Юрій Андрухович – “А це така любовна гра… “
І коли нарешті затихли останні оплески, Акулячий Писок рішуче заявив:
– Я, кстати, Есенина очень люблю. Кто-нибудь помнит Есенина?
– Розумієте, – набрався духу Хомський, – ми його любимо.
– Вот и чудесно. Почитай, браток, из Есенина, только с выражением. Про любовь, а?..
І Хомський не змигнувши оком почав декламувати.
А це така любовна гра:
Кружіння, дзеркало і промінь! –
Ти все одно підеш за грань,
У чистий спомин, чистий спомин.
Кружіння!.. Ніби й неспроста
Миттєвий дотик (чудо стику!) –
На луг життя і живота
Покласти б руку, теплу й тиху…
Ми надто близько – марний знак,
Той запах Єви – не інакше!
Ми двоє в дзеркалі, однак
Усе не так і все не наше.
Бо вийду із дзеркальних меж –
Розвалиться хистка будова.
Ти в чистий спомин перейдеш,
Слонова кість, роса медова…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Андрухович – Пошуки вертограду Ще трохи – і ти збожеволієш Від щастя продиратися крізь оці кущі. “Суниця, – повторюєш, – малина, Порічка, ожина, ліщина, агрус!” – І знову, як заклинання – спочатку. Сполохані птиці, деякий час покружлявши Сідають тобі на плечі. Мурахи повзуть угору Стовбурами твоїх ніг. Щe трохи – і ти затремтиш Від насолоди вмирати у цих кущах, […]...
- Юрій Андрухович – Птахорізка СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Це рясне гуляння вбогих при музиці, Під мурами, де випивка і тінь. Це триває свято поїдання птиці При світлі відлітань і тріпотінь. Треті птиці лунко прокричали ранок, І ринок забуяв, як райський ліс. Тож тяжкі тіла знекровлених коханок Закутує в пітьму пан птахоріз. По його […]...
- Юрій Андрухович – Ієронім Бош XX Наші святочні пориви – палкі та вознеслі, Ніби й не нам волокти цю планиду грузьку. Далі, все далі від нас рибалки і теслі, Тільки предвічні сліди на воді та піску. Годі рибалити, браття – глибини стемніли: Риба з морів у бляшанки тісні запливла. Наші обійми схололи, обличчя змарніли В холоді надто блискучих будівель зі скла. […]...
- Юрій Андрухович – до пані Варвари Л Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) Зберігається у Львівському історичному музеї Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату Хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату. Спалює мене поїдом жадання єдине: Їхати до тебе поїздом більш як дві години. Далі мене знищує пожадання друге: “З темниці музейної виплинь, королево!” – Горлав би на всю […]...
- Юрій Андрухович – Стихії По-перше камінь. Твердь. І підмурівок. Холодна перепона. Тож мета Втікає від зарюмсаних корівок, А зостається творення хвоста. Коли, розбивши камінь, з порожнечі Ти витвориш, мов іскру, чистий шал, Вона тобі – рожеві нігті в плечі, Се – у вогні розжарений метал. Але коли ти Майстер, то з металу Ти витнеш золоті кружала зір І понесеш […]...
- Юрій Андрухович – Ярослав Гарсіа Лорка Ти прогнав пегасика, мов пасинка, Най собі летить конячка панська! Сніг упав, як піна з вогнегасника. Вірш запах, як пасіка чи паска, Був як темна грамота із титлою Чи земля під сніговим накрапом. Він тобі зійшов стовпом зі світла І повив тебе, як чистий прапор,- Не словесний порох, не абищиця, Маєш нині світла понад міру, […]...
- Юрій Андрухович – Щойно червень З циклу “Нотатки фенолога” Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні – Переповнена дійством напружена мить. Передчасні світанки, мов сурми невсипні, Понад нами гучать, аж у грудях шумить. Ще вокзали, мов нефи,- порожні і чисті, Ще на шпалах роса і прозорий перон, Але перші прожилки пожовкли у листі, Ніби торкнуті легко вологим пером. […]...
- Юрій Андрухович – Врешті дочекалися і ми благої вістки З циклу “Нотатки фенолога” Врешті дочекалися і ми благої вістки: Прах дорожній гілкою і квіткою запах – Знову городянки, мов еквілібристки, Промивають вікна майже в небесах,- Як вони утримують горішню рівновагу Над майданним гомоном круглої землі! Ніби визнають лишень захмарну тягу, Надвечірні спалахи малюючи на склі… Ніби все спочатку. Йдуть великі свята – Болісні, мов […]...
- Юрій Андрухович – Прадід Пізній гуляко, аскете з Ассізи! Атональна днина по тобі тече. Борода пожовкла, як трава осіння. Що воно шукає? дівоче плече? – Впився б у нього з жагою південною – Так жираф об’їдає листя з віт… Он як витанцьовує над ямою поденною Білий, мов лотос, астральний живіт! Іноді з-за скелець потойбічно глянеш, Гордливо знеціниш їдло та […]...
- Юрій Іздрик – Ніч така місячна Ніч така місячна – виють тінейджери Плачуть коти божеволіють пси Ниє душа десь в куточку за ребрами Від передозу краси Ніч така місячна зоряна ясная Око пітьми просто в вікна глядить Око пітьми невимовно прекрасне В барвах свинцю і слюди Ніч така місячна зоряна ясная Видно хоч голки збирай Зоряні війни здаються невчасними Вчасним здається […]...
- Юрій Андрухович – Ще о шостій ранку пітьма З циклу “Нотатки фенолога” Ще о шостій ранку пітьма. Непочатий сніг, наче луг. І небес на небі нема, Тільки вітряні гнізда хуг. Тільки вкутані у мішки Тьмяні ружі з-над холодів Знаменують земні стежки На німих розпуттях садів. Перша зміна о восьмій – час Освітити вікна і шлях. Починається світло з нас, Ніби вічна вода в […]...
- Юрій Андрухович – Жовтень. Вечір Ми ввійшли в цю осінь, як в алею… Осене, прийми нас і помилуй! Гіркота земного привілею: Пережити світло, мов помилку,- Як над нами болісно смеркає! – Тонко рветься день, аж нам відкрилось; Полум’я минає і зникає, Щоб золою стати, ніби Крилос*. Але спалах! наче засвітила Барва крові з розписів настінних, Барва меду, ягоди і тіла […]...
- Любов Колосюк – Усе від того, що така самотня Усе від того, що така самотня, Усе від того, що самотній ти. Хиткий місточок, а під ним – безодня, Тож мусимо поволі ним іти. Хай поспіхом крокують надто юні, Бо швидко пристрасть в юності горить, А нам гітари грають семиструнні І надто цінна кожна спільна мить!...
- Юрій Андрухович – Країна дітей “Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, і з цієї причини вони […]...
- Юрій Андрухович – Вулиця Єреванська І Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні, Мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш, Розбирають по цеглині продувні твої шпаківні, Поперечні зрізи кухонь і пристанища горищ. І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу, Чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла Виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу, Ніби листя з тротуару, ніби воду із русла. Ці вологі тьмяні кубла, […]...
- Юрій Андрухович – Так легко нам. І ранок – мов пастель Так легко нам. І ранок – мов пастель. Та ще звучать, глибинні і гортанні, Живі пісні загиблих на світанні, Полеглих у траві між двох пустель. Ще з нами ті, хто бачив це. Вони Болять, солоні й теплі, мов кровина. Солодкий пагін і ясна травина Для них – мов день повернення з війни. Кричать зі сну […]...
- Юрій Андрухович – Коломийський полк у Парижі Палаце правосудний тріумфів арко Обскубані когути плюмажні офіри Машируючи під арков переможно шпарко Співаємо хрипко немов обозні фіри Слава нашим генералам конюхам слава Слава Богу пройшли-сьмо рим і Крим і півпекла В’ється в небі фана рвана як халява Сто фортець добуто і згага запекла Миром пахне як миртов лопочуть газетки Же конець усім войнам же […]...
- Юрій Андрухович – Постріл Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, У золоті дзеркала установи, Поправиш ружу й посміх Казанови І сам собі накажеш: кроком руш До кабінету, де – вершина змови. Тебе чекає мрець – очей не мруж, А, вихопивши револьвер із руж, Спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, А він повільно зсунеться на килим, […]...
- Юрій Андрухович – Атланти і хліб Увечері, коли зійде горіння Зірок і ліхтарів, і наші очі Такі стають глибокі, аж пророчі, А руки від утоми – мов коріння, І в суєту життя, немов у кліті, Пірнаємо,- в освітлені крамниці, Вони стоять повз нас, розвівши лікті,- Опуклі м’язи, ребра та очниці. А винограду плетиво зелене Тече по них. А в них стражденні […]...
- Юрій Андрухович – Життєпис Зиновій Блюм, король шинків і яток, Рожевих лярв улюблелий кумир, Літав по крамарях, немов упир, І, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним “вей мір!” Під усмішкою, що солодша паток, Він позбавляв їх золота й дівчаток, Але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти – Сяк-так почав по-руському триндіти […]...
- Юрій Андрухович – Музей старожитностей Як ми ходимо обоє Нетрями старою дому!.. Гобелени і гобої Славлять пару невідому, Ніби бачать Нашу змову: Кожен дотик – Теплий спалах. І тоді ми знову (й знову) Переходимо В дзеркалах. На годиннику з гербами, Як завжди, година друга, І крадеться вслід за нами Може, туга, може, фуга… Повз портрети І портшези З нами йде […]...
- Юрій Андрухович – Етюд неспокою Трава на камені вона Вночі шумить у ранах дому І лугом дихає стіна Рослинне тіло в кам’яному І ми так часто не спимо І видивляемо впівока Як з того боку крізь трюмо Трава зітхнула мов затока Вганяючи коріння клин У ці крихкі тріскучі плити Запасти в усмішки щілин Триматись каменя і жити За крок від […]...
- Юрій Андрухович – Етюд крейдою Місто зітхнуло на вищім регістрі Готика гостро випнута кість Зупиняю дійство на самому вістрі Хтось біля мене яблуко їсть Неба облатка Барокко арок Змальований крейдою сірий фронтон Як це схоже На профілі секретар-друкарок Гіпсові голівки німих мадонн Все навіки колективне фото В мить просвітлень І тремких затиш Паперова вічносте кам’яна марното Як ти сяєш ніби […]...
- Юрій Андрухович – Футбол на монастирському подвір’ї … такої зелені не бачено сто років, А може, й більше! Все вповите нею. Ліси кущів безмовні та глибокі: Вигадуй річку, просіку, алею, Закриті, ще не впізнані. Можливі Колона, арка й біла, мов папір, Сумирна вежа, рівня дикій сливі (ростуть обидві з незбагненних пір). Так зелено, що смійся або плач Між двох лісів, і невблаганний […]...
- Юрій Андрухович – Ти знову повертаєшся в той дім Ти знову повертаєшся в той дім, Де, мов гіркі сувої самовидця, Лежать роки. А вже прийдешні лиця Біліють, ніби маски з пантомім. Ти площу прочитав, як письмена,- Це середмістя, звичне і крамничне, Тепер для тебе вічне і граничне – Твоя вітчизна, щедра й кам’яна. Ти – мить свого народу, тільки мить. Уперше тут почув ти, […]...
- Юрій Андрухович – Вуличний етюд Вітер то птах опівнічний змах Що там за вікнами в сонних домах Тьмяні жарівки свічковий сад Тихі водойми рожевих кімнат Риби на стінах безгучно шепочуть З кранів іржаві потоки хлюпочуть Отже прийшла кристалічна тверда З чорних лісів запізніла вода Промінь метелика в люстро влетів Місячно вигнуті спини котів Чаші чарки на серветі Сервант Погруддя мислителя […]...
- Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві Сьомий номер їде в бік Личакова, Проз Петра й Павла до кладовища. Ти яснієш, мов корона макова, І на мене світить зірка віща. Антикварне рейками вистукує У заметах білих, як у плесах, Сьомий наш притулок на колесах, І замерзле слово стало мукою. Попри піших з пізніми собаками Опівнічне котимось окремо, Потойбічні лампи, наче бакени, Ми […]...
- Юрій Андрухович – Етюд ремонту Пізнє літо пишне мов латина Крейдяний пейзаж на золотому І безнога лялька климентина Доживає на уламках дому Житла мов лункі концертні зали Ходять малярі в чудних беретах У довічний вирій проячали Лебеді на вицвілих веретах Слоники і котики і кахлі Жужмом полягли на полі втечі Галактичний пил у горлі печі А вазонки висотані й чахлі […]...
- Юрій Андрухович – дочекалися З циклу “Нотатки фенолога” Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана – В золотій оселі смутку не живу, а розкошую. Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама, І поки ще палахкоче світоч дерева ошую. Доростаємо. І листя щораз більшає в господі. І коли ступаю листям, відчуваю, що існую. От і знов – поважчав досвід, ніби камені […]...
- Юрій Андрухович – Астролог У нього палка потреба, У нього жадання слізне: Окраєць нічного неба Піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, А там сутерени вищі: У сутінках – мерехтіння І сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, І небо лоскочуть вії, Коли в полудневу пору Від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, А поруч […]...
- Юрій Андрухович – Павло Мацапура, злочинець Павло Мацапура – ніжинський полковий кат, страчений 1740 p. за “ядение человеческого мяса і прочия Богопротивныя злодеяния”. З коментарів до “Енеїди” І. Котляревського. Наша змора нічна ти давиш на дух як магніт Що за черево бідне носило сей капосний плід Прогорів у злобі своїй ніби отруєний гніт Мацапура павло скверносій солодій содоміт Аж тепер йому […]...
- Юрій Андрухович – Грифон СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Мій пане, який нерозумний світ!.. Яка на румовище сходить журба! Під небом, чорним, ніби графіт, Конаю в піску. І грифон з герба. З дерев погаслих кричать граки. Я впав з коня і програв турнір. Тепер крізь мене ростуть гілки, Пробивши в панцирі триста дір. Лети […]...
- Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій І перший сніг, і плавний супокій. Цвіте різдвяник – в домі тихе свято. Так мало нам потрібно й так багато – Всього в нас є на вуличці вузькій. Тут на снігу з’являються сліди Колишніх свят, і голоси минулі Угвинчуються в стіни, ніби кулі, І кличуть нас до себе назавжди. Ті погуки – блаженні й больові. […]...
- Юрій Андрухович – Самоспалення саду З циклу “Нотатки фенолога” Самоспалення саду, і ця нетривка погода, І розмита в деталях телевежі тупа стріла… Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода, Наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила. Це сезону тепла завершальні небесні сплески, Де в нечувану квітку злилися бензин та єлей, Поки вистигне грунт, поки виступлять гострі фрески На […]...
- Юрій Андрухович – Що хочеш ти? Спокою під крилом Що хочеш ти? Спокою під крилом Оцього даху, що гримів, як бубни, Коли кохання, рятівне і згубне, Вривалось, ніби вітер, напролом, І ми кружляли!.. передзвони рук, Тугих і чистих, наче мокрі весла, Будили нас, і ніжні рукомесла Витворювали промінь, пісню, звук. А нині ми завмерли, як зима. І ти така, немов ідеш сама Кудись, де […]...
- Юрій Андрухович – Елегія шістдесятих Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою, В надвечірніх кущах цілувалися пари, І коли стигле сонце сідало за річкою, Пахли тихим дощем кам’яні тротуари. М’яч летів до небес над антенами й липами, Шкіряне і космічне буле його тіло. З виноградних альтан херувимськими хлипами Розтікався в ефір вундеркінд Робертіно. Ніч густішала вмить, м’ячик танув у темряві, Загоралися лампи […]...
- Юрій Андрухович – Циган Василь На чужих наречених – пояси, мов табу. Зостаєшся один і над глиною постиш… Вилітає на площу нічний табун – Скільки збіглося коней до тебе на посвист! Що ж, коли не скрипаль, то бодай конокрад!.. З кольорової глини вдавай амазонок – Щось горить над чолом (а чолом як Сократ) І ростуть монументи, мов ліси, щосезонно – […]...
- Юрій Андрухович – Ваня Каїн Знову в руськім царстві пиятика, Навіть голуби на храмах сизі, Брате Каїн, ця сльоза велика На твоїй неголеній мармизі. Що вона таке й куди тікає? Перепив чи перетовк задуже? І дрижиш, мов Каїн, брате Каїн, Мій рудобородий п’яний друже. Мій косоворотий темний роте В Бога просиш різки, наче ласки, Знов на стайнях батогом пороти Від […]...
- Юрій Андрухович – Промовляння самотній … і хоча все золото світу не варте твого мізинця І тільки для тебе жовто горять сьогодні сади Губи твої холодні наче прозорі вінця Яких ніхто не торкався прагнучи світла й води Губи твої неспиті а все ж таємниця квітки Сповита в них і забута допоки живеш сама Вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу […]...
- Юрій Андрухович – Мандрувати тут у середньовіччя Мандрувати тут у середньовіччя – Все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: Ці хлопаки описані ще Ломброзом – Щось таке злочинне, таке причинне Прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне – Словом, вони схожі на василісків. Осінь – це дорога кудись на північ: На деревах спалах […]...
Кассандра л українка.