Я стою серед дикого поля

Я стою серед дикого поля,
Пробудившись з солодкого сна,
А довкола широке роздолля,
А на заході хмара страшна.
Я дивлюсь на безжальну стихію,
Що гуркоче мов звір вдалині.
Зупинити її я не смію,
Бо не владна стихія мені.
Я стою без сорочки й взуття,
Лише вітер пронизує тіло,
А на грудях, як символ буття,
Срібний хрестик виблискує біло. Я чую, як поле зітхнуло в чеканні.
Я чую. як вітер зненацька затих.
Немов у якомусь змаганні,
Що гроза влаштувала для них.
Я відчув на гарячому тілі,
Холодні краплини води.
Краплини, що з неба злетіли,
Лишали на шкірі вологі сліди.
Я дивлюся на владну стихію,
Як на чорну гримучу змію.
І думками від того радію,
Що один серед поля стою.
Я боюся, що це лише сниться.
Я боюся прокинутись вдома.
Дощ мене обпікає мов криця,
Бо жалість йому не відома.
Я не хочу від вітру пощади.
Я не буду жалітись дощу.
Стихія для мене як мати,
Нікуди її не пущу…
Я стою серед дикого поля,
Чорна хмара над полем гримить.
А за хмарою радісна доля,
А за хмарою чиста блакить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Я стою серед дикого поля