Юрій Андрухович – Грифон

СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ
З колекції Мікельаньйоло Романо
(він же Густав Зуппе)

Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним, ніби графіт,
Конаю в піску. І грифон з герба.

З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
Пробивши в панцирі триста дір.

Лети ж від мене, монстре знамен,
Крилатий леве! Я випав з гри.
З очниці в мене цвіте ромен.
Я не мав меча. То був лютні гриф.

А ту, що чекає, що ймення мої
На грифелі пише в стотисячний раз,
Крилом захисти. І замовклу її
У землю сховай від облуд і образ.

Чому ж не летиш? На вологім піску
Танцюєш довкіл моїх тихих рук.
І п’єш з мене довгу предвічну ріку
Ти, схожий на крука. Ти майже крук.

Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Грифон