Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості О. Кобилянської
Серед літературної спадщини Ольги Кобилянської (1863-1942) – твори різного жанру: новели і оповідання, повісті, поезії в прозі, романи. Найвідоміші з них “Людина” (1894), “Царівна” (1896), “Земля” (1902), “В неділю рано зілля копала” (1909) та інші. О. Кобилянська належала до представників нового напряму в літературі, що дав про себе знати на межі XIX-XX століть. Характерною ознакою літератури цього періоду було поєднання епічного зображення дійсності з лірично схвильованим настроєм, тонким проникненням у духовний світ людини, глибоким
Тематика творів письменниці теж різноманітна. Насамперед треба відзначити тему жіночої долі у сучасному їй суспільстві, зокрема,. йдеться про долю освіченої жінки, жінки-інтелігентки. Ця тема була досить новою і актуальною в українській літературі того часу. Адже саме тоді на Буковині, батьківщині О. Кобилянської, та й взагалі на західноукраїнських землях досить поширеним був громадський рух, пов’язаний з емансипацією жінки. І тому відображення цієї проблеми у творчості письменниці свідчить про те, що питання жіночої свободи були близькими О. Кобилянській, яка взагалі приділяла велику
Героїня твору Наталка Верковичівна сильніша духом від Ольги Ляуфлер. Тяжким було життя Наталки в сім’ї свого дядька. Зневага дядини, яка попрікала її кожним шматком хліба, насмішки сестер – все було спрямовано на приниження людської гідності гордої, розумної дівчини. Та не зломило її таке ставлення родичів, не піддалась вона незгодам життя. Розумна і вольова, Наталка довела усім, що жінка може, залишаючись ніжною і чарівною, бути особистістю, викликати до себе повагу, бути корисною для суспільства, приносити радість людям своєю громадською діяльністю. Наталка Верковичівна здійснила свою завітну мрію – стала письменницею, царівною своєї долі. І це була найкраща відповідь отим всім її опонентам, що намагалися переконати світ у неспроможності жінки мати власну думку, право на особисте життя, вчитися, кохати за покликом серця. Ось хоча б що говорить один із героїв повісті, звертаючись до Наталки: “Чи думала ти коли-небудь над тим, що властиво мужчина, а що жінка? Мужчина – то “все”, а жінка – то “нічого”. Ви, дівчата, “від нас залежні, як ті рослини від сонця, від воздуха. Чуєш? Ти!!! Ми надаєм вам смислу, поваги, значення, одним словом, все… “. Та не діють подібні слова на Наталку. Вона протистоїть намаганням дядини видати її заміж за старого, нелюбого Лордена.
Зворушливою у повісті є історія кохання Наталки та Орядина. Вони здаються створеними одне для одного: обоє красиві, розумні, хочуть працювати і жити для народу. Але, на жаль, життя швидко зламало Орядина. Він одружується з нелюбою, але багатою дівчиною, що не буде ставити до нього, як Наталка, занадто високі вимоги. Орядин має слабку натуру і поруч із сильною жінкою ніколи не буде почувати себе впевнено. Саме тому розійшлися шляхи цих двох людей, які кохали одне одного. Обранцем Наталі став Іван Марко – інтелігентна людина з демократичними поглядами на життя.
У повісті дуже тісно переплітаються дві надзвичайно важливі проблеми: проблема жіночої рівноправності і проблема боротьби за свободу українського народу, що століттями зазнавав гноблення з боку інших націй. Відчувається, що всі ці проблеми боліли самій О. Кобилянській. Її героїня, здолавши всі перешкоди, вірить у те, що її рідний народ теж зможе підвестися з колін, так само, як вірить у це сама письменниця, підносячи світлі ідеали людини, її право на повноцінне життя. Про це йде мова і у відомому оповіданні “Некультурна” (1896), де письменниця змалювала колоритний образ простої селянки-гуцулки. Образ “некультурної” героїні Параски – втілення величі людини, що усвідомила право на рівність у суспільстві, як її попередниці Олена Ляуфлер і Наталка Верковичівна.
У всіх вищезгаданих творах подані чудові картини буковинської природи, дуже дорогої серцю письменниці. Вона проходить через душі героїв, стає співучасником їхніх радощів і смутку. Людина, яка не любить своєї землі, не відчуває ніжного дотику природи, що є уособленням самого життя, – то не людина у вищому розумінні цього слова. Саме цією думкою пройнята новела “Битва” (1895), в якій письменниця виступає проти грабіжницького ставлення до своєї землі тих, хто продає її, нищить, живе заради грошей, і тих, хто спокійно спостерігає за цим.
“Нищать чужі антихристи наші прекрасні ліси, що становлять маєток нашого краю… Тепер мається сей прекрасний матеріал вивозити, мабуть, аж за море! І що має наш край з того?” – говорить робітник Клевета, гнівно обурюючись тим, що іноземцям дозволяють грабувати нашу природу. Та його слова не були підтримані: “відповідь укараного згубилась в оглушаючім гуку”. Мешканці цього благословенного краю чомусь не усвідомлюють всієї трагедії, що відбувається навколо, пасивно спостерігаючи за варварським знищенням природи. Ці люди “жили з дня на день, не дбаючи о будучність і її безнадійність; їх бажання були прості й прозорі, а умови їх щастя – блиск сонця і синє небо”. У новелі “Битва” О. Кобилянська зробила природу головним персонажем твору. В українській прозі це було вперше.
Іще однією темою, до якої О. Кобилянська підійшла по-новому, була тема селянина і землі, про що насамперед свідчить її широковідома повість “Земля” (1902). М. Коцюбинський писав, звертаючись до авторки твору: “Признаюся, що давно не читав щось таке гарне, таке захоплююче, як “Земля”. Я просто зачарований вашою повістю – все, і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, до серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”. Високо оцінили твір також Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник. Сама ж О. Кобилянська в своєму автобіографічному нарисі “Про себе саму” зазначала: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів і, коли писала, – ох, як хвилями ридала!… “
Повість “Земля”, яку О. Кобилянська написала за два з половиною роки (вперше надрукована 1902 р. у львівському журналі “Літературно-науковий вісник”), в основі своїй мала реальний факт братовбивства за землю, що стався в селі Димці поблизу Чернівців восени 1894 р. О. Кобилянська особисто знала членів родини, в якій сталася трагедія, а також селян, які пізніше стали фактично прототипами героїв повісті.
У центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина – працелюбного, чесного, дбайливого. Така і його дружина Марійка. Всю свою силу ці люди віддали землі. “Вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі упиналися тяжко”, – з болем і тугою говорить Івоніка про чорну працю на чорній землі. Турботою про землю, про те, щоб передати її у дбайливі руки нащадків, пройняті всі його помисли. І сина Михайла Івоніка мріє одружити з Парасинкою не лише тому, що вона добра й роботяща дівчина, а й тому, що поряд були їхні землі, які після одруження Михайла й Пара-синки мали б об’єднатися. Про те ж саме думає і мати Парасинки Докія: “День і ніч думала про те, і, може, сотню разів перебирала всіх хлопців у селі. Роздумувала, хто мав би перебрати П газдівство… В селі було доволі хлопців, але ні один не мав стільки землі, скільки б вона бажала, ні один не видавався їй достаточно робочим, чесним і запопадливим.
Правда, один був би, але той один мав іще перед собою військову службу… Се ж був Михайло Федорчук, син заможного й дуже порядного господаря. Він мав колись унаслідити поля по своїм батьку й був найчеснішим хлопцем у селі. Поля його батька граничили з полями Василя, були вироблені й добрі, і на них колосилися рік-річно препишні збіжжя, мов золотисте море. Аж любо було косити їх, аж любо було працювати на тім полі! Так, сей один міг би засватати Парасинку, а з бесід і натякань старого Івоніки, батька Михайлового, визирало те саме бажання. Одначе між їхніми бажаннями станули військові літа, і ніяк не було їх оминути”.
Все краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця розкриває всебічно, показуючи Михайла і в щоденній роботі, і на військовій службі, і у взаєминах з коханою Анною. Особливо вражає ставлення Михайла до землі, до якої він відчуває велику любов. Справжнім лихом для Михайла і батьків стає військова служба сина. Михайлу дуже тяжко зрозуміти, чому його, трудівника, відірвали від землі і примусили займатися безплідною роботою. Івоніку, який глибоко переживає розлуку з сином, передусім теж непокоїть і те, чи витримає син цей важкий тягар рекрутчини, що ліг на його плечі, і те, чи не перейметься він чужими звичаями, чи не втратить любові до землі. Сцена зустрічі Івоніки з сином у казармі – одна з найзворушливіших у повісті.
Письменниця переконливо показує, що почуття до землі у Михайла не було таким всеїдним, як у його батька. У ньому гармонійно поєднуються працьовитість, поетична любов до землі з внутрішньою свободою, здатністю самостійно мислити і діяти. Покохавши бідну дівчину Анну, Михайло ладен зректися землі і податися з нею в місто в тому разі, якщо батьки будуть проти його шлюбу. Хоча все ж у душі він мріє жити і працювати з Анною на землі – родючій і багатій. Михайла манить до себе батьківська земля, яка чекає на його дужі мужицькі руки.
Зовсім по-іншому ставиться до землі молодший син Сава. Він не успадкував від Івоніки почуття хліборобської честі, любові до землі. Але він хоче її мати. Він сподівається отримати від батька частку землі і одружитися з Рахірою – двоюрідною сестрою, ледачою, злодійкуватою дівчиною. Батьки, звичайно ж, були проти, і за непослух Івоніка погрожував усю землю віддати Михайлові, який з дитинства працював на ній не покладаючи рук. Рахіра, сама безземельна, застерігала Саву: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” Так старший брат став на заваді молодшому. Врешті це і призвело до трагічної загибелі Михайла від руки свого рідного брата
Смерть Михайла сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни. Вона не принесла щастя і Саві, вивела його з душевної рівноваги, хоч він і одружився з Рахірою.
Страшна трагедія змінює ставлення до землі у героїв твору. Івоніка усвідомлює рабську залежність свого життя і життя своїх дітей від землі. Він втрачає в неї віру. “Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї, – говорить про землю Івоніка, звертаючись до мертвого Михайла. – Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе!”
Земля, яка приносила достаток, давала хліб, запахла кров’ю. Це було протиприродно, але сталося так з волі людини, яка вже ніколи не буде мати спокою, яка вже з тої миті, як замахнулася на інше життя, втратила людську подобу. Саме на землі, в полі, відчуває себе Сава наче в небезпеці, втрачає рівновагу, якої й до того мав небагато: “В полі то іноді ніби геть із розуму сходить. Як добачить якого зайця, кидає все, хоч би найважливішу і найпильнішу роботу, хоч би чужу, хоч би свою – і пускається в погоню за ним. Каже: мусить його мати… Його душа мов без внутрішнього, постійного життя, без ладу стала. Чи, може, вже з дитинства такою була?”
Жадібно прагнула помститися Саві Анна, яка прилюдно називає його вбивцею. Анна втратила коханого, дітей, яких не признали батьки Михайла. Як жити далі? Важко переживши трагедію першого кохання, Анна одружується з іншим. У неї народився син, якого батьки мріють вивчити. З нього будуть люди, якщо покине землю, як здобуде освіту. Так думають батьки. Вірою в те, що ці надії здійсняться, закінчується сумна і трагічна повість про землю. Анна “гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, й щось мов силує її відірвати його від землі”, бо “вона не кожному щастя наділяє”. Батьки “попровадять його в інший світ™ І він сповнить ті надії… “. В цих словах письменниці – віра в те, що молоде покоління зуміє перебудувати життя, знайде шляхи до щастя, по-новому буде вирішувати проблему землі.
Повість Ольги Кобилянської “Земля” вийшла далеко за рамки родинної хроніки. Факт братовбивства, що ліг в основу твору, письменниця розробила в плані психологічного аналізу внутрішнього світу своїх героїв. Очевидно, що Сава до свого злочину вдався не випадково. Так, вже з першого знайомства з ним ми дізнаємося, що він “любив стріляти птахів… Часом і зовсім без наміру”. Змальовуючи Саву, коли він, побачивши горобця, “розстріляв його цілком”, а потім спостерігає, як реагує прив’язаний собака на вигляд “дрібної закривавленої пташки”, О. Кобилянська через роздуми молодшого брата порівнює його зі старшим: “Сього не вдався би Михайло, аби йому й лева підставив! Він дуже зле стріляв. Брав стрільбу до рук так, як її хіба бере жінка. Так невдачно! Ну, се раз буде файний жовнір! Як він буде раз у війні на людей стріляти, коли не вміє застрілити навіть зайця?.. Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м’яке, як тісто!..”
Справді, важко було Михайлові в солдатах, радісно й легко від праці на землі, бо й серце мав добре, вдачу ніжну і лагідну. Сава ж, який отримував якесь задоволення від того, що міг застрелити тварину чи птаха, не люблячи Михайла саме за його “м’яке” серце, постійно буде розпалювати в собі неприязнь до старшого брата, яка згодом перейде у ненависть і призведе до вбивства. Але про все це О. Кобилянська оповідає, висвітлюючи внутрішній світ своїх героїв, зупиняючись на окремих деталях, що врешті стають символічними: Сава “любив стріляти птахів”, горобця “розстрілив цілком”, та й взагалі – “добре стріляв”. Так охарактеризовано Саву на початку повісті. У XI розділі сказано, що він навіть грудки “тримав… у руках, мов автомат”. Та й використати міг будь-що як знаряддя вбивства, коли здобич була поруч, а рушниці в руках не було. Ось один із епізодів, що характеризує Саву як потенційного вбивцю. “Саме в тій хвилі перебіг великий заєць може сто кроків від хлопця скісно через поле.
Предивна зміна вийшла тут із хлопцем. Здавалося, неначе в одній хвилі забув він усе. Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском, і миттю пірвав він камінь у руки. Ледве Івоніка міг угадати, що він задумує. Пігнав уже полем за звіриною…
… В довгих, сміливих скоках, еластичний, мов тигр, огнав полем. Відтак, зігнувшися вдвоє, розмахнув сильою рукою… щось забриніло у воздусі, і камінь полетів рівнім, мов нитка, напрямку низько над землею і влучив із цілою силою зникаюче звіря…
… Кілька хвилин пізніше притягнув хлопець звіра за задні ноги за собою. З носа звірини капала кров. Хлопець був блідий і сапав. Його очі миготіли передшим блиском, а вираз його обличчя був глибоко поважний.
– Пощо ти вбив зайця? – гнівався Івоніка. – Ти ж знаєш прецінь, що вони тепер недобрі. Що тепер заборона! Га?
Хлопець не відповів нічого. Сопів, як передове, дивно, майже по-звірячому, і шпурнув убитим зайцем геть далеко.
– До чого ти його вбив? – повторяв обурено і гнівно батько, притупуючи ногою. – Будеш їсти печеню з нього, чи що?
– Бо так! – відповів Сава втомлено. В дійсності не знав, пощо вбив його. Якесь “щось” у нім приказало йому те вчинити. Так йому все бувало, коли заздрів де якого зайця, як йому яка пташина чим в око впала або якесь інше незначне звірятко. Тоді мусив їх мати… “
Не бажаючи ділити з братом батьківську землю, підбурюваний Рахірою, поступово втративши людські почуття, Сава реалізує оте своє “щось”, по-звірячому, в спину вистреливши в Михайла і полишивши його пораненим помирати: “Він, певно, пішов у ліс, щоб там вирубати дров… І там напав його хтось нечайно ззаду. Він мусив ще довго жити, – міркували люди, – мусив ще раз піднестися з землі, волочитися кусень дальше, а може і кликати помочі™ Був такий страшно сильний і здоровий, що було немислимо, аби він зараз на місці помер. Він мусив ще якийсь час жити… “
Глибокий психологізм і драматична напруженість твору, лірична схвильованість, якою проникнутий кожен рядок повісті, – все це робить “Землю” емоційно вражаючою, а її образи – незабутніми.
Як справедливо передбачав І. Я. Франко, цей чудовий твір буде мати “тривале значення і як документ способу мислення нашого народу”. Це можна сказати і про творчість О. Кобилянської загалом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко (1 варіант) Творчість Ліни Костенко – це ще одна сторінка української літератури. Але не проста сторінка, адже майже усі твори цього автора – це роздуми про сенс людського життя, про загальнолюдські цінності. Ці питання хвилювали завжди й усіх, та не кожен міг дати на них відповідь. Намагалася зробити це і Ліна Костенко своїми творами. Як відомо, кожній […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко Її називають “царицею поезії в Україні”. Щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоюючи чесність і високу художність поетичного слова. Відлига шістдесятих років застала Ліну Костенко разом із Василем Симоненком на чолі великої групи українських поетів і письменників, які боролися за літературну свободу. А потім було багаторічне мовчання – важка “німота слів”, напружене […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко (2) Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко Її називають “царицею поезії в Україні”. Щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоюючи чесність і високу художність поетичного слова. Відлига шістдесятих років застала Ліну Костенко разом з Василем Симоненком на чолі великої групи українських поетів і письменників, які боролися за літературну свободу. А потім […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Л. Костенко Бувають, може, й кращі голоси, Але такого другого немає. Л. Костенко Почати свій твір я хочу словами Володимира Базилевського: “Талант – не щось одномірне, цілий комплекс чинників, що й творять гармонію. Але з-поміж усіх особливостей є визначальна риса, за якою вгадується той чи інший майстер. У Ліни Костенко – це концентрація думки… “. Так, Ліна […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко (2 варіант) Українська поетеса Ліна Костенко подарувала читачеві щирість своєї душі, філософське осмислення життя, красу слова. Дочка епохи шістдесятих років XX століття карбувала свій талант у часи, коли панувала напівправда, а гостре правдиве слово замовчувалось в інтересах тоталітарної ідеології. Читаючи лірику Ліни Костенко, ми розуміємо, що це не просто гасла чи крилаті вислови. Кожен вірш примушує читача […]...
- Твір на тему: “Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко” Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її творчість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захисниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація… Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творах Л. Костенко Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, яка відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка і сувора, глибоко жіночна і на диво мужня, красиво сентиментальна, але ніскільки не плаксива чи песимістична. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші “Доля”. За […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у повісті С. Васильченка “Талант” Цінність художнього твору визначається не широтою порушених проблем, не значущістю ідей, а тим, наскільки переконливе його художнє слово в постановці та розв’язанні вічних проблем людства: добра і зла, життя та смерті, мрії і дійсності. Добро постійно бореться зі злом, та, на жаль, не завжди перемагає. Це ми бачимо й у повісті С. Васильченка “Талант”. Молоді […]...
- Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у романі Івана Багряного “Тигролови” Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у романі Івана Багряного “Тигролови” Народу мій! Нездужий краю мій! Коли позбудешся тавра століть неволі? Я чую спів… Я чую спів рабів… Я чую, як під гамір тисяч молотків У риштуванні весь, спинаєшся до сонця! / І. Багряний / Тільки той, хто не байдужий; тільки той, хто ладен на весь світ […]...
- Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської “Земля” Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської “Земля” Повість Ольги Кобилянської “Земля” сповнена тpивогами за моpальність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю укpаїнського села. Задум повісті наpодився від глибокого внутpішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів наpодної етики, зневаження загальнолюдських цінностей, усталених віками цивілізації. Письменниця взялася за пеpо, […]...
- Осмислення сутності людського буття в повісті О. Кобилянської “Земля” Для чого людина живе на землі? Це питання виникає у кожного, хто прочитав повість О. Кобилянської “Земля”, в основу якої покладений достовірний факт братовбивства, яке сталося на Буковині в 1894 р. в с. Димка. У чому при чина цієї трагедії? Повість глибоко соціально-психологічна, дії і вчинки героїв її вмотивовані. 1 в цьому ми бачимо велику […]...
- Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім’я Григорія Косинки – одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування до читача повертається його доробок – ледь більше тридцяти оповідань. Вже по виході першої книжки, “На золотих богів” критика зазначала: “Григорій Косинка – це, безперечно, […]...
- Утвердження загальнолюдських цінностей у романі П. Куліша “Чорна рада” “Чорна рада” П. О. Куліша – перший і один з кращих українських історичних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем – незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна” (2 варіант) Ще зовсім недавно дзвоном тривоги відгукнулася в наших серцях чорнобильська трагедія. Чорним крилом пролетіли 17 років після неї над нашою зболеною землею. Минуть ще роки й десятиліття, а цей трагічний день усе одно хвилюватиме людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії у творах українських письменників Художнє осмислення чорнобильської трагедії у творах українських письменників Перший удар на себе, Перший вогонь на себе, Так одчайдушний Данко Людям віддав своє серце. З атомом стати до бою З полум’ям смертоносним, І заступити собою Світ, що малий і дорослий. / М. Сингаївський / Спочатку з’являється заграва. Вона росте, розгоряється, і ось уже сліпучо-біла лавина котиться […]...
- Художнє осмислення проблем буття людини, ностальгічні мотиви, філософічність поезій Євгена Маланюка І ти, – нащадче мій, збагнеш, Як скрізь тисячолітній порох Розгорнеться простір без меж. Збагнеш оце, чим серце билось, Яких цей зір нагледів мет, Чому стилетом був мій стилос І стилосом бував стилет. Євген Маланюк Євген Маланюк – особлива постать у розвитку української літератури, адже його спадщина – це культурологічні дослідження, літературознавчі публікації, а також […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна” (3 варіант) Іван Драч – талановитий поет-шістдесятник, представник нової хвилі українських митців, того покоління поетів, письменників, артистів, у якому З новою силою “вибухнула” національна ідея, проснулись, можливо, вперше принципи демократії саме в Україні. Його творчість чи не найпоказовіше репрезентує великий потяг шістдесятників до знань та естетичної краси в комплексі з літературними, мистецькими й культурними надбаннями рідного народу. […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна” (1 варіант) Бути людиною – значить Страждати, Бути вкраїнцем – Страждати стократ. М. Руденко Двадцять шостого квітня 2001 року минуло п’ятнадцять років від дня ядерної катастрофи на Чорнобильській АЕС. Заростають деревами, травою опромінені села. Поступово руйнуються покинуті хати, випромінюючи сотні мікрорентген. Чорнобильський реквієм не змовкає над Україною: за десять років уже померли від радіації тисячі людей, багато […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна” … Не питай ніколи, по кому подзвін, він дзвонить по тобі. Ернест Хемінгуей. – Десять років тривожні трагічні дзвони лунають над землями України, Росії, Білорусі, вказуючи точну адресу біди – Чорнобиль.1 Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і “мирний” атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що […]...
- Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі І. Драча “Чорнобильська Мадонна” Упродовж віків митці змальовують Мадонну. Образ матері з дитям на руках був завжди втіленням прекрасного. Але кожна епоха неодмінно додає йому новизни. Відблиск чорнобильського вибуху створив в уяві поета новочасну Мадонну в зовсім незвичній іпостасі. Про це – поема Івана Драча “Чорнобильська Мадонна”. Автор змалював образ Мадонни зовсім не так, як її описує традиція. В […]...
- Осмислення історичної долі козацтва у творчості Т. Шевченка Часи козаччини – це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про “старину”, як про “диво”, що відійшло навіки. Все йде, все минає – і краю немає, Куди ж воно […]...
- Мої роздуми під час читання повісті О. Кобилянської “Земля” (2 варіант) На початку XX століття Ольгою Юліанівною Кобилянською була написана вражаюча і прекрасна соціально-психологічна повість Земля”, сповнена драматизму і суму за важку долю буковинського селянина. Повість змушує замислитися над проблемами, порушеними в ній авторкою. Написана під час активного розвитку капіталізму, “Земля” відбила страшні в дечому приватновласницькі інтереси і взаємини мешканців села. Уже в першій частині твору […]...
- Мої враження від повісті “Земля” О. Кобилянської Повість “Земля” – вершина творчості видатної української письменниці Ольги Кобилянської. У творі – трагедія селянської родини, коли в умовах капіталізму не тільки земля, але й долі людей ділилися межею. М. Коцюбинський писав у листі до письменниці: “… Я просто зачарований вашою повістю – все: і природа, і люди, і психологія їх – все це робить […]...
- Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) Повість Ольги Кобилянської “Земля” (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті. […]...
- Мої роздуми над повістю “Земля” Ольги Кобилянської Мої роздуми над повістю “Земля” Ольги Кобилянської Ольга Кобилянська – один з найтонших психологів нашої літератури. Талановита письменниця-демократка була сучасницею і другом І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Вона була справжнім новатором художнього відображення дійсності. Повість “Земля” була створена письменницею за 2,5 роки і надрукована вперше у 1922 році. Але творчий задум визрівав […]...
- Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської (2 варіант) “Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті “Земля”. … Я просто зачарований Вашою повістю – все, і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”, – так […]...
- Мої роздуми під час читання повісті О. Кобилянської “Земля” (3 варіант) Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. Але ми говоритимемо про повість […]...
- Проблема батьків і дітей у повісті О. Кобилянської “Земля” Ольга Кобилянська – найтонший психолог нашої літератури. Вона дуже любила свій народ і дивилася на нього “… тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи… “. Усі герої повісті “Земля” взяті з життя, правдиві в своїх поглядах, вчинках та проблемах. Саме на родині Івоніки ми можемо простежити стосунки між батьками і […]...
- Серце його “тверде й недобре”. (Образ Сави за повістю О. Кобилянської “Земля”) У творі “Земля” О. Кобилянська поставила низку запитань, але не на всі можна знайти відповіді, бо життя має свої закони. І хто йде проти них – може загинути не тільки фізично, а й духовно. За якими законами жив Сава Федорчук? Народився хлопчик у чесній сільській родині, батьки тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб придбати землю. […]...
- Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської (3 варіант) Орися ж ти, моя ниво, Долом та гороюі Та засійся, чорна ниво, Волею ясною! Ю. Федькович Багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі “людина і земля”. Вона порушена в творах Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Карпенка-Карого, Ольги Кобилянської. О. Кобилянська – письменниця Буковини. Вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. Дуже важко жилось трудовому […]...
- Образ землі в однойменній повісті О. Кобилянської (4 варіант) Повість “Земля” стала одним з найвищих досягнень на творчому шляху відомої української письменниці О. Кобилянської. Письменниця зазначала в автобіографічному нарисі “Про себе саму”: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві… Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів і коли писала – ох, як хвилями ридала!..” Повість стала справжнім гостродраматичним твором, сповненим важких роздумів про […]...
- Земля і люди в повісті О. Кобилянської “Земля” Земле, моя всеплодющая мати… Чи замислювались ми над тим, що значить земля, наша матінка? Що дарує вона нам усім, хто живе на ній? Чи вслуховувались ми в чарівне, світле слово, яким є земля? Це вона ростить мудрих, добрих, працьовитих, щедрих людей. З неї починається життя і травички, і дерева, і хліба, і людини. Немало людської […]...
- Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства у повісті О. Кобилянської “Земля” Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства У повісті О. Кобилянської “Земля” Повість Ольги Кобилянської “Земля” (1902) – це глибоко психологічний за своїм характером твір. Письменниця ставить перед нами багато проблем, найгострішою з яких є влада землі над людиною. Від кількості землі завжди залежала кількість урожаю, а врешті – й добробут господаря. Ольга Кобилянська підійшла до розв’язання […]...
- Соціально-психологічна повість О. Кобилянської “Земля” Повість О. Кобилянської “Земля” написана під впливом глибокого потрясіння від трагедії, що сталася в селі Димки на Буковині. Відштовхнувшись від життєвого факту жахливого братовбивства, письменниця зображує в повісті широку картину тогочасного селянського життя, розкриваючи умови, що стали поштовхом до страшного злочину. Одна з таких умов – життєво необхідна залежність людей від землі. Однак зрозуміло, що […]...
- Проблема буття людського в повісті О. Кобилянської “Земля” Людське буття… Що в ньому найголовніше? На це питання не можна відповісти одразу. Людині часто важко правильно визначити свій життєвий шлях. Інколи, живучи тільки однією метою, віддаючи досягненню її всі сили, відмовляючись від усього іншого, людина свідомо обмежує своє життя, обкрадає його. Тому, втративши цю мету або зрозумівши її облудність наприкінці свого життя, людина неначе […]...
- Осмислення філософських категорій життя і смерті на сторінках повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” Твір “Тіні забутих предків” не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ – велике таїнство і велика […]...
- Мої роздуми під час читання повісті О. Кобилянської “Земля” (1 варіант) Повість “Земля” Ольги Кобилянської написана вже більше століття тому, проте й сьогодні вона схвильовує читачів, не залишає їхні душі байдужими, адже герої її постають, як живі, зі своїми проблемами, почуттями та переживаннями. Схвилював цей твір і мене, а особливо вразив той факт, що повість написана на основі реальних подій – восени 1894 року в сім’ї […]...
- Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства в повісті О. Кобилянської “Земля” Ольга Кобилянська була одним з тих митців, які шукають нових шляхів у літературі, намагаються вивести її на нові обрії. Саме вона першою серед українських прозаїків по-справжньому серйозно піднесла проблему жіночої долі, права жінки бути повноцінним громадянином, мати освіту, проголосила право жінки на самовизначення як людської особистості. Зовсім своєрідно висвітлювала письменниця і такі, здавалося б, традиційні […]...
- Контрастні жіночі образи повісті О. Кобилянської “Земля” (1 варіант) Друга половина XIX століття вибухнула сузір’ям жінок-митців. Часто письменниці використовували факти з власного життя у творах, показуючи образи “нових” жінок, їхній поступ нелегкими шляхами через рутинні форми життя, котрі так довго тримали представниць слабкої статі на відстані від культурно-громадських справ, внаслідок чого неможливо було розвинути природні здібності. Найяскравіші жіночі образи в українському письменстві межі двох […]...
- Філософське осмислення життя у творі У. Самчука “Марія” Роман Уласа Самчука “Марія” являє собою розгорнуту картину життя українського села на початку двадцятого століття. Написаний він високим стилем хроніки життя жінки-селянки, образ якої піднесений автором до своєрідного символу України. Помираючи голодною смертю, Марія пропускає крізь просвітлену стражданням свідомість всю радість і горе свого життя. Епічності й масштабності надають твору навмисне точні дати й цифри, […]...
Слово о полку игоревим зразок давньої україни.