“Я України сни, України… ” (сторінками “Щоденника” Олександра Довженка)

Я молитись мушу

За Україну, за народну душу…

П. Куліш

Творчість Олександра Довженка – явище масштабне, багатогранне, має світове значення. Тільки та людина, яка глибоко любить свій народ і живе його болями, може так талановито відобразити історичну долю нації. Яскраві спалахи Довженкової уяви були невпокореними, могутніми, і повністю пригасити їх не вдалося навіть витонченій у своїй жорстокості тоталітарній системі.

Лише сторінки “Щоденника” – цього пекучого клубка філософських роздумів, жорстоких розчарувань, болю, відчаю, протистояння і великої любові – повною мірою зберегли живу, не притрушену пилом часу та історичної брехні душу митця і людини.

“Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне те, що прекрасне… У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину”, – писав у своєму записнику Довженко. Але писати про прекрасне, правдиве, істинне йому не дали: скували натхнення міцними ланцюгами, загнали творчу волю в ідеологічні пастки, з яких довелося виборсуватися так тяжко, що сил на повне розкріпачення не вистачало.

Людина та її доля завжди хвилювали О. Довженка. Особливо письменник любив свій рідний край, “свою маленьку Батьківщину”, де народився і виріс.

1 У “Щоденнику” він пише про те, що з часом він все

частіше пригадує рідну хату, благословенний край свого дитинства, річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір. Довженко підкреслює, що робить він це не тому, що уболівав за старовиною, минулим. “Я не приверженець старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому, – пише автор у повісті “Зачарована Десна”. – Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм”.

Ризикуючи своїм життям, Олександр Довженко записував у “Щоденнику” і гірку правду, утішаючись думкою: “Я заступився за свій народ”. Написавши “Україну в ог ні”, Довженко розкрив болючу тему, тему жінки на війні “Велика і надзвичайна тема – українська жінка і війна, – з болем пише автор у своїх записах. – Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена”. Автор описує у повісті, як змучені, зганьблені, голодні і нещасні жінки плакали, цілуючи наших бійців-визволителів. А у “Щоденнику” Довженко зробить висновок: “То сльози наших матерів, нашої розтерзаної многостраждальної України”.

Звичайно, “Україна в огні” не сподобалась Сталіну і він заборонив її для друку і постановки. Довженко пише на це: “Тяжко на душі і тоскно… Усе в мене болить. Нема наче точечки живої. Нішо не радує мене. Похований по самому останньому розряду, нікому не потрібний. Ой, земле моя рідна, тяжко мені жити… “

Автор бачить страждання народу, трагедію всієї України. “Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні. Немає другої України. Немає!”

Як справжній син своєї Батьківщини О. Довженко вболіває за свою мову й історію. Він пише: “Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія. Історія – це паспорт на загибель. В університеті розмовляли по-українському тільки початківці і поети. Решта розмовляла по-руськи”.

Мабуть, саме тому ми досі не знаємо сповна нашої історії і соромимось говорити рідною мовою. Це болить нам сьогодні, як тоді боліло О. Довженку. “Щоденник” розкриває нам нового Довженка, несподіваного і суперечливого, Довженка-людину, який тяжко страждав у цьому світі. Але водночас “Щоденник” – це документ, у якому розкрито суть доби тоталітаризму. Це крик душі митця, роздуми про майбутнє й глибока любов до України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Павло загребельний диво паспорт твору.
Ви зараз читаєте: “Я України сни, України… ” (сторінками “Щоденника” Олександра Довженка)