Юрій Андрухович – Єхидна


СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ
З колекції Мікельаньйоло Романо
(він же Густав Зуппе)

Повертаємся, всіявши зойком оази;
Кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
Або клітка, в якій єхидна.

Поки нас не було, поки нас у пустині
Прошивала сурма побідна,
На стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
Проступило тавро: єхидна.

Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
І вітчизна немов єхидна.

Рідні панни зів’яли по вежах і клітях,
Пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
А в очах ожила єхидна.

Це вона відкладає століття, мов яйця,
По торгах, де музика мідна,
Де помости смертей, де живуть і бояться,
Де юрба сичить, мов єхидна.

Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
Рідна панно, стара вітчизно.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Творча деталь в оповіданні хамелеон.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Єхидна