Юлія Кириленко – Я не вмію читати вірші

Related posts:

1. Юлія Кириленко – Про що мовчиш? Про що мовчиш? Ховаєш погляд, Тремтять обпалені вуста… Рахую подумки до ста, Терпкий хоч проганяю спогад, Та бережу твого листа. Про що мовчиш? Скажи хоч слово, Я зрозумію все сама, Без болю й радощів нема. Хоч там брехня – нектар медовий, Хоч правди крапля прегірка, Хоч трунку звабного ріка, Те прагну знати, я готова. Про […]...
2. Юлія Кириленко – до матері Коли посріблить сивина твої вже скроні, Далекі спогади у зморшках оживуть, Я міцно-міцно стисну у долонях Ті руки, що лише тепло несуть. Їх поцілую – й очі засіяють, Тихенько спуститься усмішка на уста… У цілім світі кращого немає, Ніж материнська заповідна доброта. Із першим подихом народжується в серці, У кожнім погляді усе життя вона, Наповнює […]...
3. Юлія Кириленко – Лист від музи Я пишу тобі сотні літ, Доки небо світанком тішиться, Доки кров досягає ланіт, Твого тихого раю грішниця. Ти до себе мене візьми, Заварю тобі чаю із м’яти, Замість ковдри укрию крильми, Щоб було тобі солодко спати. Я напою твою пам’ять словом, Чистим словом, без домішок хмелю, І тікатиму завжди раптово, Щоби ти не звикав до […]...
4. Юлія Кириленко – давай порахуємо зорі Давай порахуємо зорі на небі, І хай нас розділять міста, Свої на дністровій простелю я греблі, Твої ж упадуть на вуста. Давай порахуємо зорі – не гроші, Ціни їм не скласти в віках, І хай подивуються з нас перехожі, Що сяйво розквітло в руках. Давай порахуємо зорі в півночі, Складемо до пазухи їх, Це бачачи […]...
5. Юлія Кириленко – Бабусенько Бабусенько, голубко мого серця, Побудьмо лиш з тобою наодинці, В житті я не випрошую гостинці, А прошу в Бога доленьки люстерце, Щоб глянуть і побачить там тебе, Де мудрості дітей моїх навчаєш, Де старості ніяк не помічаєш, Де лютий біль ніколи не шкребе… Бабусю, обійми мене, будь ласка, Не знаю, скільки нам відміряв Бог, Та […]...
6. Юлія Кириленко – Лиш потерпи Лиш потерпи, це не на мить – навічно Твоєї я торкнулася душі, Ти зможеш посміхатися зустрічним, Та серця більш не зможеш їм лишить. Лиш потерпи, це не на мить – назавше, Як я в твоїх, так ти в моїх очах. Життя ми вип’єм із одної чаші, І зорі ми розсиплем по вітрах. Лиш потерпи, не […]...
7. Юлія Кириленко – Рожевих уст твоїх світанок Рожевих уст твоїх світанок, Рум’янця ніжний оксамит, І наших мрій метеорит Розтане, коли прийде ранок, Лиш сяде сонечко на ганок, А місяць втопиться в дніпрі, У ранньозоряній порі Чигає вже на нас розлука, Що крає серце без ножа, Знайома наша, не чужа, Щодня їй подаємо руку, Впускаючи криваву муку, Бо нам по-іншому не можна… Від […]...
8. Юлія Кириленко – Зглянься світе наді мною! Зачекай, не спіши, більш не треба Душу ніжну словами кропити, Подивись, сонцесяйний мій Фебе, Глянь на мене, блаватовий світе! Хоч тобі далебі не до мене, Ти вгорі загаптований цвітом, Я ж сплітаю тут руки студені, Проростаю в душі неофітом. А десь там, серед вулиць-мережок, В’ються долі нитки мов шовкові, Мойри плутають їх обережно Візерунками на […]...
9. Юлія Кириленко – Пробач Пробач, та я, мабуть, не долюбила… Пробач, та я, мабуть, не долюблю… В мені розтала іскри тої сила, Що слала пісню вітру-скрипалю. Пробач, та я, мабуть, не залишусь, Пробач, та я, мабуть, піти повинна. Ти осушив до дна із серця муст, І опустошив всі мої судини. Пробач, та доля, мабуть, оступилась, Пробач, що я тебе […]...
10. Юлія Кириленко – Наш пароль Зима лиш крок – а тут весна вже плаче, Малиново-п’янким кипить дощем… Невже душі моїй отак призначено, Що погляд їй тавро їдке спече? Нам кажуть: у що віриш – те і збудеться, Реальність постає з палких думок. Тоді я стану затишною вулицею, Аби щодня ловити твій моторний крок. Ти кажеш, що сумуєш… доведи мені! Як […]...
11. Юлія Кириленко – І плаче ніч І плаче ніч, і місяць плаче, І тонуть зорі у вогні, П’янке кохання і незряче В блакитно-ніжній вишині Крилом мене не доторкнеться, І не опустить погляд свій, Розбитого не буде серця, Не місце й долі медовій. Терпких розлук я не спізнаю, Ніколи й болю не відчуть… Це шлях до пекла чи до раю? Куди лиш […]...
12. Юлія Кириленко – два янголи Де два світи переплітають руки, Небесна плине лазурова світлотінь, В чеканні, після довгої розлуки Зустрілась дівчина із янголом святим. Ця мить у карбі дивним поєднанням Очей ясних, мов сяйво всіх зірок, Вона для них і перша, і остання, У дім свій – в рай, або в безодню крок. Вона не може руку простягнути, Не може […]...
13. Юлія Кириленко – На сугробах застылых душ На сугробах застылых душ Нити дней обвила человечность. Мы друг другу до боли чужды, До крови мы друг с другом вечны. Безупречный новый костюм, Из эфиров сплетенное платье. Кошельки с нами пляшут румбу, Жаля яда пунцовой печатью. На кусочки распродан мир, Почитаются ловкость и гибкость. ” – Что сегодня у нас на гарнир? – два […]...
14. Юлія Кириленко – Милый папочка Милый папочка, в твой день рожденья С чистым сердцем хочу пожелать Я Господнего благословенья, И лет сто этот день отмечать. На плече твоем пусть неустанно Ангел крыльями машет святой, Отгоняет беду и нежданно Наградит тебя вечной весной. Ты надежда моя и опора, Мой корабль на волнах судьбы, Не одно уж поддалось нам море… К Богу […]...
15. Юлія Кириленко – Они держались за руки Они стояли, держались за руки, Плотно сжимая пальцы, Мне в окно постучалась радуга: “Некрасиво так долго пялиться”. Дескать, что о тебе подумают, Ни манер, ни стыда, ни совести. Под альтанки лазурной рюмкою Две души укрывались от горестей. А я просто любуясь, завидую… По алее шагают устало, Тем двоим 60 как минимум, Но улыбка на лицах […]...
16. Юлія Кириленко – Скидаю хреста Скидаю хреста, Обезкрилений лебідь, Знімаю всі болі зі скронь… Приносять листа Із адресою: “Небо”. Щасливий раптовий дзвінок. Липневі меди, Срібні звуки сопілки, Троянди п’янкий аромат – Все влилось сюди, І внизу мілко-мілко: “Натомлений мій адресат, Залишилось трішки, Ти більш не зазнаєш Ні болю, ні втрат, ні жалю. Ти втомишся пішки, Не близько до раю, По […]...
17. Юлія Кириленко – Горгони-вулиці пронизують міста Горгони-вулиці пронизують міста, Їх підперезують в один кривавий дотик… Крізь кілометри ти протягуєш уста, Ловлю їх крізь доріг журливі ноти. Відомо всім, хто відстань зчаклував – Диявол так жартує недоречно. Так от над чим сміявся Борислав, Ми як і він стражданнями наречені. Відмірюю до зустрічі секунди, В мої крокуєш подумки обійми. Мов з марева сліпучий […]...
18. Юлія Кириленко – Буду жити, щоб жила Вкраїна Постріли. Кулі. Ніч. Душі летять врізнобіч. Спалахи. Морок. Жах. Кров зріє на вітражах. Мамо! Тату! Вже йдуть! Квітку рум’яну зірвуть… Я житиму в крихтах цих дат… Хлопчику, кинь автомат! Де ти? По тебе йду! Руки немов у льоду… Ні, я не вірю! Живи! В жалобі схилились церкви… Сьогодні так сонячно в нас, В мого серця […]...
19. Юлія Кириленко – Палає осінь золотом багряним Палає осінь золотом багряним, Струмує венами калинове вино. Моє тепло ввійшло в меридіани, В моїй душі розбурхане дніпро. Сумує осінь, слізно листям плаче Про те, що зледеніло на устах… Її жахають погляди незрячих, Що янгола не бачать на плечах. Шукає осінь серце небайдуже, Щоб взимку руки холод не скував. Та не знайшла, дощами терпко тужить, […]...
20. Юлія Кириленко – Обійми ранків досі пахнуть кавою Обійми ранків досі пахнуть кавою, Коли шепоче вечір “Вже пора”, Коли хвилини бавляться октавою Солодких струн душі… Майстерна гра! Фрезове небо напуває посмерки, А зорі мружаться, стривожені від сну… Я не люблю, коли у серце лізуть поспіхом, Люблю, коли збирають по зерну, Коли єдина мить – єдиний дотик, Наступна – то найбажаніший скарб, Коли чуття […]...
21. Сергій Жадан – Можливо, я просто не вмію передати все це Можливо, я просто не вмію передати все це словами. Навіть не знаю, що це – образа чи радість. Я б хотів, озираючись, бачити ніч зі спалахами та дивами. Але див не буває, тому я просто не озираюсь. Просто потрібно бути терплячими і міцними. Все закінчилося. Ми лишилися в більшості. Просто цей світ не може в […]...
22. Мої вірші – поезія кохання Мої вірші – поезія кохання, Поезія землі, життя, людей. І часом вони сповнені страждання, А часом божевільніших ідей. Не рідко вони мають світлі ноти, Не рідко пишуться вони, немов пісні, Хоч часом і звучать, як анекдоти, Та часто лиш ліричні і сумні… Вірші – слова, які з душі летять, Які так глибоко занурені у серці, […]...
23. Галина Крук – Мушу зізнатися, боже Мушу зізнатися, боже, що не вмію жити На цьому світі, а як на тому – іще не знаю Пробувала, старалася, ходила до школи, Навіть траплялося по дурості вчити інших, Вторила за кимось: жити значить вмирати Мушу зізнатися, боже, що не вмію вмирати, А найгірше – не хочу Світ такий гарний – дерева, хмари, навіть комахи, […]...
24. Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
25. Не для тебе мої вірші Не для тебе мої вірші. Не для тебе ці слова. Я не можу себе мучить більше, Бо болить моя голова. Я думав за тобою сховатись, Щоб забуть свого кохання очі. Та більш не можу я вбиватись, Бо її я знову хочу. Не тебе я хочу проваджати. Не тебе я хочу цілувать. Більш не можу я […]...
26. Я не знаю які в тебе очі Я не знаю, які в тебе очі, Ти мені не снився ні ночі. Згибу губ твоїх я не знаю – Чи солодкі, та чи ласкаві?.. А ти також мене не знаєш. Та колись ми зустрінемось в квітні, Розійдуться над нами хмари І цвістимуть для нас квіти. Віриш, віриш?! Колись так буде, Поцілунком палатимуть губи, Диким […]...
27. Любомир Винник – Її не цікавлять вірші Її не цікавлять вірші, мною для неї написані… Та й взагалі менш за все вона любить поезію Її наділили, знаєте, зовсім не тими рисами… Не мріє вона про Париж, Лондон, Афіни, Венецію. Її дратують пісні, що співаю їй під балконом… Їй – противний мій голос, огидна – моя гітара… Вона боїться, що скину в болото […]...
28. Сенатович Оксана – Вчиться вересень читати (Збірка) 1977 рік, видавництво “Веселка” В ШКОЛУ ЇдУТЬ БУКВАРІ Поїзд осені гуде, Серпень поїзда веде, Через гори, через доли Букварі везе до школи. І на станції на кожній, На зупинці придорожній – Скрізь вітають залюбки Букварів трудівники. На зупинці Хліб і сіль Повно люду звідусіль. Сівачі та комбайнери, Трактористи і шофери Тиснуть руки букварям: – Хай […]...
29. Я хочу навчитись вірші писати Я хочу навчитись вірші писати На гітарі грати Як Вікіпедія про все на світі знати Хочу навчитись я кохати Щастя людям дарувати І нікого не ображати Вмію я фотографувати Але хочу ще малювати Уві сні все це можливо Хвилею мрій мене накрило Глибоко за душу зачепило Життя мое змінило Я і 10 слів що можу […]...
30. Чому я люблю читати науково-фантастичні твори Серед великої кількості художніх творів значне місце посідають науково-фантастичні твори. Я дуже люблю читати їх, бо в них розповідається про найзаповітніші мрії людини, найсміливіші її бажання, світ зображений більш досконалим, гуманним. У них я прочитала про дивовижні відкриття, можливості підкорення людиною природи, побачила картини майбутнього, відчула досконалість людського розуму. Читання науково-фантастичних творів дало дуже багато […]...
31. Герасим’юк Василь – Приснилися вірші 81-го Любові Голоті Приснилися вірші 81-го. Згадалася кожна пора того року так, Як жодна інша. Згадалися тижні і дні віршів і рядків. Та забулися навіть місяці, Коли не було поезії. Можна не забути себе у вітрі часу, Але не так! – збагнув я враз, Змокнувши під сьогорічним дощем І ховаючись під маленькою черешнею, Коли вдихнув раптом […]...
32. Юлія Алейнікова – Я щоранку вступаю в світ Я щоранку вступаю в світ Абсолютно чужих людей. Я звикаю дивитись вслід Без “залишся”, “don*t leave me”, “stay”. Я забута всіма, нехай. З часом менше мені болить. Я не хочу нових “прощай”, Тому жодних нових “привіт”....
33. Юлія Алейнікова – Я іноді хочу синє волосся Я іноді хочу синє волосся І тату по усьому тілу. Занадто нормальна. Тому й не збулося. А може не дуже й хотіла? В думках моїх часом коїться Дещо не зовсім пристойне… Іноді дуже хочеться Просто не бути собою. Березень, 2013...
34. Юлія Алейнікова – Тобі, мабуть, казали, що я відьма Тобі, мабуть, казали, що я відьма. Що є вороже щось в моїх очах. Що золота не ношу, завжди срібло. Опівночі ворожу при свічках. Що в мене є зеленоока кішка. І що я тихо з нею розмовляю. Що тільки на мітлі чи тільки пішки, А третього варіанту не буває. Тобі, мабуть, казали, що я відьма. Тож […]...
35. Мої вірші Я свою душу оголяю, Свої вірші я вам пишу. Та про кохання я не знаю, Лиш ці рядки я залишу. Вони залишаться навіки. Не зможуть з серця утекти. Але вливаються як ріки. І будуть вічно там текти. Оцінок ваших не боюся! Хоча насмішок не стерплю. А коли так – то засміюся. Й на стежку щастя […]...
36. Юлія Алейнікова – Хай я дивлюся крізь рожеві окуляри Хай я дивлюся крізь рожеві окуляри І світ насправді не такий привітний, Я знаю, що на сонці також плями, Що місяць лиш здається мені срібним. Нехай наївність у мені дитяча, Та я одна із тих, хто точно знає, Що люди бачать те, що хочуть бачить. І мають тільки те, на що чекають....
37. Юлія Алейнікова – Мій любий хлопчик Мій любий хлопчик з темрявою в грудях, Сплетений з сарказму і дощів. Ти у мене, ніби в ляльку вуду, Поклав брудні думки і знов зашив. Мій любий хлопчик з мозком замість серця, Мій бісів одинак, мій дикий звір. В тобі завжди було найбільше сенсу. І, в той же час, найменше почуттів....
38. Юлія Холод – У чому самотність змірюєш? У чому самотність змірюєш? У свічах, чарках, недопалках? В словах, у які ще віруєш, Чи в мріях, які вже в попелі? Роками, віками, милями? Рядками або трикрапками?.. Гарячого жалю хвилями, Холодної туги знаками… Не міряй. Виходь. день світиться, Каштани до неба туляться… І може вона закінчиться На іншому боці вулиці…...
39. Катерина Кочетова – Знав би ти, що всі вірші про тебе Знав би ти, що всі вірші про тебе, Знав би, як я згадую ті дні, Як вдивляюсь кожен вечір в небо, А в очах лиш відблиски сумні. Знав би, як утратив барви світ, Коли мить прийшла обійм прощання. Розцвіте, мов яблуневий цвіт, У серцях омріяне кохання. Знав би, як у снах мене тривожиш І стираєш […]...
40. Чому я хочу читати книги Жуля Верна? Світ, у якому живе сучасна людина, надзвичайно цікавий та дивовижний. Варто лиш озирнутися довкола. Все постійно змінюється. Змінюється і сама людина, її знання, мислення. В епоху великих відкриттів, винаходів та космічних подорожей людство, правду кажучи, почало дещо забувати про найбільшу цінність – книгу. У моєму житті книга посідає важливе місце. Я вважаю її своїм найкращим […]...