше цю людину і не назвеш!
Особисто в мене Володька Лобода асоціюється із персонажем роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Звісно, така асоціація не одразу спадає на думку, але ж у Чіпки та Володьки є спільні риси. Схожі вони саме за своєю суттю. Ми знаємо, що роман “Хіба ревуть воли… ” в одній із перших редакцій мав назву “Пропаща сила”. Тобто Чіпка Варениченко вважався
Володька Лобода є людиною-функцією насамперед тому, що він виконує усі свої дії,
Він втратив зв’язок із минулим на всіх рівнях: він втратив норми ставлення до природи, він не цінує і не розуміє також цінності історії та її пам’яток: він хоче знести собор, поставивши на його місці нове молодіжне кафе. Він впевнений, що коли кафе оформити у “козацькому стилі”, історична справедливість не буде порушена. Історія, славна чи трагічна минувшина для Володьки – тільки стиль, зовнішня атрибутика. У цьому поверхневому ставленні не залишається місця для душі, переживання історії, вшанування пам’яті предків, славних козаків чи звичайних селян.
На жаль, Володька втратив зв’язок не тільки із далекими пращурами, але й взагалі зв’язок поколінь нічого не вартий для нього: він віддає свого батька Ізота Лободу у будинок для людей похилого віку, за що й одержує від Миколи Багая гостру засуджувальну характеристику – “батькопродавець”. Звісно, Володька приходить до свого батька, але він приходить ніби через обов’язок, “приділити увагу”. Таке враження, що навіть любов до людей у цієї людини якась штучна, розподілена та розрахована на частки, і він її “приділяє”, згідно “з графіком та чергою”.
Володька знаходить для всіх своїх дій пояснення, він все може аргументувати, все довести та роз’яснити. Тільки він не розуміє, що справжні вчинки часто не піддаються логічному поясненню, бо робляться від серця, з палкого пориву живої та чуйної душі, так само буває і навпаки: навіть за наявності усіх аргументів людина не робить деяких речей через той самий внутрішній спротив, через певну власну заборону, яку дає сумління чи життєві принципи. Він хоче осушувати плавні, реформувати все навколо, знести собор, переробити природу – все задля потреб “сучасної людини”, але він міряє ці потреби власною мірою, не розуміючи, що потреба у духовності сильніша, ніж потреба у комфорті або у матеріальних благах.
Навіть дивно: ми не можемо сказати, що Володька Лобода погана людина, він також не є слабкою людиною… Він, як на мене, порожня людина: людина без душі, без болю та сумнівів у серці, насправді, ніби робот, ніби людина-функція.
Так, маючи всі умови для того, щоб вирости шляхетною працьовитою людиною, Володька Лобода виріс таким, яким є… Навіть його батько Ізот Іванович вважає його “таким, що руйнує”. (“Той мурує, а той руйнує”, – згадує Ізот Іванович прислів’я і з сумом розуміє, що син його підпадає під другу категорію.) Отже, Володька Лобода стає такою собі “пропащою силою”. Зауважмо, що він навіть не розуміє трагедії свого життя, не страждає, як страждав через своє безталання Чіпка: Чіпка принаймні розумів, що чинить не так, як слід… Володька Лобода, втративши, напевне, саму здатність відчувати щось справжнє (чи то страждання, чи то любов), особливо не переймається усім, що з ним відбувається, і тим, що робить він сам.
Я думаю, слід запам’ятати образ Володьки Лободи із роману “Собор”, бо цей образ попереджає нас про ризик втратити усе духовне у вік техніки та інформаційних технологій. Я щиро сподіваюся, що, попри цей ризик, такого в жодному разі не станеться.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Володька Лобода – типовий представник своєї епохи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Володька Лобода – типовий представник своєї епохи (за романом Олеся Гончара “Собор”) І. Тематика “багатостраждального” роману. (Олесь Гончар присвятив цей роман збереженню духовної спадщини і культури, історичних святинь і української мови. Автор мріє про духовність особистості й суспільства, виступає проти обмеженості чиновників.) ІІ. Складне і загадкове явище в літературі. (Складним і загадковим називають літературознавці образ […]...
- Володька Лобода в наші дні (герой з роману О. Гончара “Собор”) 1968 року Олесь Гончар створив чудовий роман “Собор”. Одним із персонажів роману був молодий чоловік Володька Лобода. Цей персонаж автор ввів, мабуть, для того, щоб показати, настільки різні бувають люди. Для одних мораль і повага до минулого – це все, для інших – ніщо. Саме до людей, які не шанують минулого, і належить керівник відділу […]...
- Володька Лобода в наші дні Є багато прикладів у літературі, коли образи художніх творів чітко розмежовуються на позитивні і негативні. Читаєш і думаєш: “От би так і в житті!” Тоді можна було б уникнути поганих людей, прогнозувати негативні обставини й обходити їх стороною. Але, на жаль, у житті усе значно складніше. Не відразу побачиш, хто є хто. Тому так часто […]...
- Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) З розвитком суспільства, з приходом нових ідей, з покращенням духовного стану суспільства дуже часто з’являються й негативні елементи. Так, наприклад, було після Національно-Визвольної війни українського народу у XVІІ-му столітті, з’явилися деякі полковники, які захищали лише свої інтереси, робили все тільки для себе… Так сталося і СРСР. […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (1 варіант) Людина – це не степова рослина перекоти-поле, яку осінній вітер жене степом. Передусім, у неї є душа. У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори… Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям. […]...
- Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Той будує, той руйнує… Т. Г. Шевченко “Сон” “Чи світ іде до того… що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник… ” – говорить професор Яворницький у романі О. Гончара “Собор”. Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант) Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів. Що таке, власне кажучи, собор у […]...
- Людина і природа у романі “Собор” Олесь Гончар у своєму романі “Собор” порушив найактуальніші проблеми свого часу, зокрема, й проблему екології. Але не тільки констатація цієї проблеми є в романі: у ньому вбачаємо і певне пророцтво щодо погіршення екологічної ситуації у майбутньому. І насправді, питання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища стоїть зараз надзвичайно гостро. Звісно, у наш час ведуться розробки щодо […]...
- “Бережіть собори ваших душ” (за романом Собор”) Годинник вічності вже відрахував останні хвилини другого тисячоліття, коли нажахане людство чекало кінця епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми – голод і перенаселення, ядерна катастрофа й екологічна криза. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найстрашніше, що може статися з людиною – це духовна пустота, моральна деградація […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) Півтори тисячі років стоїть на пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. А привело мене сюди бажання уклонитися великому українському поету Т. Г. Шевченку. І коли я ходила по цьому місту, мене вразила архітектурна споруда Софіївського собору. Цю споруду не змогли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо я зрозуміла, […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (2 варіант) “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (ІІ варіант) Душа людська… Що воно таке? Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це “дещо” душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа – добра, свята, рідна… І значно рідше ми […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (2 варіант) Моя цивілізація тримається на культі Людини, що пробивається крізь осіб. Віками вона прагне показати Людину, так само, як вчить крізь каміння бачити Собор. Екзюпері Роман Олеся Гончара “Собор” у свій час виявився просто вибуховим явищем в українській літературі, оскільки автор звертається в ньому до самих першооснов людського буття, його найвищих цінностей, як-от святині народного духу, […]...
- Собор як символ духовної краси людей (за романом “Собор” О. Гончара) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Твір завдав великого удару тоталітарному режимові. Він виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (3 варіант) Собор, соборність, єднання… Якого глибокого змісту ці слова! У них звучить сила мудрості, єдності, сила розуму народу, який цінує і поважає себе. Собор є головним образом однойменного роману Олеся Гончара. Побудували його ще в далеку героїчну епоху козаччини наші талановиті предки, створили справжній шедевр: “… музика отих гармонійного піднятих у небо бань куполів, вона ж […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) “Моя душа – храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) Вечірній дзвін, соборний дзвін на всю велику Україну… Що провіщає, чим бентежиться, за ким ридає? А сонце запалило куполи золотоверхі, й їхнє дивне сяйво лине в блакить небес, зливаючись з високим чистим дзвоном. Велика туга в ньому і тривога, і біль […]...
- Бережіть собори душ своїх (за романом О. Гончара “Собор”) В історії кожної літератури є книги, які позначають сходження культури народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою є “Собор” О. Гончара. Роман стверджує силу і красу людського духу, історичної пам’яті. Він присвячений темі збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь народу, захисту цих здобутків. Усім філософським змістом роман “Собор” […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (3 варіант) Читаючи роман Олеся Гончара “Людина і зброя”, я іноді з жахом думала, як би я та мої друзі й знайомі повели себе в ситуації, подібній до тої, що в ній опинилися герої цього твору. Але як важко уявити, що сьогодні ти, випускник школи, сповнений мрій, сподівань, планів на життя, завтра не вступиш до учбового закладу, […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (2 варіант) Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. О. Гончар Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник […]...
- Зв’язок поколінь у романі О. Гончара “Собор” I. Захисники собору та недруги. (Саме в ставленні до собору розкриваються всі персонажі твору. Вони ніби поділяються на два умовних табори – захисників цієї величної споруди та недругів. Духовно багатими і чистими постають перед нами жителі Зачіплянки. У кожного з героїв своя доля, своя історія, свій шлях.) 1. Студент-мрійник Микола Баглай. (Справжнім красенем постає перед […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (1 варіант) “Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін… Ще все як було”, але вже через мить застало вчорашніх студентів “страшне, приголомшливе слово”: війна. Воно змінило все: душі людей, думки, почуття, все місто. Воно вимірювало в кожному Людину. І кожний оцінював себе. […]...
- “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) (2 варіант) Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного “Тигролови”. Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність – не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його слід не тільки так, щоб […]...
- Собор як символ духовної краси людини (3 варіант) Чи часто ми замислюємося над тим, якою повинна бути справжня людина? Здається, ні. Тому з кожним роком стає усе важче знайти справжніх друзів, побачити на вулицях усміхнені, добрі обличчя. Наші душі втрачають змогу сприймати красу, перестають розуміти навколишній світ, вони, здається, захаращені брудом і камінням. Щоб допомогти нам це зрозуміти, Олесь Гончар і написав свій […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (1 варіант) Людина намагається жити так, як підказує їй совість, як навчили її батько та мати, як навчило її життя. Яким буде її внутрішній світ, чи зможе вона піднятися над буденністю, стати кращою за своїх близьких, відчути себе потрібною для суспільства? Важко відповісти на ці питання, але варто це зробити. Інакше для чого тоді жити: щоб задимлювати […]...
- Собор як символ духовної краси людини (4 варіант) “Собор” О. Гончара дійсно твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. Цей твір був надзвичайно популярний у народі, та і зараз ним захоплюються люди країн, на мови яких він був перекладений. Але був такий час, коли роман “Собор” був заборонений. Його ніде не друкували майже двадцять років. Все ж загубити інтерес читачів […]...
- Для чого людина приходить у цей світ (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Людина – найзагадковіша у світі істота, яку Бог наділив душею і розумом. І в своїх діях вона керується саме цими чинниками, що роблять людину вищою за тваринний світ. Але людина – частка природи і цього тваринного світу, і може статися так, що звірячі інстинкти переважать її людське єство. І тоді це вже н$. людина, а […]...
- Моє розуміння заклику автора роману “Собор”. “Собори своїх душ бережіть, друзі… Собори душ!..” Моє розуміння заклику автора роману “Собор”. “Собори своїх душ бережіть, друзі… Собори душ!..” Твір Олеся Гончара, за висловом Григора Тютюнника, – “орлиний, соколиний” роман, у якому автор порушив такі серйозні проблеми, як духовне браконьєрство, збереження природи і людської особистості, мови і культури, людської історичної пам’яті. Герої роману поділені на дві групи. До першої належать люди, […]...
- Екологічні проблеми в романі О. Гончара “Собор” Роман “Собор” Олеся Гончара став справжнім явищем в українській літературі. Він порушував головні проблеми часу. Автор точним чуттям художника передчував і час оновлення суспільства, і час великої біди для народу, яку готували в ті далекі 60-і пристосуванці, юшкоїди, що мислили на рівні своїх потреб, а не на державному рівні. У чиновництва виробилася своя психологія, дикий, […]...
- Роман О. Гончара “Собор” – символ моральної чистоти, людяності і свободи I. Твір про боротьбу добра і зла. (О. Гончар у своєму романі “Собор” пророчо розгледів небезпечні явища, котрі зароджувались у нашому суспільстві, які потім були закриті водами “застою”. Символом цього “застою” став Вододька Лобода – цинік, “духовний браконьєр”, здатний на будь-яке святотатство в ім’я кар’єри. Саме таким постає перед нами образ “номенклатурного” Володьки. Він може […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом О. Гончара “Собор”) У творчості Олеся Гончара роман “Собор” посідає особливе місце. Передусім – актуальністю піднятих у ньому проблем. Його читання незмінно спонукає до роздумів. Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але зображується Ярослав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі О. Гончара “Собор” Живе не той, хто чадить… Живе – хто Іскрить! Живіть так, молоді, щоб встигли Зоставити слід після себе путящий… О. Гончар. “Собор” “Собор” – один із перших, творів у літературі XX століття з екології в широкому розумінні слова – це і збереження архітектурних пам’яток, і народної пісні, ї душі людської – а це чи не […]...
- Кожна людина має право на життя (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”) (1 варіант) Ф. М. Достоєвський – справжній знавець людської душі, який усе життя відстоював ідеали гуманізму та справедливості, людина, для якої сенс життя полягав у дотриманні християнських ідеалів любові до ближнього. З християнських позицій усі люди на землі – рівні. Кожна людина, незалежно від своєї суспільної, соціальної значущості, має право на життя. Головний герой роману Ф. М. […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор” Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі у кінці 60-х років, він був тим сплеском, який зторкнув больові точки суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, збереження пам’яток минулого, збереження цільності людської душі. Олесь Гончар один із перших вказав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (1 варіант) Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі в кінці 60-х років, він був тим сплеском, який торкнувся больових точок суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, пам’яток минулого, цілісності людської душі. Олесь Гончар один із перших указав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, а й […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (3 варіант) Зараз усе частіше люди звертаються до своєї історії, духовної спадщини, їм стають небайдужі історичні пам’ятки, їх хвилює минуле, їм хочеться відчути духовний зв’язок між багатьма поколіннями предків, стати подібними до них з їхньою жагою життя, любові до усього живого, красою душі. Тому ростуть на Землі собори, храми, будуються каплиці, відроджуються людські душі. І стоїть серед […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (2 варіант) З дитинства нас виховували батьки, виховательки у дитсадках, вчителі у школі. Ми набиралися знань, спілкувалися з друзями, намагалися відповісти на хвилюючі питання сучасності. Інколи замислювалися над тим, що ми маємо у душі, чи маємо право називати себе Людьми з великої літери. Олесь Гончар у своєму романі “Собор” теж намагається знайти відповіді на хвилюючі питання, хоче […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (2 варіант) В історії кожної літератури є книга, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є “Собор” Олеся Гончара. Цей твір – гостро проблематичний, бо торкається він багатьох болючих питань, таких як екологія, історичний зв’язок поколінь, кар’єризм, але з особливою силою звучить тема […]...
- “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..” (за романом О. Гончара “Собор”) Невдовзі після створення роману “Собор” Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: “Щойно прочитав “Собор”. Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять… ” Саме так і сталося. Роман “Собор” довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений… Я думаю, ця заборона була прямим […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант) Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман “Собор” присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин […]...
- Багатогранність теми кохання (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) Скільки людей – стільки й підходів до того ж самого явища, стільки різних ракурсів розуміння якогось принципу, теми, почуття… Кажуть, що очима негідника найвродливіше й найрозумніше можна побачити звичайним, буденним, зате звичайнісіньке через ставлення доброї людини, закоханої у світ душі, як від чарівної палички розквітає… В. Гюго розповідає про велике, вічне почуття любові, мовби створює […]...
- “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) (1 варіант) Як великого гуманіста, борця за справедливість знають відомого українського письменника Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов’яга) у світі. Його твори завжди підносили такі людські чесноти, як доброта, вірність обов’язку, несхитність на вибраному шляху, патріотизм, чесність із людьми і самим собою тощо. За це й страждав він, ув’язнений, засуджений, висланий до страшного й холодного БАМлагу на Далекому […]...
Які є морально етичні теми.