Юрій-Осип Федькович – А хто винен?

Related posts:

1. Юрій-Осип Федькович – Товариш ТОВАРИШ То вечір був тихий: понад гороньками Зірниця вечірня снияла, А місяць уповен блудив зороньками, У гаю десь пташка співала. Ми були на варті у брамі Артемі, Я сперся на білім поручу І там задумався о землі родимій. Заплакав на долю сву смутчу. А він потихоньку до мене зближився, Глянувши ми в очі, питався Й […]...
2. Юрій-Осип Федькович – Думи мої ДУМИ МОЇ Думи ж мої, думи руські, відки ви ся взєли? Ци ви, може, в моїм раю квіточками цвили, Ци ви, може, в моїм небі ангелом злітали, Що ви моє бідне серце досі колисали? Так, як мати вороб’ятко вечором колише, І над ним, і коло него хрестик божий пише, Би уроки, би злі духи там […]...
3. Юрій-Осип Федькович – Молитва МОЛИТВА О, як то тихо вечором на ярі! Де сонце було, там кроваві смуги, І ніби склали світ на чорні мари, Так все утихло, ні плачу, ні руги, Гейби всі люде привалили віком, Що криє сльози, сльози з чоловіком. І всі печалі, що мня вдень кроїли, Що моє серце на кавалки дерли, Угризки, троски, всі […]...
4. Юрій-Осип Федькович – Нічліг НІЧЛІГ Звізди по небеснім граді- І по одній, і в громаді- Як то любо заснияли, Де жовняри спочивали. Но як збліднуть тихл зорі, Світле сонце зійде горі, Хто тогді нам, бідним, скаже, Де котрий з нас нині ляже? Де хто ляже, Божа воля: Є де спати, много поля, Є де голов приклонити… А зірниці ймуть […]...
5. Юрій-Осип Федькович – Русь РУСЬ По “Mignon” Гете Ци знаєш, де країна тая мила, Де явір ріс і де калина цвила, Де Дністер грав, де Галич иечаліє, Де руський край, де руське серце мліє? Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? – Туда, туда піду з тобов, соколе. Ци знаєш, де там Левова палата, А в їй мурах вибивана […]...
6. Юрій-Осип Федькович – Дністер ДНІСТЕР Ци дружина люба, мила з краю загостила, Ци пташина білокрила з краю заблудила, Ци буркун то синопюрий байраком гукає, Ци Дністер то буйнобурий на Подолі грає? На чиїм то поберіжю збіжя золотіють, І покоси шовковії колом зеленіють, І шумя ту темні луги, гай там шелевіє, Там хатина у садочку, ту ся двір біліє, Ту […]...
7. Юрій-Осип Федькович – Баркарола БАРКАРОЛА Сонце заходить, лідо леліє, У срібні луни лагуна мріє, А гондоліре, кращий Аполля, Пустився барков долів на море… \”О, де ж ти правиш? О, де гадаєш? Дожів чертоги чого минаєш?\” \”Що мені дожі? Що їх коруна? Поуз Ріяльти – там моя дума!..\” – О сеніора, чи ти не чуєш, Чи вбогим Марком уже гордуєш? […]...
8. Юрій-Осип Федькович – Шельвах ШЕЛЬВАХ Ой та нікому так, нікому, Та як жовняру молодому у кабатинці, у ремінню Ходити шельвах по камінню, Ой та по зимнім, зимнесенькім У кабатиню тонесенькім. Ой ходить шельвах по морозі, А камінь тріснув на підлозі; Ой камінь тріснув, жовняр свиснув, До себе ціпко гвер притиснув, Та й білі руки ломле, гріє, Що аж му […]...
9. Юрій-Осип Федькович – Думи мої, діти мої ДУМИ МОЇ, ДІТИ МОЇ Думи мої, діти мої, Лихо мені з вами! Поклав би я вас, як жовняре, Пишними рядами, Та боюся, що вас займуть За голубе море… Думи мої, діти мої, Лихо моє, горе! За моє б займили, як мене гонили, Гонили та били… чому не втопили? Не знали би люди, як темної ночі […]...
10. Юрій-Осип Федькович – Виправа в поле ВИПРАВА В ПОЛЕ – Ой брате мій, ой коханий, Чого ти ходиш заплаканий? Гай, гай, не думай, поїдем за Дунай, Гей, поїдем, коханий! – Ой рад би я, милий брате, Гей, рад би я не плакати, Але ж тяженько на моє серденько – Гадає розпукати. – Ци, може, ти, брате, плачеш, Що родина ба й […]...
11. Юрій-Осип Федькович – Будь здорова! БУДЬ ЗДОРОВА! Будь здорова, Чорногоро! Вже вовік тя покидаю!.. Муть в трембіту браття грати, Я вже з ними не заграю. Бо заграють тарабани – Ті цісарські та голоснії, Та цісарська музик-банда!.. Місяць світить, та не гріє… Та не жаль ми, браття, того Мого персня дорогого, Що у дар дам тарабанцям, Але жаль ми лиш одного […]...
12. Юрій-Осип Федькович – Пречиста діво, радуйся, Маріє! ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ! У сине море сонце ясне тоне своє І світло, ніби кров, червове По всій країні доокола сіє; А там зазульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там, в борі, вітер листом шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє… Он молод жовняр ляг си на мураві, […]...
13. Юрій Федькович – Лук’ян Кобилиця Було колись в Буковині – Добре було жити. Не знали ми, що то біда Та що то тужити. При кобзині зійшла днина, При скрипочці нічка; А вна собі молоденька, Як у траві чічка. У батенька у Стефана, В Волощини неньки Пробувала. Не спиняли,- Що багло серденько, Що хотіла, те й робила: Гуляти – гуляла, А […]...
14. Юрій Федькович – Нива Доки маю світом нудить, Доки маю люде гудить, Доки маю дожидати, Заки Галич зможе встати? Ліпше сам я рано встану, А сповівшись щиро богу, Займу плуги круторогі, Зорю гори та й долину, Зорю свою Буковину, Як наш Тарас, як мій тато Научив мене орати; І віру, любов, надію Буковинов скрізь посію. Виростай же, руський боже, […]...
15. Юрій Федькович ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ Про особисте життя Юрія Федьковича і про його творчу діяльність висловлювалося багато українських письменників і поетів. Серед цих висловлювань ми знаходимо вислови Максима Рильського. Колись поетів ганили за те, що вони не приділяють уваги пісням. Але не кожен поет є піснярем. Для цього треба мати особливий талант. Відносно цього Рильський писав: “Такі поети […]...
16. Три як рідні брати (скорочено) – Федькович Юрій 1834-1888 Повість І Іван Шовканюк – головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. Хлопець ледве-ледве випросився на три дні додому, щоб попрощатись із рідними. Мати з сестрами плакали, лише старший брат Онуфрій виглядав байдужим, бо він був хворим і потихеньку гинув. “- Братику,- кажу,- а вам мене не […]...
17. Федькович Юрій – Бідолашко Казка нагадує “Маленького Мука” Був собі бідний чоловік та мав ще біднішого сина, бо був той син і слабовитий, і хоровитий, і ніжний, і худий, і сухий, і боязливий, і нікудишній, а люди називали його Бідолашком, бо був справді Бідолах. Але доки старий батько ще жив, то й на нього заробляв, то ще якось було. […]...
18. Юрій Федькович – як лірик Юрій Федькович – як лірик “Федькович – се талант переважно ліричний, – писав І. Франко, – всі його повісті, всі найкращі його поезії, навіяні теплими, індивідуальними чуттями самого автора так і здається, що автор співає і розказує всюди проте, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно лежить чаруюча сила його […]...
19. Юрій Федькович – дезертир Ой сів же він при столику, При світлі думав, Писаннячко дрібнесеньке, А він го читав. Писаннячко дрібнесеньке, Листочок – як сніг; Склонив же він головоньку К столові на ріг. “Ой ненечка старенькая Ми пише в одно, Що там зима тяженькая, А їй студено; Нема, нема єї кому Врубати дрівець, Бо їй синок один в дому,- […]...
20. Шельвах – Юрій Федькович Ой та нікому так, нікому, Та як жовняру молодому У кабатинці, у ремінню Ходити шельвах по камінню, Ой та по зимнім, зимнесенькім У кабатиню тонесенькім. Ой ходить шельвах по морозі, А камінь тріснув на підлозі; Ой камінь тріснув, жовняр свиснув, До себе ціпко гвер притиснув, Та й білі руки ломле, гріє, Що аж му серце […]...
21. Федькович Юрій – Біографія Осип Юрій Федькович (повне ім’я і прізвище – Осип домінік Гординський де Федькович ; псевдоніми: Гуцулневір Юрій Коссован, О. Ф. та ін.; 8 серпня 1834, Путила – 11 січня 1888, Чернівці) – український письменник-романтик, передвісник українського національного відродженняБуковини. Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича в містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт. Путила Чернівецької […]...
22. Юрій Федькович – Україна Україно, Запороже, годі вас забути, Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути, Де ті трави шовковії славні степи криють, Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють, Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають, З буйним вітром у заліжку козаки літають. Хто ж то може знов забути могили, кургани, Де козацтво українське, […]...
23. Юрій Федькович – Русь По “Mignon” Гете Ци знаєш, де країна тая мила, Де явір ріс і де калина цвила, Де дністер грав, де Галич иечаліє, Де руський край, де руське серце мліє? Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? – Туда, туда піду з тобов, соколе. Ци знаєш, де там Левова палата, А в їй мурах вибивана кімната, […]...
24. Юрій Федькович – “буковинський Кобзар” Демократичний рух на західноукраїнських землях у 60-х роках XIX століття був передусім пов’язаний із діяльністю Юрія Федьковича. Письменник утверджував волелюбні ідеї, захищав соціальні й національні інтереси свого народу. Ю. Федькович народився у 1834 р. у мальовничому селі на Буковині. Краса рідної землі назавжди увійшла в мистецький світ письменника. Від простих, але душевно багатих людей перейняв […]...
25. Іван Франко – “Не винен я тому, що сумно співаю… “ Не винен я тому, що сумно співаю, Брати мої! Що слово до слова нескладно складаю – Простіть мені! Не радість їх родить, не втіха їх плодить, Не гра пуста, А в хвилях недолі, задуми тяжкої Самі уста Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий Склада їх – сум; Моя-бо й народна неволя – то мати Тих скорбних […]...
26. Юрій Федькович – Пречиста діво, радуйся, Маріє! У синє море сонце ясне тоне, І своє світло, ніби кров, червоне, По всій країні доокола сіє; А там зозульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там в борі вітер листям шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє! Он молод жовняр ліг си на мураві, Личко студене, шати му […]...
27. Три як рідні брати (дуже стисло/скорочено) – Федькович Юрій І Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати. Не відпускали навіть попрощатися з рідними. Тільки на три дні нарешті відпустили. Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри. Тільки брат Онуфрій мовчав. Іван здивувався і запитав, невже йому не жалко. А у брата лише дві сльозини скотилися по щоках. Попрощався солдат […]...
28. Хто винен у смерті Грегора Замзи? Двадцяте століття переробило природу людини, і саме життя на землі опинилося на межі зникнення. Дві світові війни, концтабори, загибель мільйонів стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою цінністю. Франц Кафка фізично був відірваний від суспільства. Письменник сам загнав себе у глухий кут самотності, але зраненою душею тонко відчував природу людини, її сутність і […]...
29. Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) Повість Ольги Кобилянської “Земля” (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті. […]...
30. Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? (За повістю М. Гоголя “Шинель”) Хто винен у смерті Акакія Акакійовича? (За повістю М. Гоголя “Шинель”) Почнемо не зі смерті, а з народження, що припало на 23 березня. Рік значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні. З цього все і почалося. Скільки не гортали календар – поблизу жодного нормального імені не виявилося. […]...
31. Хто винен у трагедії Акакія Акакійовича Башмачкіна? (за повістю М. В. Гоголя “Шинель”) Хто винен у трагедії Акакія Акакійовича Башмачкіна? (за повістю М. В. Гоголя “Шинель”) Так протікало мирне життя людини, що з чотирмастами платні вміла бути задоволеною своєю долею. М. В. Гоголь “Шинель” – остання з “петербурзьких повістей” Гоголя. Написана в 1839-1841 роках, у пору найвищого розквіту творчого генія письменника, “Шинель” продовжує тему “маленької людини”, що звучить […]...
32. Хто винен у трагедії Жульєна Сореля? 1830 року вийшов у світ роман Стендаля “Червоне і чорне”. Твір має документальну основу: Стендаля вразила доля молодої людини, засудженої до страти,- Берте, що стріляв у матір дітей, гувернером яких він був. І Стендаль вирішив розповісти про молоду людину, яка не змогла знайти свого місця в суспільстві XIX століття. Чому? Про це я скажу трохи […]...
33. Юрій Андрухович – Балада Повернення Коли мандрівник повернувся додому, Ступив за ворота, зійшов на поріг, Здійнявши на плечі дорогу і втому, – Всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: Вечеря з вином – на широкім столі; Чомусь не казав про далекі причали, Замкнувши в устах невідомі жалі. І всім було дивно, і жінка до ранку Зітхала […]...
34. Юрій Андрухович – Фотопавло Чи легко упіймати застояне повітря Провулків архаїчних, немов дагеротип, Коли твоя робітня – завалена дровітня, І не виходять очі, а іноді роти?.. І хто нарешті винен, що з нас такі моделі, Що клацає в порожне щелепа-апарат? Таким, як наші, пискам – не місце у музеї, Бо ми – не те що камінь чи дикий виноград. […]...
35. Назарук Осип – Біографія Осип Тадейович Назару́к – український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. Осип Назарук народився 31 серпня 1883 р. в Бучачі (за іншими даними в містечку Язловець) в родині кушніра (гробівець батьків знаходиться біля церкви Св. Михайла (див. Архітектурні пам’ятки Бучача) на Нагірянці – тепер частині Бучача). Навчався в Бучацькій, Золочівській гімназіях, голова таємного драгоманівського […]...
36. Турянський Осип – Біографія Осип Васильович Турянський (псевдонім – Іван думка ; 1880-1933) – український письменник і літературний критик, учитель середніх шкіл Галичини. Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) в родині тесляра. Був найстаршим серед 8 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії, потім закінчив філософський факультет Віденського університету. […]...
37. Осип Маковей – Образок Маленька хата, як коробка, Загата з листя під вікном, Кошниця, наче солі товпка, – Усе вже спить осіннім сном. У хмарі сонця і не знати, В тумані тихе поле спить, Собачка вилізла з загати, Раз гавкнула – і вже мовчить. Причулося! Се вітер гонить, А листя хоче утечи, – І сон собачку знову клонять: Нема […]...
38. Осип Маковей – думка Мені здається: я не жив, А тільки все збирався жити, Чогось шукав, за чимсь тужив, Бажав комусь весь вік служити; Аж ось і молодість минула, Не живши, втомлена заснула. І день прийде, як та сльота, Я довгу панахиду правлю: “Прощайте, молоді літа! Не гуджу вас я і не славлю; З могили вже вас не добуду, […]...
39. Осип Маковей – Сон Тихий сон по горах ходить, За рученьку щастя водить. І шумлять ліси вже тихше, Сон малі квітки колише. Спіть, мої дзвіночки сині, Дикі рожі в полонині! Не шуміть, ліси зелені, Спати йдіть, вітри студені! Най квіточки сплять здорові, Най їм сняться сни чудові! Аж на небі зазоріє, Сонце їх, малих, зогріє: І зогріє, поцілує, і […]...
40. Осип Маковей – Ніч Зчорнілі гори небозвід підперли, Підніжжя гір у хмарах застрягли, У пахощах вогких ліси завмерли, І сонні мари дебрі налягли. І сниться горам сторона далека, Де вічним сном страшні пустині сплять, Без гір, без вод, кругом смертельна спека, – Ліси стряслись, збудились, знов шумлять… 1899...