Христина Сможаник – Роздуми

Залишити би тишу по-собі
І більше нічого не треба.
Ні добра, ані злого тобі
Не була б в них така потреба.
Щоб забулись й на мить схаменулись,
Назад обернулись – у сни окунулись,
І в любові скупались – нею напувались,
Як Земля ранковою росою.
Я нічого вам дати не можу
І просити не хочу я теж.
У часину лиху чи погожу,
Щоби, люди, не знали ви меж.
І злюбов”ю усе віддавали,
Навзамін не чекали нічого,
Щоб життя ви дарували
І ніза-що не кляли нікого.
Я не прошу нічого для себе,
Усе це мій друже для тебе,
Лиш для тебе, душі і для Бога
Ну хоч в кожного своя дорога-
По Землі ходим разом всі ми
Шляхами міцно сплетеними.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

А справді слава це прекрасна жінка.
Ви зараз читаєте: Христина Сможаник – Роздуми