Взаємодія
Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до результативної В. високоорганізованих суб’єктів. Тому в літературознавстві фігурують В. персонажів, В. засобів художнього зображення, В. елементів композиції, В. суб’єктів художнього вираження тощо. Представники прагматичної поетики подібні залежності, прояви В. вкладають у зміст поняття (і відповідно терміну) “діалог”, розширюючи його обсяг, а засновники постструктуралізму вживають термін “інтеракція”, чітко окреслюючи його смислове наповнення і сфери функціонування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Аналіз літературного твору Аналіз літературного твору (грецьк. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. А. л. т. опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям. Мета, […]...
- Позасюжетні елементи в літературі Крім Сюжету, в композиції твору існують ще й так звані Позасюжетні елементи, які часто бувають не менш, а то і більш важливі, ніж сам сюжет. Якщо сюжет твору – це динамічна сторона його композиції, то позасюжетні елементи – статична; позасюжетний називаються такі елементи, що не просувають дії вперед, під час яких нічого не трапляється, а […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Етика Етика (грецьк. ethos – звичка, звичай, ethicos – моральний) – філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін “Е.” часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому […]...
- Арсенал художніх засобів Арсенал художніх засобів – наявність зображально-виражальних засобів у літературному творі. Термін вживається критикою для характеристики багатства чи бідності, розмаїтості чи обмеженості зображально-виражальних засобів художньої літератури (портрет, пейзаж, інтер’єр, опис, розповідь, монологи, діалоги)....
- Семіотика (семіологія) Семіотика (семіологія) (від грецьк. semion – знак) – наука про функціонування інформаційних знакових систем, за допомогою яких здійснюється спілкування в людському середовищі (природна мова, система мистецьких та наукових, у т. ч. формалізованих, засобів передачі думок та почуттів, система жестових, світлових, тактильних, звукових, речових та ін. сигналів побутового, обрядового, сакрального характеру тощо), а також спілкування тварин. […]...
- Лінгвістика тексту Лінгвістика тексту (фр. linguistique, від лат. lingua – мова), або Транс лінгвістика – царина сучасного мовознавства, покликана віднаходити та описувати систему категорій тексту, визначати своєрідні мовні складники змісту та форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами та усталеними правилами вираження цих зв’язків. Предметом осмислення Л. т. вважаються текстотвірні засоби (лексичні та семантичні повтори слів, застосування […]...
- Компонент Компонент (лат. componens – той, що складає) – складова частина цілісного художнього твору, синонім елемента. К. як спільнокореневе слово з композицією, співвідносний з нею. Тому будь-який елемент твору, який виконує відповідну композиційну функцію, є його К. – складові елементи сюжету, засоби характеротворення (монологи, діалоги, портрет, пейзаж, інтер’єр), вставні епізоди, арогог, епілог тощо. Відповідно до принципів […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
- Актуалізація Актуалізація (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – використання зображально-виражальних засобів художнього мовлення таким чином, що вони здаються незвичними, одивненими, деавтоматизованими. Це стосується пожвавлення внутрішньої форми слова, індивідуальних тропів, розмаїтих випадків іронії, гри словами, моментів перифрастичного позначення. А. співвідноситься з “автоматизацією” або, за висловлюванням Л. Щерби, постає в “обгрунтованих відступах” від мовних нормативів, зумовлює смислове […]...
- Емоції в літературі Емоції в літературі (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – психічні стани, акти, які проявляються в свідомості людини у вигляді переживань, Чуттєвого збудження. Е. зумовлені ставленням людини до дійсності, відбивають її. Психологи розрізняють Е. як прості форми чуттєвого контакту з довкіллям (радість, втіха, сум, тривога і т. п.), а почуття – як складніші емоційно-смислові утворення, пов’язані […]...
- Детермінізм Детермінізм (лат. determinare – обмежити, визначити) – вчення про всезагальну причинну зумовленість, закономірний зв’язок усіх явищ у природі, суспільстві і мисленні. Наукове розуміння д. застерігає літературознавця від прямолінійного трактування співвідношення життя і літератури (за схемою “базис визначає надбудову”), літературного чи історичного процесів. д. конкретизується в традиційному літературознавстві при обговоренні проблем “обставини і характери”, “мотивація вчинків […]...
- Особливості композиції роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” Особливості композиції роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” Композиція – це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, […]...
- Ілюстрація Ілюстрація (лат. illustratio, від illustro – освітлюю, роз’яснюю) – зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (карта, схема, репродукція), зокрема – тексти літературно-художніх творів. У книжкових ансамблях, що включають І., виникає змістова взаємодія між творами однієї форми суспільної свідомості – мистецтва, які належать до його різних видів (поезія і графіка, література і малярство […]...
- Художній простір і час – визначення Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і часопросторові форми її існування. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються […]...
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
- Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
- Інтер’єр Інтер’єр (фр. inte’rieur – внутрішній) – у літературі – вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. І. конкретизує місце подій, допомагає окреслити соціальне становище персонажа, його духовні запити, смаки, професію, вдачу, психологічний стан тощо. І. сприяє глибшій характеристиці персонажів, часто має важливе ідейно-композиційне значення. Наприклад: “Я […]...
- Епічний образ Епічний образ (грецьк. epos – слово, розповідь) – об’єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін “епічний” вживається і в значенні “панорамний”, “безпристрасний”, “статечний”....
- Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
- Літературний монтаж Літературний монтаж – (фр. montage – підбір, збирання) – специфічний твір, часто збірник, складений із тематично об’єднаних уривків художнього (чи будь-якого іншого) тексту (текстів). Таким чином, внаслідок поєднання фрагментів літературних творів з іншими джерелами (мемуарні та автобіографічні записи, документальні свідчення, критичні відгуки тощо), витворюється характеристика певного митця та контексту його творчості. Л-м. захоплювались футуристи, зокрема […]...
- Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал. Літературний І. в сучасній […]...
- Гармонія Гармонія (грецьк. harmonia – злагодженість, скріплення) – естетична категорія, яка виражає співмірність, взаємозв’язок елементів будь-якого явища, які в певній системі становлять цілісність, що має естетичну цінність. У такому широкому значенні Г. використовується для характеристики явищ об’єктивної дійсності, змісту художнього твору, його форм, взаємовідповідності між ними. Г. співвідноситься з дисгармонією, і в цьому співвідношенні виявляється відносність […]...
- Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення. Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а згодом почав використовуватися […]...
- Кіносценарій Кіносценарій (грецьк. kineo – рухаю, італ. scenario, від лат. scaena – сцена) – літературний драматичний твір, за яким створюється кінофільм. Сучасний К. при всій самостійності та закінченості літературної форми існує для втілення його на екрані в кінематографічних образах. Ця кінематографічна образність К. народжується з єдності чотирьох його компонентів: ремарки (описової частини); діалогу чи монологу (прямої […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Іконографія Іконографія (грецьк. eikon – зображення і grаpho – пишу, креслю, зображую) – перелік, опис і систематизація зображень певної особи, сюжету тощо; правила зображення певного сюжету чи особи, особливо дотримувані в середньовічному мистецтві, пов’язаному з релігійною тематикою....
- Архітектоніка Архітектоніка (грецьк. architektonike – архітектура, мистецтво керувати) – будова художнього твору як єдиного цілого, інтегральний взаємозв’язок основних його складників. Відбиваючи загальний план його цілісності, А. разом з тим виявляє свою відмінність від композиції, власне побудови окремих його частин, образів, деталей, сюжетних ліній....
- Істина Істина – достовірне, адекватне знання про об’єктивну дійсність. Як термін з точним філософсько-понятійним наповненням у науковому літературознавстві стосується тільки позаестетичної реальності, що згадується у змісті художнього твору. Він зберігає певний сенс у працях про літературу, написаних з позицій гносеологізму. Якщо письменник виражає своє естетичне освоєння світу, то про об’єктивну істину в його творі не може […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
- Стиль Стиль (лат. stilos – грифель для писання) – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Мистецтвознавство під С. розуміє те спільне, що об’єднує творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом створення художнього світу. Тут С збігається з мистецьким напрямом, течією. Оскільки літературно-стильову течію започатковує оригінальний митець з яскраво вираженим світобаченням, неповторним письмом, […]...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. до нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
- Народна творчість Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: […]...
- Епос Епос (грецьк. epos – слово, розповідь) – багатозначний термін, який означає за літературною традицією оповідну поезію, зароджену в глибокій минувшині як форму зображення героїчних учинків певного персонажа, важливих подій тощо (“Іліада” та “Одіссея” Гомера, ісландські саги, українські думи тощо). Поступово виробляються прозові форми Е., посідаючи важливе місце у художній літературі, з’являються епічні жанри, постають їхні […]...
Козацька тематика у творах шевченка.