Юрій Андрухович – І перший сніг, і плавний супокій

Related posts:

1. Герасим’юк Василь – Перший сніг Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. О ні, то […]...
2. Мисик Василь – Перший сніг Копаються гави в одвійках, І скляно дзвенить од стежок. Спокійно по косих лінійках Спускається перший сніжок. Шликами стовпці голомозі Вбирає під шкільним вікном, Закутує літо, що в стозі Заснуло натруженим сном. 1947...
3. Юрій Андрухович – Україна ж – це країна барокко Україна ж – це країна барокко. Мандрувати нею – для ока втіха. І тому западає спокуса в око: Зруйнувати все. І скільки б не їхав, Бачиш наслідки: мури і житла хворі Ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні Знаки. З криниць повтікали зорі, Тобто їх нема, криниці відсутні, Але є сліди, і це дозволяє Подавати прогноз […]...
4. Перший сніг (скорочено) – Герасим’юк Василь Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Поетична картина першого снігу викликає у поета зовсім інші, незвичні для нас асоціації. Він йому здається пророком, який […]...
5. Юрій Андрухович – Опівнічний політ з високого замку Авжеж не райський сад не світять помаранчі Загублено стежки і втрачено сліди А все що є у нас ліхтарик на підзамчі І треба нам туди Збігати у пітьму яка непевна втіха Чи виросте вогонь Коли позолотить найменша іскра тиха Розсипаний пісок розрив поміж долонь І тісно між дерев і темно в сьому граді І тягнуться […]...
6. Юрій Андрухович – Ієронім Бош XX Наші святочні пориви – палкі та вознеслі, Ніби й не нам волокти цю планиду грузьку. Далі, все далі від нас рибалки і теслі, Тільки предвічні сліди на воді та піску. Годі рибалити, браття – глибини стемніли: Риба з морів у бляшанки тісні запливла. Наші обійми схололи, обличчя змарніли В холоді надто блискучих будівель зі скла. […]...
7. Поезії “Перший сніг”, “Жива ватра”, “Чоловічий танець Василь Герасим’юк – один із найвідоміших і найоригінальніших сучасних українських поетів із покоління 1980-х, автор поетичних книг “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1992), “Осінні пси Карпат” (1999), “Серпень за старим стилем” (2000), “Була така земля: Вибране” (2003) та інших. У своєму інтерв’ю в квітні 2004 року митець визначив такий критерій довіри […]...
8. Юрій Андрухович – Вечеря в шаблековтача Він має щось від різника або від самурая Його ножі то попурі для джазових музик Уста розкрито як врата все до мікрона грає Важливо губи розтягти і зберегти язик Дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки Гімнастика для щік зубів трахеї язика Та тільки шабля над усе дивіться українки Бо шабля зоряна межа для нього […]...
9. Юрій Андрухович – Ти знову повертаєшся в той дім Ти знову повертаєшся в той дім, Де, мов гіркі сувої самовидця, Лежать роки. А вже прийдешні лиця Біліють, ніби маски з пантомім. Ти площу прочитав, як письмена,- Це середмістя, звичне і крамничне, Тепер для тебе вічне і граничне – Твоя вітчизна, щедра й кам’яна. Ти – мить свого народу, тільки мить. Уперше тут почув ти, […]...
10. Твір на тему: Перший сніг (Твір-опис природи) Осінь помітно віддає свої права зимі. Вранці зовсім холодно, де-не-де лежить паморозь. Вдень сонечко наче і намагається нагріти повітря, але, мабуть, не вистачає вже в нього сили. Скрізь відчувається крижаний подих зими. Починаються найкоротші дні й найдовші ночі. Сонце нижче опускається над небосхилом. За ніч на небі зібралася сила-силенна хмар, а вранці, мов пір’їночки, посипалися […]...
11. Юрій Андрухович – Єдиноріг СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) В лісах застає мене темна година, Як музика в місті зненацька за рогом. Я чую: пасеться узліссям єдино- Ріг (не плутати з носорогом). Я брав тебе, як фортечні мури, Я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг. А зараз ніч, як великий мурин, І тужно […]...
12. Юрій Андрухович – Гаспид, або ж дідько СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Зійшла комета, Господи прости! Мов гурт убивць повзе повз нас етапом. Розпущені убори і хвости, Запахло спиртом, сіркою і цапом. Він – той, що креше рогом до камінь, І всюди починається розпуста. І входять назавжди в солодку тінь Дівчата, смарагдові, мов капуста. І б’ється в […]...
13. Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві Сьомий номер їде в бік Личакова, Проз Петра й Павла до кладовища. Ти яснієш, мов корона макова, І на мене світить зірка віща. Антикварне рейками вистукує У заметах білих, як у плесах, Сьомий наш притулок на колесах, І замерзле слово стало мукою. Попри піших з пізніми собаками Опівнічне котимось окремо, Потойбічні лампи, наче бакени, Ми […]...
14. Юрій Андрухович – Циган Василь На чужих наречених – пояси, мов табу. Зостаєшся один і над глиною постиш… Вилітає на площу нічний табун – Скільки збіглося коней до тебе на посвист! Що ж, коли не скрипаль, то бодай конокрад!.. З кольорової глини вдавай амазонок – Щось горить над чолом (а чолом як Сократ) І ростуть монументи, мов ліси, щосезонно – […]...
15. Юрій Андрухович – Жовтень. Вечір Ми ввійшли в цю осінь, як в алею… Осене, прийми нас і помилуй! Гіркота земного привілею: Пережити світло, мов помилку,- Як над нами болісно смеркає! – Тонко рветься день, аж нам відкрилось; Полум’я минає і зникає, Щоб золою стати, ніби Крилос*. Але спалах! наче засвітила Барва крові з розписів настінних, Барва меду, ягоди і тіла […]...
16. Юрій Андрухович – Нічна зміна Закіптюжений ангел живе у друкарні, Наче промінь стрибає в дівочі люстерка, На губах залишає цілунки безкарні – Безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка. А за вікнами вечір, десята година, Але ясно, як вдень, бо п’ятнадцяте червня. І любовна жага, аж якась голубина, Засвітилась на площі, як відкрита харчевня. І зібралось на дощ, і цвітуть […]...
17. Юрій Андрухович – Щойно червень З циклу “Нотатки фенолога” Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні – Переповнена дійством напружена мить. Передчасні світанки, мов сурми невсипні, Понад нами гучать, аж у грудях шумить. Ще вокзали, мов нефи,- порожні і чисті, Ще на шпалах роса і прозорий перон, Але перші прожилки пожовкли у листі, Ніби торкнуті легко вологим пером. […]...
18. Юрій Андрухович – Так легко нам. І ранок – мов пастель Так легко нам. І ранок – мов пастель. Та ще звучать, глибинні і гортанні, Живі пісні загиблих на світанні, Полеглих у траві між двох пустель. Ще з нами ті, хто бачив це. Вони Болять, солоні й теплі, мов кровина. Солодкий пагін і ясна травина Для них – мов день повернення з війни. Кричать зі сну […]...
19. Юрій Андрухович – Я ночую тут у такому домі Я ночую тут у такому домі, Де живуть письменники і поети. Це не зовсім те, що жити в Содомі: Групівщина, збочення і міньєти Тут не зовсім ті, суть яких пізнав ти З італійських фільмів, книжок, де кралі Так відверто лізуть в ліжка і авта. Тут усе це є. На рівні моралі. Ця оселя має ознаки […]...
20. Юрій Андрухович – Фотопавло Чи легко упіймати застояне повітря Провулків архаїчних, немов дагеротип, Коли твоя робітня – завалена дровітня, І не виходять очі, а іноді роти?.. І хто нарешті винен, що з нас такі моделі, Що клацає в порожне щелепа-апарат? Таким, як наші, пискам – не місце у музеї, Бо ми – не те що камінь чи дикий виноград. […]...
21. Юрій Андрухович – Спокушання Лукавий біс, породжений хвалою, Липкий та сласний, сотворив туман І, зграбно зістрибнувши з аналою, Повів тебе в сади своїх оман… Ти бачив силуетів довгу свиту, Непевну і розмиту, як мара, І ти гадав, що то – картина світу Або принаймні хоч дотепна гра – Лягали на папері чемно й штивно Уламки поз, гримас, і слів, […]...
22. Юрій Андрухович – Атланти і хліб Увечері, коли зійде горіння Зірок і ліхтарів, і наші очі Такі стають глибокі, аж пророчі, А руки від утоми – мов коріння, І в суєту життя, немов у кліті, Пірнаємо,- в освітлені крамниці, Вони стоять повз нас, розвівши лікті,- Опуклі м’язи, ребра та очниці. А винограду плетиво зелене Тече по них. А в них стражденні […]...
23. Юрій Андрухович – Ребро Я віддав би своє ребро В анатомічну майстерню. Там велетенські серця різників і коханців, Обвислі й надуті легені курців, Трубачів і склодувів, Меланхолійні пияцькі нутрощі, Татуйований орден героя (акурат над соском) І руки останнього ката По дванадцятім вироку… Ані слова про інші витвори. Я віддав би своє ребро. Може, щось вийшло б із нього – […]...
24. Юрій Андрухович – На останні гроші придбавши лайнер На останні гроші придбавши лайнер, Я вбираю очима, писком і мозком Вознесіння в небо стрімке, негайне. Піді мною, як кажуть англійці, Москов. Я злітав, а знизу мені махали Сто розлук, сто крил в екстазі шаленій, Рок-зірки, блудниці, посли, генерали, Цар Іван і цар Пушкін. Безсмертний геній Теж махав з постаменту (прощай, друзяко! Вже тебе не […]...
25. Юрій Андрухович – дидактична вистава в театрі Богуславського “Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив Домовини з людськими кістяками, – при перебудові костела на Театр забуто усунути з підземелля давніх покійників… “ І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові” Панове публіка, для трепету і млості, Для гостроти і свіжості в серцях Репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях, […]...
26. Юрій Андрухович – Скупа природа наших середмість Скупа природа наших середмість: На тлі домів, незрима і знищима, Хода дерев. Читаймо це очима З повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей Камінний кущ, і цей букет на сходах, І цей вітраж, мов кольоровий подих Сухих суцвіть – осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, Віконний цвіт […]...
27. Юрій Андрухович – Казкар Я міг би гнати тепле стадо – Мене б життя кудись несло, Або пізнав би легко й радо Просте корисне ремесло. І так лічив би добрі днини, А дзигарі з високих веж Мене хвалили 6 щогодини: “Ти мудро й праведно живеш, Якщо живеш, якщо живеш!” А я – не той, бо родом з райдуг І […]...
28. Юрій Андрухович – Нарбутове “А” Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді Починає створювати високомистецький варіант національної Абетки Нема електрики і хліба і держави Якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру Отечество лежить собі двоглаве та іржаве А ми вчимось писати нашу першу літеру Абетка починається на А Артерія Асирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА Історія кричить немов АбеткА […]...
29. Юрій Андрухович – Мандрувати тут у середньовіччя Мандрувати тут у середньовіччя – Все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: Ці хлопаки описані ще Ломброзом – Щось таке злочинне, таке причинне Прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне – Словом, вони схожі на василісків. Осінь – це дорога кудись на північ: На деревах спалах […]...
30. Юрій Андрухович – Про театри, цирки та іподроми Про театри, цирки та іподроми Не писав тобі ані слова. Й не буду. Є вагоміші драми, себто погроми: На прохання люду повісять Юду Чи каструють Будду (яка різниця!) На вимогу нарсуду в ніч солов’їну. Я щодня тут їжджу попри в’язницю. Мене вчать любити всю цю країну. Мене вчать: найменша сльоза дитяти Важить більше, аніж усі […]...
31. Юрій Андрухович – Елегія післяноворічного ранку Це – спроба написати вірш про нас. І про нашу учту, молоду і п’яну. Яке вино, яку хмільну оману Вливав у юні горла щедрий час! Ми так жили, немов співали джаз. Хоча не джаз, а камерні концерти Зринали нас, і ми ішли в снігах На гору, де ліси росли і птах Кричав про щось таємне […]...
32. Юрій Андрухович – Вулиця Єреванська І Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні, Мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш, Розбирають по цеглині продувні твої шпаківні, Поперечні зрізи кухонь і пристанища горищ. І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу, Чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла Виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу, Ніби листя з тротуару, ніби воду із русла. Ці вологі тьмяні кубла, […]...
33. Юрій Андрухович – Ніч Ось тобі, вбога пуста голова, Перше знамення Різдва – Снігу добув ти для білих поем, Вітру черпнувши плащем. Крила не тут, але біль від крила На ніч прип’яв до стола – Мить, наче рибу, ловиш багром І повертаєш в огром. Тільки тепер вона має печать Віщих прозрінь і зачать. Є в ній зима – цегляні […]...
34. Юрій Андрухович – дух Я знав Йосифу Кун, я знав ще кількох жінок. Песій Ринок вітав мене песім гавкотом, А черниці з вулиці Сакраменток Ховалися в нішах. Ані разу не вигнав мене Макольондра, Я завше мав гроші і розум. Покажи своє місто. Я хочу Йти за отими дівчатами В сукнях червоних. Я хочу дзвонити З оцих телефонних кабін. Я […]...
35. Юрій Іздрик – Так багато очей у потрісканій стелі Так багато очей у потрісканій стелі Так багато зіниць на нічних небесах Я хотів би жити в безлюдній пустелі Я хотів би бути пустелею сам Я ховав би сліди твої кварцом і вітром Напував би тебе водою оаз А вигадлива fata morgana з повітря Будувала б міста нам – по місту на раз І щодня […]...
36. Юрій Андрухович – Вокзал Отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд Слідуючи за дороговказами поспішаємо Крізь тісні коридори між клунками й валізами Нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням Повисла запорошена й тьмяна Флорентійська люстра Стискаємо спітнілі мідяки як пружину Шикуємося в безладні черги Над нами гіпсовий настінній путті десятих років Дме в позолочений ріжок іноді Глянемо в […]...
37. Юрій Андрухович – Коло Місто немов сузір’я. Як часто, блукаючи, йшли ми На світло домів, від яких Не лишилося й каменя!.. І хто нам повірить, що йшли ми на світло? Як часто шукали ми гирло, І міст, і причал В опівнічних пустинях дворів, Та хто нам повірить, що річка була тут? Тільки крізь нас переходять міста У непам’ять. Ми […]...
38. Юрій Андрухович – Лікарня Ми стаємо щоразу легшими О десятій ранку по закінченні процедур виходимо Всі в однакових фланелевих піжамах В наших руках дедалі більше невагомості Ходимо парком старої садиби Граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою По обіді граємо в доміно у палатах Іноді нянька висварить когось Хто наслідив колошами на музейному килимі Граємо у доміно дивимось […]...
39. Юрій Андрухович – Веснянка до сну Цвітіння дерев найніжніша пора – Найвище зусилля краси і добра… Як чуйно ступаю в зелену країну, Де соком дощів пахне тепла кора!.. Це все ще присниться: і ці дерева, І сповнена зросту зірчаста трава – І вчора, і нині, і завтра, і вічно Дерев біле сяйво на землю сплива… А злива вночі – то висока […]...
40. Юрій Андрухович – Бібліотека Ми шукаємо щонайточніших знань Драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні Нишпоримо по стелажах спільно з павуками Здіймаючи крейдяні хмари під стелею Мов на вершині стрімкої вежі Почуємося повітряними гімнастами Аж забиває дух і ледве Втримуєм рівновагу Поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися Книги поглинають нас як моря Хапаємось руками за різьблені виступи Сяк-так […]...