Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві

Сьомий номер їде в бік Личакова,
Проз Петра й Павла до кладовища.
Ти яснієш, мов корона макова,
І на мене світить зірка віща.

Антикварне рейками вистукує
У заметах білих, як у плесах,
Сьомий наш притулок на колесах,
І замерзле слово стало мукою.

Попри піших з пізніми собаками
Опівнічне котимось окремо,
Потойбічні лампи, наче бакени,
Ми холодні вікна вперто тремо,

Ніби щось одне удвох побачити
Хочемо й не встигнемо сьогодні:
Сніг іде, щонайбіліші башти,
Шкіряна гармоніка вагонів…

І немов над коліями долі я
Б’юсь чолом. Невчасна й непозбутня!
Два життя, розімкнутих, мов колія,
І лютнева ніч, як темна лютня.

Може, й не від того, що погойдує,
На кінцевій стане трохи гірко:
Щось велике діється з погодою.
Сходимо на землю, пасажирко…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Похвала сьомому трамваєві