Як парость виноградної лози, плекайте мову

Як парость виноградної лози, плекайте мову

>Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, – рідна мова.

/ М. Рильский /

Рідна українська мова – це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе

могутній волелюбний дух українського народу. У своєму “Кобзарі” народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту
й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.

З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик “націоналіста” відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.

Внаслідок такої “інтернаціоналізації” наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.

Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум’ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є “Рідна мова”. Поет радить вчитись у народу, в якого “кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення, це людина”. Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову “… в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу… “

Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум’яні слова Максима Тадейовича:

Мужай, прекрасна наша мова,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Протистояння імперського режиму і вільнодумної, національно свідомої.
Ви зараз читаєте: Як парость виноградної лози, плекайте мову
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.