Юрій Андрухович – Стихії

По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.
Холодна перепона. Тож мета
Втікає від зарюмсаних корівок,
А зостається творення хвоста.

Коли, розбивши камінь, з порожнечі
Ти витвориш, мов іскру, чистий шал,
Вона тобі – рожеві нігті в плечі,
Се – у вогні розжарений метал.

Але коли ти Майстер, то з металу
Ти витнеш золоті кружала зір
І понесеш її, легку й повсталу,
І се – стихія леткості: ефір.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Віршовий рядок.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Стихії