Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Художня своєрідність образу селянина в малій прозі Леся Мартовича
Художня своєрідність образу селянина в малій прозі Леся Мартовича
Художня своєрідність образу
Селянина в малій прозі
Леся Мартовича
В долю письменницьку вдумайсь Мартовича,
Шляхом життєвим в уяві пройди.
Бідних і гноблених волі виборювач
Правду шукати пішов у світи.
Син селянина із маси народної
Мусів трудитись на хліба шматок.
Творчу енергію праці невтомної
Службам віддав до кінця, вдріб’язок.
Марно талант не розсіяв, збагативши,
Творчість, культуру народу свого.
“Все для людей, – отак просто зазначивши,
Творчість життєвого кредо мого!”
Анеля
ПЛАН
1. Висміювання селянського індивідуалізму, заздрості, темноти бідняків в оповідання “Ось поси моє”.
2. Розкриття глибокого антагонізму між різними верствами населення в галицькому селі в оповіданні “Лумера”.
3. Розкриття конфлікту за смужку землі в оповідання “За межу”.
4. Правдиве відтворення галицької дійсності і викриття паразитичних класів в оповідання “Мужицька смерть”.
5. Показ переваги морального права селянина-трудівника над правом конституційним в оповідання “Зле діло”.
6. Змалювання картини суду на селянином в драматичній сцені “За топливо”.
Прозоре поле. Золотом переливається пшениця, шепочуть стиглі колоски жита, і вітер гонить по ньому м’які хвилі. З-поміж них де-не-де червоніють квіти маку та синіють зубчасті волошки. В синьому небі бринить пісня жайвора. Тепле сонячне проміння вмиває засмаглі щоки жниці, пестить її золотаве волосся, милується розкішною вишивкою сорочки. Поруч – жнець. Вони усміхнені і щасливі, збирають хліб зі свого поля. Нагріта земля дихає теплом.
Саме такими мріяв бачити своїх героїв і Лесь Мартович. Щасливими. Адже кожна людина прагне щастя. І творить вона в уяві свій образ щастя. Що може дати людині відчуття щастя? Для багатьох героїв Леся Мартовича щастя – це земля. Бо вона годувальниця, вимагала рук, розуму, дбайливості і віддячувала за це сторицею. Добрий господар шанував і відчував її, як живу істоту. Та разом з тим вона була найбільшим гнобителем, була мірилом людської значущості, штовхала на злочини, прагнучи мати її будь-яким шляхом.
Тему вічних бід селян та їх залежність від землі розкривали у своїх творах багато письменників. Цієї теми торкнувся і Лесь Мартович у своїх творах. На мою думку, найкращим серед них є оповідання “Ось поси моє”.
Працюючи на посаді писаря та помічника адвоката в провінціальних містечках Галичини, автор мав можливість спостерігати суперечки селян за землю, майно, які часто кінчалися бійками, викликами судові процеси. Не раз подібні історії він чув з уст селян, справи яких сам розбирав, а також подібне міг бачити і в рідному селі.
Перед нами постають типові галицькі бідняки: Семен Заколесник і Юрко Онуфрієв. Представником найбільш відсталої і затурканої частини галицьких селян є Семен Заколесник. Животіючи в неуцтві та в темряві, віну був далекий від політичного життя країни. Дбав лише про власний клаптик землі і не цікавився долею своїх односельчан, таких же бідних, як і сам. “Кождий кусник – то золото, кождий ступінь землі. Хто свого не шанує, не варт той, що його свята земля носить”. Заздрісному селянинові здалося, що його сусід Юрко відорав скибу від його власного грунту. “Свята землиця. Якби могла, геть утекла би з-поза межі, з Юркового боку, стиснулася б, здулася вгору, а потім вернулася б назад під Семена. Але вона немічна. Хоть годує нас, хрещених, а вже їй так Господь милосердний дав, що муч її, пори її, а вона й не здригнеться”.
Його мучить, що те, що було Семенове з діда-прадіда, загарбував Юрко. І він вирішує відомстити кумові: “Виорати. Сокиру за черес, плуг загнати та й – поки його, відсікати. А якби Юрко ще перечив, сокирою в чоло! Зась, вороже! Я своє відбираю”. Проте сумніви не дають спокою Семенові. Скільки ж відібрати, бо ж і сам не раз відорював собі по скибі. Тепер боявся ошукати себе. Для цього шукає права. Він подає на Юрка скаргу в суд. Та суд лише розорив затурканого Семена, бо гроші з дому виніс, а вони “злетіли, як птахи, посиділи, як вогню вхопити, та й щезли, як дим”.
Зрештою, відвідавши віче, до Семена приходить прозріння. Він переконується у необхідності селянської об’єднаності, взаємодопомоги, “Ми не маємо казати один одному: ось поси моє, але маємо всі взятися за руки красно та й сказати: ось поси наше!”
Юрка Онуфрієва змальовано як представника свідомішої частини селянства. М’якої волі, він відмовляється боротися за своє, навіть тоді, коли цього вимагають обставини. Тай чи був злодієм – показала комісія. Проте Юрко проводить освітню роботу на селі як активний учасник читалень, що були свого часу своєрідними осередками освіти і культури в селах тогочасної Галичини.
Юрка ненавиділи за те, що – читальник. Яка їм з того кривда, вони не могли сказати, але почували в собі, що Юрко чимось та їм пакість коїть… , “що був оснувателем читальні”, “що скликав людей і коло канцелярії пантрував їх, як череди овець, аби не розбіглися”, “що Юрко лише ждав, аби в справах читальні його де післали. Відносив листи на пошту і з пошти відносив газети до читальні. Взагалі, ненавиділи Юрка за те, що його читальники любили”.
На прикладі героїв оповідання, автор висловлює думку про необхідність об’єднання і активної боротьби селянства за свої права.
Трагізм становища безземельного селянства, його безправ’я автор змальовує в оповіданні “Лумера”.
Іван Притика та його жінка Аниця цілий день жали на попівській ниві за сніп, вкрай виснажилися роботою. Іван з голоду “лиш зуби вишкірив”. Наївся дома борщу, та й занедужав, не встає з печі. Бідкається Аниця: “От, умре… бідний мій світку! Недоїдає… це від лихого харчу… ” А піп переказує, щоб вони обоє йшли дожинати пшеницю, врешті сам приходить до хати Івана сваритися: “Чому ви не йдете на роботу? Пияки, злодії! Я вас у кримінал віддам!” Ледве допросилася Аниця не коїти їй лиха, а ще й ублагала дати стару кобилу, щоб відвезти Івана на лікарський огляд до міста. Піп дав бідній жінці таку кобилу, яка мало не здохла по дорозі, а лікар замість ліків, на які так надіялася Аниця, виписав лише рецепт. Не маючи на ліки грошей, вона заїхала питати поради у знахарки. Щоб вийти із постійних нестатків, Аниця вирішила йти у найми, а піп, обурений тим, що втратив дешеві робочі руки, підняв гвалт: “Тут небезпечно, хтось проти усього святого бунтує нарід, а він без того дикий!”
Автор протиставляє попівську брехню й мужицьку правду. Побачивши, що Іван, віддаючи борг, намагається визволитися з-під економічної залежності, піп гнівно обурюється.
Він обзиває мужиків брудними словами, які нібито живуть крутійством. Та селянин говорить правду у вічі: “Не крутнею мужик живе”, а лумерами, тобто своєю виснажливою працею, з якої йому тяжко й вижити, бо зароблене в поті лиця йде на податки. Автор розкриває всю злиденність існування селянина-трудівника, його економічну залежність від ситих і багатих. За такими “лумерами” жили Іван та Аниця, що жали за сніп на чужому полі, терпіли голод та холод. Подібним до їхнього було і життя багатьох інших селян, які в житті не знали просвітку, немов живими вкопували себе в землю.
Суперечка селян за землю розкрита в оповіданні “За межу”, в якому автор змальовує образи селян Грицька та Йванихи. Темних, затурканих, жадоба до землі яких зробила сварливими та егоїстичними, призвела до ворожнечі.
Вражає жах становища селян і в оповіданні “Мужицька смерть”. Помирає людина. Свідки конання Гриця Баната намагаються розрадити його своїм, мужицьким, способом. Кожний розповідає про свої біди, бо “все легше, як видиться чоловіка нещасливішого від себе”.
Доведена до відчаю Грициха приповідала:
“… Піду я з дітьми попід чужі плоти. Заберуть чужі люди мою працю. Цілий вік свій я гарувала, вночі не досипала, робила тяжко, як та худобина, та й не собі, не собі”.
За словами Семенихи “християнин приходить на світ аби бідувати”.
Не менш жахливими є судження Процихи: “… Бідно діється, так бідно, що прийдеться з голоду помирати. Але християнин живе надією: пручає біду, як може… Християнин гарує ціле життя. Отак цілий тиждень, як віл у плузі. А все: коби здоров’я, то якось перебудеться”.
Навіть Гриць, умираючи, мріє про те, що як би хотілося вмерти, як люди. Зібрати сусідів, родину і “зарядити своїм “маєством, бо я його з собою у гріб не заберу”.
І в мріях роздає своє майно. Уділяє дітям, при цьому даючи настанови, як мають жити, хто доглядатиме матір, кому яка пайка, і що по смерті говоритимуть сусіди.
Та померти так, як люди, Гриць не міг. Мало того, жив не як люди, позбавлений можливості лікування тепер, та й догляду не мав, який мав бути за смертельно хворою людиною в останні дні, він і померти не міг, як люди. Бо засобів на прожиття родині не залишив, а втратив останнє, що мав. Борг у лихваря зріс вдвоє. Повернути його Гриць не міг. Лихвар уже посягає на “помірочок”, котрий годує всю Грицеву родину. Як і за що мають його похоронити, це мучило його більше, ніж хвороби чи смерть.
“А звідки ж я ще тобі на похорон візьму, за що тебе поховаю? За свої сльози?”, – голосила над живим ще чоловіком Грициха.
У цих словах жахлива правда мужицького життя і смерті. Жінка, як і Гриць прекрасно знає, що чоловік “хоть би подужав, то нічого не порадив би”. Тому вибух жалю і гніву, обурення й докору адресуються не Грицеві, а австро-угорському урядові з його законами, які “за бідними людьми, за каліками не обстають”.
Кожен з героїв говорить про своє горе, яке вливається в загальний багатоголосий хор. Пригноблені соціальним ладом, знеможені податками і підневільною працею, доведені до відчаю і смерті, вони мусили врешті-решт почати усвідомлювати себе соціально.
Лесь Мартович утверджує в душах своїх героїв високі людські ідеали, витравляє все рабське, егоїстичне, низьке. Господарем має бути на землі той, хто працює, а не злодій і розбійник.
Два світи – пана і селянина – зображує Лесь Мартович в оповіданні “Зле діло”, показавши перевагу морального права селянина-трудівника над правом конституційним, урядовим, що не враховує народних традицій, нехтує розумом простої людини.
Петро купив у Семена шмат поля без відома і згоди його жінки. Згідно з “мужицьким правом”, поле Семена “непродажне”, бо повинно перейти в спадщину його чотирьом дітям. А суд визнає, що поле Петро купив законно. Жінка Семена, Олена, протиставляє доводам суду “хлопське право”: “Я маю з ним четверо дрібних дітей. Що їм із тата, з мами, як лишаться без грунту?” За мужицьким звичаєм” купувати “непродажний грунт” – “зле діло”. І Олена таки вплинула на сумління Петра – той відчув, що зробив кривду своєму сусідові, порушив норми людських взаємовідносин. Семен віддає Петрові гроші, отримані за продану землю, що знову переходить до свого господаря. Самі селяни дійшли згоди, помирилися на основі давніх традицій, знехтувавши конституційними законами.
Не менш жахливі картини безправного життя селян змальовано в драматичній сцені “За топливо”.
Будучи сам юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділяв показу буржуазного суду як засобу пригноблення селянства.
Судять селянина-бідняка, який вночі взяв в панському лісі хмизу, бо не мав на чому зварити обід. Суд, звичайно, боронить права пана. Підсудний відкидає свою провину: “Я нічого не крав. Я топливо брав. Мені належиться”.
На зауваження судді, що коли йому належиться, то він мусить позивати пана до суду, обвинувачений відповідає одним вигуком “ая”, даючи зрозуміти, що суд завжди стане на сторону пана. Звичайно, суд став на бік пана і селянина засудили на два тижні тюрми.
Автор показує, до якого економічного упадку дійшло трудове галицьке селянство, розкрив, до якої міри воно було залежне від польсько-шляхетського поміщицького господарства, яким важким ярмом для трудового народу був цісарсько-королівський суд, що обороняв інтереси панівних класів.
Офіційному законодавству, антинародному в своїй основі, автор протиставляє мужицьке право, ще до кінця не усвідомлене народними масами. Герої оповідань відчувають справедливість своєї мужицької правди, але через затурканість, неорганізованість відстоюють її пасивно.
Картини безправного, підневільного, напівтваринного життя муссікусів Мартович змальовує в оповіданні “Винайдений рукопис про руський край”. Від підводить читача до висновку про абсолютну ворожість цієї країни до народних мас.
І так оповідання за оповіданням, новела за новелою, постають перед нами картини страдницького життя безправного селянства Галичини.
Слабкий промисловий розвиток Галичини погіршував становище трудового селянства. Важкі економічні умови приводили до зубожіння, спродування землі, масової еміграції селянства. Це в свою чергу зумовлювало загострення класової боротьби.
Іван Франко писав про тогочасну Галичину: “Лихва руйнувала нарід. Лі цитації (спродування землі за борги) сипалися тисячами, банки розкидали свої наукові сіті, недороди йшли одні за одними, нужда збільшувалася страшенно”.
Лесь Мартович серед простого люду Галичини бачив свого героя чесним, скромним, гарячим патріотом свого народу. Симпатії до нього зберігав до кінця життя.
Потрібно було глибоке знання народного життя, психології селян, щоб створити такі талановиті твори.
Та й доля письменницька самого автора була трагічною. Вийшовши з-під селянської стріхи, з гущі народних мас, пішов у широкий світ шукати правди, виборювати кращу долю для принижених і пригноблених. Невтомно працюючи на шматок хліба, витрачаючи свій час і творчу енергію на службу в адвокатських канцеляріях, тинявся по галицьких містечках в пошуках кращого заробітку.
Та не змарнував свого таланту, не розчарувався в обраному шляху.
Мабуть, недаремно епіграфом до одного із своїх оповідань Мартович поставив такі знаменні слова: “Не для слави, а для людей”. Вони були його життєвим і поетичним кредо.
Та шлях цей був вкритий тернами.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бандурак Володимир. Лесь Мартович зблизька. Видавництво “Карпати”. Ужгород, 1971 рік.
2. Бандурак Володимир. Оповідання про Леся Мартовича. Ужгород. Видавництво “Карпати”, 1977 рік.
3. Білецький Ф. М. Лесь Мартович. Київ, 1961 рік.
4. Кононенко В. І. Мій рідний край – Прикарпаття. Івано-Франківськ, 2000 рік.
5. Мартович Лесь. Винайдений рукопис про руський край. Київ, “Веселка”, 1991 рік.
6. Мартович Лесь. Новели. Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”. Київ, 1950 рік.
7. Погребенник Федір. Лесь Мартович. Видавництво художньої літератури “Дніпро”. Київ, 1971 рік.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Образи вчителів у малій прозі Б. Грінченка Історію української літератури неможливо уявити без Бориса Грінченка (1863-1910). З 90-х років XIX ст. і до 20-х років XX ст. його ім’я звучало поряд з іменами М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, А. Кримського та інших видатних українських митців. Про Грінченка говорили: “Він більше працював, ніж жив”. Це була людина енциклопедичних знань, щедро […]...
- Біографія Леся Мартовича Лесь Мартович, насправді Олекса Семенович Мартович (*12 лютого 1871, Торговиця – †11 січня 1916, Погорисько) – український письменник та громадський діяч. Біографія Народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця тодішнього Городенківсь-кого повіту на Станіславівщині (нині Городенківський район, Івано-Франків-ської області). Олекса родився у родині селянина-бідняка, який пізніше зумів стати ще й сільським писарем. Його батько […]...
- Художня своєрідність роману Ю. Яновського “Вершники” Роман “Вершники” вийшов друком у 1935 році спочатку в російському перекладі П. Зенкевича, а потім і мовою оригіналу. Відтоді почався тріумфальний хід твору, що увійшов не тільки до “золотого фонду” української, але й усієї радянської літератури. За жанром “Вершники” – роман у новелах, до якого неодноразово зверталися різні письменники світу. Окремі новели не пов’язані наскрізним […]...
- Психологічна роль образу селянина у розкритті головної ідеї новели Михайла Коцюбинського “Intеrmеzzо” Психологічна роль образу селянина у розкритті головної ідеї новели Михайла Коцюбинського “Іntermezzo” Новела “Іntermezzo” була написана М. Коцюбинським відразу після революції 1905-1907 років, коли в Україні панував час ідейних хитань і нерозв’язаних соціальних проблем. Його особливості позначилися і на свідомості, і й на всьому житті людей, особливо – діяльних учасників революційних подій. Одного з них […]...
- Художня своєрідність оповідання “Максим Гримач” Оповідання “Максим Гримач” входить до збірки “Народні оповідання”, поява якої в 1857 році стала важливим етапом розвитку української літератури. Не дарма Т. Шевченко назвав письменницю “зоренькою святою”, “силою молодою”, “донею”, “обличителем жестоких людей неситих”. В оповіданнях збірки талановито змальовано правдиві хвилюючі картини життя народу за умов кріпацтва. Усі твори відзначаються простотою сюжету й надзвичайною майстерністю […]...
- Художня своєрідність класицистичної драми Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архітектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX століття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну “класику”, брали її за взірець. Класицизм – перша художня система, яка усвідомлювалася саме як система зі своєю […]...
- Дві віри – селянина Мирона Катранника і більшовика Григорія Остроходіна (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Дві віри – селянина Мирона Катранника і більшовика Григорія Остроходіна (за романом В. Барки “Жовтий князь”) І. Роман В. Барки “Жовтий князь” – перший в українській літературі великий прозовий твір про голодомор 1933 року. (Василь Барка – український письменник. Переживши страшні роки голодомору 1933 року, після еміграції за кордон написав роман “Жовтий князь” про ці […]...
- Камінний хрест як художній символ трагізму долі українського селянина-бідняка в однойменній новелі В. Стефаника Письменник-гуманіст Василь Семенович Стефаник – один із найвідоміших новелістів світу – жив і творив для народу. Тому його твори – документ про важке, безпросвітне життя людей. Сам письменник говорив: “Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоб з того вийшла велика музика Бетховена”. У творах Стефаника, у цих “золотих […]...
- Образ селянина Данила у творі “Сам собі пан” (2 варіант) В українську літературу кінця XIX – початку XX століття Б. Грінченко ввійшов як майстер прози. Тематика його оповідань різноманітна. Тут зображено діяльність учителів, життя та інтереси дітей. У деяких оповіданнях проступають мотиви соціальної нерівності. Одним з творів, що присвячені темі селянства, є оповідання “Сам собі пан”. Починається твір з розповіді автора, який їде в залізничному […]...
- Образ селянина Данила у творі “Сам собі пан” (3 варіант) Борис Грінченко збагатив українську літературу великою кількістю творів, серед яких були вірші, оповідання, повісті, п’єси та байки. Також він є автором ряду статей і упорядником “Словника української мови”. З самого початку літературної діяльності Грінченко відчував велике покликання – працювати для народу. В його творах – опис життя українських селян, робітничого класу, інтелігенції. Оповідання “Сам собі […]...
- Трагічна доля підгірського селянина у творах Івана Франка Іван Якович Франко написав велику кількість прозових творів, у тому числі понад 100 оповідань. Найбільше оповідання з життя галицького селянства, яке він добре знав, бо сам з нього вийшов і не поривав з ним зв’язків до кінця свого життя. “Як син селянина, – говорив він, – вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку […]...
- Трагічна доля галицького селянина у новелах В. Стефаника (2 варіант) Багате талантами чарівне Прикарпаття. Не випадково одне з кращих його міст носить ім’я Івана Франка. Сюди він приїжджав. Тут жили й працювали його однодумці, друзі. Серед них – Василь Стефаник, письменник, визнаний одним із кращих майстрів психологічної новели в світовій літературі. Не знаю, чи знайдеться хоч одна людина, яка могла б без сліз читати “Новину”, […]...
- Образ селянина Данила – героя оповідання Б. Грінченка “Сам собі пан” Образ селянина Данила – героя оповідання Б. Грінченка “Сам собі пан” Борис Грінченко мав надзвичайно розвинене почуття національної гідності. Він страждав за ошуканий народ, у якого забрали його славну історію й можливість розвивати свою мову та культуру. У творі “Сам собі пан” Б. Грінченко майстерно протиставляє почуття власної гідності, дотепність, статечність селянина Данила грубості й […]...
- Камінний хрест як художній символ трагізму українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника “Камінний хрест” Письменник-гуманіст Василь Семенович Стефаник – один із найвідоміших новелістів світу – жив і творив для народу. Тому його твори – документ про важке, безпросвітне життя людей. Сам письменник говорив: “Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоб з того вийшла велика музика Бетховена”. У творах Стефаника, у цих “золотих […]...
- Моральна краса селянина-бідняка (За оповіданням Б. Грінченка “Без хліба”) Видатний український письменник Борис Грінченко присвятив багато оповідань зображенню важкого життя українських селян. Автор на власні очі бачив жахливі умови, в яких доводилося існувати злиденним сім’ям. Грінченко вважав своїм моральним обов’язком розповісти у своїх творах про трагедію народу. Особливо глибоке й щире співчуття викликає оповідання “Без хліба”, головний герой якого, рятуючи близьких людей від неминучої […]...
- Мартович Лесь – Біографія Ле́сь Мартович ( Олекса Семенович Мартович ) народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати “взором порядного, непідкупного громадянина”, авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, […]...
- Образ чоловіка у прозі Панаса Мирного Неперевершений талант Панаса Мирного душевного аналізу у поєднанні з його знанням побуту народу велику користь приніс у вивченні народного життя і типів народного середовища. Письменник схильний до змалювання різнохарактерних героїв у різних ситуаціях і оточенні. Щоправда, ми звернули увагу лише на героїв-чоловіків, характеристика яких теж не відзначається однотипністю. Умовно за приналежністю до певних соціальних категорій […]...
- Трагічна доля галицького селянина у новелах В. Стефаника (3 варіант) Василя Стефаника вважають майстром соціально-психологічної новели, ставлять поряд з майстрами світової літератури. Він був новатором у літературі – його твори короткі, стислі, проте надзвичайно драматичні й напружені. Стиль письменника експресіоністичний, тобто такий, що впливає на емоції читача, створює в його уяві яскраві вражаючі образи. Майже всі твори Стефаника присвячені темі важкого життя галицького селянства, що […]...
- Камінний хрест як художній символ українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”) Розпочати свій твір я хочу спогадами про зустріч Василя Стефаника і Гната Хоткевича. Якось письменник-новеліст запитав письменника-романіста: Як ви можете так багато і легко писати? Хоткевич відповів: “Бачите, така несправедливість на цьому світі. Вам досить написати кілька сторінок, щоб сказати, що ви маєте талант, а мені треба – цілу книжку”. В цих словах – висока […]...
- Символічність образу камінного хреста в новелі В. Стефаника “Камінний хрест” Василь Стефаник увійшов в історію не лише української, а й світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел із життя галицького селянства. “Мабуть, ніхто до Стефаника не показав селянську душу хлібороба у такому повному освітленні,- захоплено писав Михайло Мочулевський,- ніхто не змалював так, як він, переживань цієї душі: відчай, резигнація, плач і сміх, сум і сподівання. […]...
- Образ селянина Данила у творі “Сам собі пан” (1 варіант) Б. Грінченко завжди переслідувався урядом за демократичні погляди. Реалізацію своїх народолюбних ідей він пов’язував з просвітницькою діяльністю в селянських колах. Письменник поширював серед простих людей думки про їх рівність з панами. Ця проблема і розглядається автором у творі “Сам собі пан”. Головний герой оповідання – селянин Данило, який робить спробу “панського права добути”. Він бажає […]...
- Трагічна доля галицького селянина у новелах В. Стефаника (4 варіант) У художній літературі є багато творів, які не залишають читачів байдужими, які не просто хвилюють, а вражають і навіть приголомшують. На мою думку, це можна віднести до творів Василя Стефаника про долю галицьких селян. Справді, важко знайти інше слово, щоб передати враження від них. Бо ці твори саме приголомшують! Хіба можна залишитися спокійною, прочитавши перше […]...
- Трагічна доля галицького селянина у новелах В. Стефаника (1 варіант) Багато сказано й написано про нелюдські страждання українського селянства. Цій темі присвятили свої твори Марко Вовчок і Юрій Федькович, Леся Українка й Іван Франко, Ольга Кобилянська й Михайло Коцюбинський та багато інших письменників. Але найвагоміші, мабуть, твори Василя Семеновича Стефаника. Написав він мало: приблизно сімдесят новел, але написав багато, бо сказане ним – велике й […]...
- Камінний хрест як художній символ трагізму життя українського селянина – бідняка в новелі Василя Стефаника “Камінний хрест” Василь Стефаник – трагік у сприйнятті життя, стиль його творів гранично напружений, рельєфний, ніби біль, що вилився в слова. Ці характерні риси його творчості притаманні й відомій новелі “Камінний хрест”, яку сам автор називав своєю “сердечною роботою”. Головний герой новели Іван Дідух усе життя тяжко працював, щоб перетворити горб землі, який єдиний дістався йому у […]...
- Гімн світлому образу Матері (за романом Уласа Самчука “Марія”) Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю, Пренепорочная, благая! Т. Шевченко “Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога живого… І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина. Пригадай Її велику мужність, попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати так само, як це видержала […]...
- Біографія Леся Гоміна Лесь ГОМІН Королевич Олександр Дмитрович (літературний псевдонім – Лесь Гомін) народився 30 березня 1900 року в Черкасах у сім’ї візника. Про свої молоді роки письменник згадував: “Із 1918 до 1924 року вчився в Києві. Під час громадянської війни (лютий, 1920 рік) я добровільно вступив до Червоної Армії, працював на відповідальних постах по мобілізації людей і […]...
- Камінний хрест – символ трагічної долі українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”) Кінець XIX століття… Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах? Селяни західних українських районів залишають батьківську землю, зводячи як пам’ятники по собі камінні хрести, їдуть до далекої Канади в пошуках землі обітованої. А що ж чекає їх там, далеко за океаном?.. Багатостраждальна історія […]...
- Своєрідність образів першої збірки творів В. Винниченка “Краса і сила” В. Винниченка подарувала нам Кіровоградшина, про яку сам письменник згадує, як про край розлогих степів і неквапливих людей, які повагом пересуваються степовими дорогами на возах, погейкуючи на волів. Саме цей край наснажив митця вітром свободи, героїчним духом минулого, що позначився і на його долі, і на його творчості. Уже першими своїми творами В. Винниченко заявив […]...
- Голодомор в українській поезій і прозі Реферат на тему: Голодомор в українській поезій і прозі Оксана ДУМАНСЬКА, Майя ЛИСЕНКО Старші викладачі кафедри українознавства Української академії друкарства (Львів, Україна) ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ І ПРОЗІ Тривожний рік 1998-й проходить під знаком трагічних подій 65-літньої давності, коли чорні крила голодомору обійняли багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших – […]...
- Семантика образу Омелька Кайдаша з повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Образ Омелька Кайдаша змальовано в побутовому реалістичному плані. Крок за кроком минає у повісті сумне життя затурканого селянина. Його недолі автор співчуває, хоча й насміхається із його нерозсудливих вчинків, з його сімейної війни. Але цей сміх гіркий, в якому бачимо сум. Кайдаш втратив авторитет голови родини, не може зрозуміти, чому це його не слухають діти, […]...
- Викриття аморальності стяжателів і експлуататорів на прикладі образу Терентїя Пузиря (за п’єсою “Хазяїн”) Земля була найбільшим скарбом для українця XIX століття, коли в нашій переважно аграрній державі почав зароджуватися капіталізм: “Ох земелько, святая земелько, Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку”, – ці роздуми і мрії належать не тільки Герасимові Никодимовичу Калитці, головному героєві комедії Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч”, […]...
- Суперечливість образу головного героя роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього “дитина… вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… ” Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке – людська несправедливість. У […]...
- Своєрідність художньої антитези у збірці Євгена Маланюка “Стилет і стилос” Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існували в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і творчості важить одне – воля, характер, найглибша природа людського “я”. В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати […]...
- Камінний хрест як художній символ трагізму українського селянина-бідняка у новелі В. Стефаника “Камінний хрест” Новели В. Стефаника – це маленькі шедеври, у яких зважене кожне слово. У щільних, як кам’яні брили, рядках проглядає народне безталання та бідність. Твори, напоєні кров’ю серця, увібрали в себе любов і ненависть, одвічну жагу щастя і одвічну тугу через його недосяжність. Творчості Стефаника притаманна глибока психологічна правдивість написаного, переконлива вмотивованість кожного вчинку героїв. Трагедія […]...
- Художня майстерність повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Більше ніж століття відділяє нас від часу написання І. Нечуєм-Левицьким повісті “Кайдашева. сім’я”, але життя героїв, їхні вчинки і поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, найперше, у художній майстерності автора. І. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир […]...
- Мирон Катранник – ідеал селянина і людини (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Мирон Данилович Катранник – один із головних героїв роману В. Барки “Жовтий князь”. Це звичайна сільська людина. Але він увібрав у себе мудрість усього хліборобського, роду, християнсько-моральні принципи своїх пращурів. І це в найтяжчі часи допомогло йому жити гідно, не втрачаючи людської подоби і не продаючи душу. Катранник постійно мучиться думкою: за що ж таку […]...
- Камінний хрест як художній символ трагізму українського селянина-бідняка в новелі В. Стефаника “Камінний хрест” Він витесував слово, як брилу, Він трудився завзято, як віл, Аж допоки не падав безсило… А коли відчинялися двері, Щоб гукнути його надвір, Він лежав, наче мрець, на папері. Та зате був живий папір. П. Сорока Кінець XIX століття… Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони […]...
- Своєрідність композиції повісті “Кайдашева сім’я” Кращі риси простих людей не приховували від спостережливого ока письменника й того огидного, що було породжене соціальною дійсністю порефор-меної доби. Приватна власність на землю стала у пореформеному селі економічною основою буття. Тож не диво, що між селянами ведеться жорстока боротьба за “моє” і “твоє”. Щоб затаврувати рабські звички, капіталістичну мораль, щоб вказати народові на темні […]...
- Своєрідність лірики П. Грабовського П. А. Грабовський велику частину свого життя провів на засланні, звідки посилав свої вірші в Україну і друкував їх в українських часописах і журналах. Повернутися на батьківщину йому не судилося, не зміг він і долучитися до народницької праці, яку вважав ідеалом життя справжнього українця – інтелігента: що може бути краще, ніж працювати на ниві освіти, […]...
- Своєрідність визначення і розв’язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Своєрідність визначення і розв’язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури – повість “Кайдашева сім’я”. Письменник з великою майстерністю показав життя українського […]...
Пiвень зозуля вiрш.