Єлизавета Замана – були поряд не один день
Були поряд не один день
І не рахували часу
Тепер кожен шукає дзень
Тепер кожен у чашу сум
Заллємо додавши цукру
Ти маскуєш його молоком
Цукор тане від швидкого руху
Надто солодко стало обом
Ми ніколи не мали правил
Та тепер все ж існує одне
Хоч крапку на три сам поправив
Та серце навіки холодне
Тож втікаєш від мене тишком
Як байдужий дворовий кіт
І дізнаємось якось ранком
Що на захід ти, я на схід
Втікаємо самі від себе
ДУрні чи просто дурнІ
Мені без тебе не треба
Мені без тебе страшно й у сні
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Єлизавета Замана – У мене до тебе, щось не писане раніше У мене до тебе, щось не писане раніше Й не читане тобою досі. Це не якийсь там відомий Ніцше – Це я, така ж чужа тепер, як осінь… І ТИ не збагнеш, що все це тобі Написано, прочитано, проплакано… Ми разом були лиш на небі, А на землі ми навіки нарізно… Неба мало, хоч і […]...
- Єлизавета Замана – думки вже пахнуть весною Думки вже пахнуть весною, Хоч тільки-но явилась осінь в місто. А подушки пахнуть тобою, Хоч їх змінили вже разів зі сто. Чогось у мені тобі бракувало, Щоб стати ближче за вітер, Що так свище зухвало Між нас, навіть тепер… Я проїдаю поглядом твою спину З вікна своєї двокімнатної, Ти йшов, як завжди – без зупину […]...
- Єлизавета Замана – Нас надихають почуття прості Нас надихають почуття Прості, відомі кожному Для когось нові відчуття Що когось повертають додому Одні нагадають про спільну весну Про матчі МЮ Й біло-синю десну А інші пробудять пам’ять мою Присмаком терпкого чаю І, як ти шумом дощу На вікнах писав “пробачаю” Вони так вміло Керують людьми Пишуть серіальне мило Й слова, що роблять нас […]...
- Єлизавета Замана – літні вечори до біса холодні Літні вечори до біса холодні, Коли ти дихаєш в шию морозом Комусь на плечі теплі долоні, Комусь навіки бути разом Мені ж перекрито сьогодні кисень, Мені не можна робити вибір Коли не правильне жодне з рішень З’являється час сказати спасибі За вічно зелене вимкнене світло За правду, що відкривала лиш темінь, Що не важливо хто […]...
- Єлизавета Замана – ти казав, між нами щось неписане Ти казав, між нами щось неписане, А я писала сонями рядків Виводячи усе, що нами сховане, Між ребер, від злих язиків. Думки несповнені любові, Ніяких теплих почуттів, Ніяких “закіпання крові” Все так було, як ти хотів. Мені не залишалось вибору, Як місця у твоєму серці… І я приходила до тебе знову, Щоб прокидатись в тебе […]...
- Єлизавета Замана – я не хочу писати рідною мовою Я не хочу писати рідною мовою Бо кажуть, що то не мій стиль. А я продовжую, по-іншому не вмію Кожен про своє, на рани сіль І ти знову вмикаєш порно Мимоволі заходиш на сайт Це звичка. так дивно, Та я і ти знову оффсайд… До біса підбори й шикарні сукні, Троянди, парфуми й червоні гУби […]...
- Єлизавета Замана – давай востаннє відкриємо дУші Давай востаннє відкриємо дУші: – мушу зізнатись, тобою марила Марно тільки, бо спогади душУ Закриваю надійно тебе-примару… А ти як? бачу ж щасливий, ніби? Мовчиш? – ну, як завжди. Вона, кажуть, з німбом? Вже йдеш? – не тримаю. Хоча востаннє відкрив би серце… Наостанок скажи кілька слів! Моє ж он, чуєш, до тебе не б’ється […]...
- Єлизавета Замана – два роки очі в очі вдивляються пильно Два роки очі в очі вдивляються пильно, Хоч між нами десятки українських міст. У мене тут по-колу машини і пильно, А у нього там дощ і через ріку міст. Мені його десна, знаєш, сниться… Я в ній тону. місцями, моторошно Мені б летіти у височінь, як синиця, У нього на руках збирати пшоно… Мені б […]...
- Єлизавета Замана – ця осінь зустріла нас холодом Ця осінь зустріла нас холодом, А ми так мріємо про бабине літо… Зігрівай мене своїм подихом І нам разом буде на диво тепло. Я хочу цю осінь у твоїх обіймах І щоб ти читав мої вірші у кожну ніч тиху Давай, як у наших улюблених Фільмах – ловити зорі на моєму даху Така холодна осінь […]...
- Єлизавета Замана – А ти продовжуєш. Цілуєш Так солодко, що навіть гидко А ти продовжуєш. Цілуєш. Екстаз минає дуже швидко, – Я хочу ще! Ти, мене чуєш? Ти мовчки окинеш оком Моє напівголе тіло, Повернеш до себе боком І зробиш ЦЕ звнову, вміло. А ранком завариш кави І справді, такі дешеві Тії нічні забави Грішні. Ти дивишся на янголятко, А бачиш нічну […]...
- Єлизавета Замана – обіймав плечі… цілував груди Обіймав плечі Цілував груди Цієї ночі Для нього була всюди. Вдоволений Гарячий ще, та опісля Нею зневолений Із вуст мов пісня Линуло одне: МОЯ… Та, як від вовка оте зайченя Вислизала від нього Кожного дня. Кожного ранку нестримного. Коли поверталась вночі Замріяно дивився В її зелені очі Вона тепер для нього вся. А ранком сніданок […]...
- Єлизавета Замана – стільки спогадів Стільки спогадів, коли бродиш рідним містом… Підбори важко цокають вузькими провулками Чіпляючи каміння кричиш (матом) І далі прямуєш рішучими кроками. Чудове місто, з якого мрієш поїхати! До столиці пробитися, щоби всі побачили, Як ти гниєш без батьківської хати… Повернувшись просити, щоб тебе пробачили Ці вулиці, будинки і старі батьки, Від яких ти так хочеш втекти, […]...
- Ще один день Сива ніч опустила повіки, Сьогоднішній день – минуле навіки, Ще один, немов папірець до архіву, Звичайний, без шкіряного покриву, Без фарб, веселкових картинок, Квітів, сонця, казкових тваринок. Звичайний папір з сухими словами, До архіву життя занесли канцлерами. Ще один день боротьби, безнадії, В перемогах відсутній смак ейфорії. Світ – театр, безжалісні драми Режисер обирає для […]...
- Єлизавета Замана – знаєте, а мені зовсім не холодно Знаєте, а мені зовсім не холодно, Коли вітер продуває до кісток. Це мабуть так зараз модно – У людях шукати прихисток Гріти долоні чиїмись плечима, Пекучі вуста холодити вином, І проганяти думки “ну чужі ми” Вкотре говорячи “нам добре разом”… Натхнення шукати в піснях і мовчанні – Різнить словниковий запас, Безглуздо кричати в обридлій вітальні […]...
- Дмитро Павличко – “Були ми в натовні. Не знаю, як це сталось… “ Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню; Можливо, ти від болю скрикнула? даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за руки їх. А […]...
- Елизавета Замана – а я згадую з дня на день А я згадую з дня на день, Як ТИ палив поцілунками. Плечі оппікав серпень… На краю світу ми Бавились мов діти ті У своєму двокімнатному Всесвіті… ТИ псував усе докорами Нищив те, що берегли Гучними криками Ми без сварок не могли. І хвала моєму терпінню Бо зібравши речі Швидко пішла б Поїхала б, до речі… […]...
- Соломія Волошин – Біля тебе поряд Заснути біля тебе поряд хочу, Щоночі на одинці, заплющуючи очі, Я згадую ті перші літні дні, Коли у цілім світі ми були одні. Турботу й ласку твою я ніколи не забуду І хочу вірити я в чудо, Що прийде ніч і ти прийдеш, На світу край мене вкрадеш...
- Елизавета Замана – Ти пішов від мене до іншої Ти пішов від мене до іншої Обіймати її коліна, Цілувати вуста німі, З нею грітися біля каміна. У тебе постійно нові коханки Та ця б’є усі відомі рекорди. Тобі подобаються її холодні ранки І монотонні сумні акорди… Тепер твоя нова королева Радіє поливаючи нас дощем, Що не день, то мелодійна злива, Мов пісня “океану” чи […]...
- Рассказ Солженицына “Один день Ивана Денисовича” Александр Исаевич Солженицын – человек непростой судьбы, как творческой, так и человеческой. Он воевал, прошел всю Великую Отечественную; был осужден на 8 лет; после публикации на Западе первого тома “Архипелага ГУЛАГа” был выдворен из страны и только после перестройки смог вернуться на родину. И всю дорогу он писал и оставался верен себе. В 1962 году, […]...
- Елизавета Замана – пів року ми з тобою розміняли Пів року ми з тобою розміняли За вікнами різні міста Ми говорили ночами і днями Днями й ночами без перестану Ми завжди були дуже різні І це не змінилося з часом Я не переношу у фільмах різнІ Ти ніколи не ставиш ком Ставиш крапки Між нас не одну, а три І разом ми допоки У […]...
- Нравственная проблематика в повести А. И. Солженицына “Один день Ивана Денисовича” Имя Александра Солженицына, долгое время бывшее под запретом, наконец-то по праву заняло свое место в истории русской литературы советского периода. Александр Исаевич родился в декабре 1918 года. После средней школы Солженицын заканчивает в Ростове-на-Дону Физико-математический факультет университета, одновременно поступает заочником в Московский институт философии и литературы. Не закончив последних двух курсов, уходит на войну, с […]...
- Суровая правда рассказа А. И. Солженицына “Один день Ивана Денисовича” А. И. Солженицын стал известен широкому читателю в 1962 году, с выходом ноябрьского номера журнала “Новый мир”, в котором был напечатан рассказ “Один день Ивана Денисовича”. А. И. Солженицын вошел в литературу сложившейся личностью, человеком со своей выстраданной общественной позицией, со своими выполненными творческими принципами, главный из которых – суровая правда жизни. Рассказ изображает действительно […]...
- Елизавета Замана – Знаєш, іноді мене Знаєш, іноді мене Злість брала Бо я тебе Ніколи не мала. Я була мала І зовсім, здавалося, Сама. А потім миналося… Мама брала за руку, Навчала життя. Я освоювала науку, Вчила правила буття. І непомітно Він з’явився, та став Поряд незамінно Наче знав, Що вчасно. Розмовлє красивою Ворожою мені Російською, Не говорячи імені Називає – […]...
- Краткое содержание Один день Ивана Денисовича – Солженицын Александр Исаевич Один день Ивана Денисовича Краткое содержание повести Крестьянин и фронтовик Иван Денисович Шухов оказался “государственным преступником”, “шпионом” и попал в один из сталинских лагерей, подобно миллионам советских людей, без вины осужденных во времена “культа личности” и массовых репрессий. Он ушел из дома 23 июня 1941 г., на второй день после начала войны с гитлеровской Германией, […]...
- Символ целой эпохи (по повести Солженицына “Один день Ивана Денисовича”) Рассказ (или, по определению некоторых исследователей, повесть) Александра Исаевича Солженицына “Один день Ивана Денисовича” был задуман автором на общих работах в Экибастузском Особом лагере зимой 1950-1951 гг. Замысел был осуществлен в 1959г. сперва как “Щ-854 (один день одного зэка)”, “более острый политический”, причем автор объясняет свою “задумку” так: “Как это родилось? Просто был такой лагерный […]...
- Богдан Кіселичник – Я залишаюся один Я залишаюся один Тебе немає біля мене Слова розвіялись як дим І ревнощів болючі сцени Я залишаюся один Немає тої більше ласки Нема прекрасних тих хвилин Не збудували ми своєї казки Я залишаюся один Ти теж від мене вже далеко Не знаю як ти, не знаю з ким Моїй душі не так вже й легко […]...
- Елизавета Замана – Ти далеко не Едвард, що має мільйони Ти далеко не Едвард, що має мільйони Слава Богу – застарий він і зовсім не мрія. За вікном не 90-ті роки, Я, на щастя, не Вів’єн – повія. Ти не кинеш мені до ніг квіти, А я не куплю тобі дивну краватку… На шиї моїй не блистять діаманти І я не вмію водити автівку. Тебе […]...
- Наталічка Лорі – Ти ніколи не будеш моїм до кінця Ти ніколи не будеш моїм до кінця. Я завжди тебе буду на трохи втрачати. Притуляти долоні до свого лиця І чекати, коли все зайде на початок. Не підбурюй в мені справедливий мій гнів. Скільки часу я вже потерпаю від нього! Через рік ти себе не змінив. не змінив Ти і муки моєї, і дотику свого. […]...
- Дмитро Павличко – “Ми вбогими були й жили в печалі… “ V Ми вбогими були й жили в печалі, Все заборонено рабам, та все ж, Мов благодать, в бібліотечній залі Свободу для ума свого знайдеш; Оті книжки, пилюкою припалі, Тобі відкриють просторінь без меж; Свій розум ми гострили, наче зброю, Незримий меч нас готував до бою. Ми брались до книжок в тяжкі часи, В тюрмі читали […]...
- Минає день Минає день, минає тиждень, Минають місяці, роки, А ми живем. Ами живем! Живем понад усі гріхи, Гріхи минулі і майбутні І забуваєм, що було… Яке то жастя! могло б бути, аби тебе і незабути І незабути кожен час Коли любов була у нас. А може й горе!? Ти уяви лиш на хвилину, що Кожен день […]...
- Твір на тему: Історія поряд Раніше я думала, що історія – це події давно-давно минулих літ. Все, що бачила в музеях, про що дізнавалася із кінофільмів, книг, дихало сивою давниною, від усього віяло пилом століть. Великі, визначні особистості, художники, композитори, письменники, режисери видавалися мені особливими, стояли майже на п’єдесталі, були абсолютними небожителями. І тільки нещодавно для мене відкрилося, що історія […]...
- Соломія Волошин – І кожен день чекаю я тебе Увагу хлопців легко здобуваю, Запрошення від них я відхиляю, Бо серце і думки мої заповнюєш лиш ти. Коли твій образ в думці виринає, То кров пульсує і душа літає. Не знаю, як вдалось тобі зробити Та я не можу їсти, навіть пити. Мрійливий настрій переслідує мене І кожен день чекаю я тебе....
- Один адресат і один герой – Україна у творчості Є. Маланюка Євген Маланюк, на жаль, так мало знаний в Україні, – одна з небагатьох найяскравіших постатей і безумовний класик української емігрантської літератури XX століття. Знаний у її колах як поет і есеїст, він усією своєю творчістю був спрямований на батьківщину. Духовно поет ніколи не полишав Україну, не зраджував їй під тиском соціальних чинників. Найголовнішою, стрижневою для […]...
- Можливо, янголи поряд… (за оповіданням Г. Маркеса “Стариган з крилами”) Можливо, янголи поряд… (за оповіданням Г. Маркеса “Стариган з крилами”) Іде дощ. Пелайо з Елісендою викидають крабів, які наповзають у будинок. Краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. А от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці – то вже диво. І, […]...
- Павло Глазовий – От колись були дівчата! Дорікає дід онуці: – дивні нині діти. Вже дівчата розучились навіть червоніти. А колись були, голубко, дуже соромливі. Скажеш слово: червоніли, як той мак на ниві. – Тут онука аж руками вдарила об поли: – Я, дідусю, уявляю, що ви їм мололи!...
- Іван Андрусяк – найперше сни мої були The first of all my dreams… Найперше сни мої були Коханцем, що його вели Чуття (замріяного) крізь Зелений містерійний ліс Аж тут вривався інший сон – Скажене небо; листя сонм У танці дикому (довкруж Двох зляканих невинних душ) Та скоро згас і цей порив: У велетня лиш два малих Дитячих сни (як ляльки дві) Під […]...
- Один на один с тайгой (по рассказу В. П. Астафьева “Васюткино озеро”) Деревья, деревья, деревья… Под ногами – мох и жухлая трава, над головой – равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце – холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней […]...
- Елизавета Замана – наркотична залежність Наркотична залежність Твій погляд Я, ти – протилежність Та поряд. Я лише на мить Доросла Рука твоя мчить До тіла. Я хочу Горіти з тобою Щоночі. Кохаю Зажмурені від сонця Очі. З моїх котиться Злива – Байдуже з тобою Щаслива. Залізничні шляхи Між нами Власноруч ми Спалимо почуттями. Для тебе єдина… Ми п’ємо За нас […]...
- Не один З часом я покину місто і огляну Європу, Не буду боятися стати зайвим у книгах відомих людей, Бо побудую власну незабутню на смак історію, Де відчуватиму щирість твоїх незабутніх ночей. Прийде день порахую усі теплі словом моменти, Перегляну світлини, твоєї – моєї Весни. Вивчу майже напам’ять недописані пальцем сонети, По самотньому склі, у місцині де […]...
- Твір на тему: Життя дається один раз Старий дідусь посадив дерево і був дуже веселий. Чому? Адже сам він і тіні не дочекався від цього дерева. А для нього важливе те, що колись від цієї тіні матиме насолоду онук. А це вже для діда плід, те, що він залишить після себе для людини. Варто жити, щоб на землі залишити слід глибший, помітніший, […]...
Вінграновський сидів і довго думав над собою.