Юрій Андрухович – Різдвяні вакації


Там верби золоті й дзеркальні ріки,
Де стигнуть колихливі тіні риб,
Там у криницях зорі, мов горіхи,
І скрипки перестудженої скрип…

Таке тобі життя, як медівник,
Ще років тому десять або вісім,
А нині в місті тихо, наче в лісі,
І місяць понад ратушею зник,
Але ж було, було – як медівник!..

Так, двадцять сім – яка премнога літа…
Ще пам’ятаєш той святочний смак,
Коли любов пече, мов aqua vita,
І ще не вільно вимовити “мак”,
Бо ще не вечір, таїна сповита…

Ще ходиш попідтинню в городян,
І віршею віншуєш, і ночуєш
На теплій лаві, та не спиш, бо чуєш
Якесь ім’я жіноче. Мов дурман,
Воно не відпускає аж до ранку.

І знов мандруєш, сам собі Еней,
Прославши віршу, наче вишиванку,
На зерна у снігу, на слід саней,
На попелища гульбищ і містерій,
Де ювенільна кров кипить з артерій…

І лиш земля!.. вона така ж – пречиста,
Як і тоді – буденна і врочиста,
Вона твоя, вона в тобі як шов.
Ти просто в неї глибше увійшов…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Лист до гречки.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Різдвяні вакації