Юрій-Осип Федькович – Баркарола


БАРКАРОЛА
Сонце заходить, лідо леліє,
У срібні луни лагуна мріє,
А гондоліре, кращий Аполля,
Пустився барков долів на море…
\”О, де ж ти правиш? О, де гадаєш?
Дожів чертоги чого минаєш?\”
\”Що мені дожі? Що їх коруна?
Поуз Ріяльти – там моя дума!..\”
– О сеніора, чи ти не чуєш,
Чи вбогим Марком уже гордуєш?
Ах, сли гордуєш, то хоть спогляни,
Як вірний Марко в море потане!
Аж тут втворяєсь стиха віконце,
А в нім являєсь красна, як сонце:
– О caro mio! Де ж так барився?
Чи не на зорю де задивився?
– О нє, мадонна! Зорі сіяли,
Доки у твої не заглядали,
У твої очі, кращі від зорі,
Кращі жемчуга, глибші дна моря.
… Місяць заходить, море леліє,
Порожнов барков по фалях віє.
Де ж молод Марко, що нехав барку?
Чи в сеніори, чи на дні моря?..
20.12.1874



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір опис літнього лісу.
Ви зараз читаєте: Юрій-Осип Федькович – Баркарола