Художня своєрідність оповідання “Максим Гримач”

Оповідання “Максим Гримач” входить до збірки “Народні оповідання”, поява якої в 1857 році стала важливим етапом розвитку української літератури. Не дарма Т. Шевченко назвав письменницю “зоренькою святою”, “силою молодою”, “донею”, “обличителем жестоких людей неситих”. В оповіданнях збірки талановито змальовано правдиві хвилюючі картини життя народу за умов кріпацтва. Усі твори відзначаються простотою сюжету й надзвичайною майстерністю зображення.

В оповіданні “Максим Гримач” виклад ведеться від першої особи, це ніби розповідь людини, яка особисто знала персонажів. Такий прийом використовується в усіх творах “Народних оповідань”. Зазвичай, ця особа – жінка, яка пригадує події, співчуває героям. Мова оповідача проста, народна, насичена порівняннями, повторами. Такий виклад надає зображуваному ліричного забарвлення, робить розповідь інтимною. Портрети героїв змальовані лаконічно, переважно у формі традиційних для народної творчості словесних образних означень, емоційних окликів і запитань. Так, наприклад, Катря – “дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна”, а Семен – “уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл”. Старий Тримач постає як “повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий!”

Притаманними народній творчості є прикметникові означення, що використовуються в творі: “синій Дніпро, “зелений барвінок”, “ніч темна-темна”. Природа співзвучна з настроями й переживаннями героїв. Коли закохані були разом, “як любились із Семеном, місяць зійде – він і пливе до неї”. Коли ж Катря, тяжко переживаючи загибель коханого, іде до Дніпра, “на самому березі верба – аж геть попустила віти на воду”. Картини природи підсилюють драматизм ситуації, трагічність долі нещасної дівчини, емоційно впливають на читача. Це оповідання певним чином наближається до народної поезії, у якій образи природи зазвичай виступають не у вигляді розгорнутої картини, а у формі виразних, лаконічних, влучних порівнянь.

Бажання старого Гримача мати зятя вільного, не наймита, “щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь – от якого!” примушує закоханих чекати, поки Семен стане вільним козаком, спроможним утримувати родину, мати власне господарство. Вирушаючи з іншими козаками в путь, він обіцяє Катрі, що, як “зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля – я припливу до тебе, припливу не наймитом – вільним козаком, Катре!” Однак не судилося дівчині дочекатися свого Семена. Під час шторму хлопець гине, так і не одружившись із коханою. Спересердя, не в силах стриматися, Катря вигукує: “Тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали!”

Символічним є те, що згорьована дівчина плете віночок із червоного та білого маку, адже в народній поезії цвіт маку пов’язаний з ідеєю молодості й краси, а також зі сном і смертю, про що свідчать фразеологізми української мови “як маків цвіт” – красива, гарна, “сісти маком” – загинути. Часто в українському фольклорі квіти маку означають пролиту кров.

Убравшись немов до шлюбу, Катря йде на берег Дніпра, де колись зустрічалася з коханим, і кидається в річку. В оповіданні немає маніфестації авторської думки, прямого засудження соціальних явищ тогочасної дійсності, однак зрозуміло, що саме вимушена розлука, викликана справедливим бажанням стати вільною людиною, не наймитом, стає на заваді шлюбу, а зрештою, і призводить до трагічної загибелі парубка.

Оповідання “Максим Гримач” є оригінальним художнім твором, викладеним у формі живої розповіді, що свідчить про глибоке й всебічне знання авторкою життя, звичаїв, традицій українського народу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Художня своєрідність оповідання “Максим Гримач”