Юрій Андрухович – Монолог манекена з пасажу Гартенбергів

Сади галантерей, букети біжутерій,
Панчохи для панянок, вуальки для вдів –
Сумно, брате, сяяти в газовім етері,
Хоч би хто вітрину каменем розбив…

Фраки й манжети, шагренева шкіра,
Рум’яна й білила, фарби для губів –
Сумно, сестро, нидіти –

Шиї на шарнірах,

Якби не шарніри, я б тебе любив…

Якби мені легені в дерев’яні груди,
Крикнув би – здригніться, блудниці й прошаки!
Досить бовваніти, тротуарні люди!
Хіба ви манекени? Таж навпаки!

Але я німію. Стовбичу і плачу
Над видихом парфумів і мелодрам –
Сумно, люде, бачити: мов циганську клячу,
Слинячи купюри, мацають крам.

Медальйон за груди, мушмула на скроні,
Нишпорять по душах, як по плащах,
А тоді виносять милості в картоні,
Темно, як у лісі, в їхніх очах.

І летить на площу, мов пелюстя сажі,
Паперова хмара чорних лотерей –
Сумно, боже, дихати –

В райському пасажі
Сотвори з дерева нових людей!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Вулиця опис.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Монолог манекена з пасажу Гартенбергів
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.