Хоку – поезія згадки, пізнання, душевного перевтілення, пошуку краси у буденному, гармонії духовного і матеріального

У кожного народу свої традиції, свої символи, свої образи. Час, у який живе поет, країна поета так само, як і його особистість, визначає душу поезії. Все це розумієш. І знаєш вислів з відомого кінофільму: “Схід – справа тонка”. Але все ж таки, на наш погляд європейця, сприймати японські вірші не так просто. На цю хвилю треба налаштуватися. Мабуть, так само роблять мешканці японських багатомільйонних індустріальних міст, коли відпочивають, поновляються душею, занурюючись у світ мистецтва, у свою історію.
Тиша. Ніщо не заважає слухати голос природи. Відомий та незбагненний сад каміння. Вишуканість ікебани. Стрімкі риси туші на шовку картин. Так пересікаєш межу століть. Відкидаєш метушню, зайве, залишаючи саму суть, вірніше – душу суті. Почуваєш себе невід’ємною часткою світу природи, бачиш красу поруч, кожного дня. Вчишся знаходити її величність Гармонію.
XVII ст. Важке для слов’янської мови і незвичне для написання ім’я – Мацуо Басьо. Дивовижний поетичний жанр – хоку. Усього три рядки. Частіше за все – якесь несподіване порівняння:
В небе такая луна,
Словно дерево спилено под корень:
Белеется свежий срез.
Тихая лунная ночь…
Слышно, как в глубине каштана
Ядрышко гложет червяк.
Навіть три крапки – не просто розділовий знак наприкінці речення. Це попередження. Це запрошення прислухатися. А далі, як

у дитинстві, десь на грані реальності – казки-вигадки:
Слышно, как в глубине каштана
Ядрышко гложет червяк.
Короткі пейзажі – настрій, з несподіваним блискавичним баченням, ніби дитячими очима, лаконічно й влучно:
Как разлилась река!
Цапля бредет на коротких ножках
По колено в воде.
На голой ветке
Ворон сидит одиноко.
Осенний вечер.
Как свищет ветер осенний!
Тогда лишь поймете мои стихи,
Когда заночуете в поле.
Навіть відразу не визначиш, де закінчується матеріальне, конкретне і починається асоціація, спогад, висновок-переосмислення.
Приходить настрій. Це навіть не запрошення до роздуму – ти просто потрапляєш у течію великої ріки, яка вже існує сама собою, поза тебе, і ти зараз стаєш ІЗ часткою, її краплиною. І, розчинившись у Всесвіті, ставши часткою великого плину часу, починаєш бачити душі навколишнього:
Ива склонилась и спит.
Кажется мне, соловей на ветке –
Это ее душа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз новели юрія яновського шаланда в морі.
Ви зараз читаєте: Хоку – поезія згадки, пізнання, душевного перевтілення, пошуку краси у буденному, гармонії духовного і матеріального