Юрій Андрухович – Елегія шістдесятих

Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою,
В надвечірніх кущах цілувалися пари,
І коли стигле сонце сідало за річкою,
Пахли тихим дощем кам’яні тротуари.

М’яч летів до небес над антенами й липами,
Шкіряне і космічне буле його тіло.
З виноградних альтан херувимськими хлипами
Розтікався в ефір вундеркінд Робертіно.

Ніч густішала вмить, м’ячик танув у темряві,
Загоралися лампи в садах і на ганках,
Потаємна глибінь відкривалась у дереві,
Озивалися тіні на бляклих фіранках.

М’яч уже не вертався:

Пропав на дистанції.
З переповнених чаш голубі водомети
Пульсували над парком, де щовечора танці,
Де холонули в ніч каруселі й комети.

М’яч повис угорі, а роки розгорталися,
Мов солоні моря, мов піщані пустелі,
І до ранку для нас, ніби світ, оберталися
І скрипіли порожні сумні каруселі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Нарис головатий став поштовхом для написання твору.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Елегія шістдесятих