Юрій Тарнавський – Вісім очей

Related posts:

1. Юрій Тарнавський – Болить голова Болить голова, як Книжка лежить на столі, як Дерево стола тримає на Собі цю книжку, як очі Дивляться з одної сторони Обличчя на світ, у Якім стіл і книжка тривають, як Біль голови. Недалеко знаходиться Місце, де можуть Боліти серце і зуби, і Очі тримаються купи в Однім куті, де мало Хто заглядає, і де, […]...
2. Юрій Тарнавський – Україна Не степами і не горами Простяглася твоя географія – На півкулях мільйонів сердець І крізь невидимі простори пісень. Не створила тебе історія, А туга за твоєю красою. Ти народилася в душах, як поезія, І твоє поняття звучить, як метафора. – Країно зі стогонів і молитов, Важливий продуценте смерти, Недаром своєю формою Нагадуєш розжоване серце. 27.01.1965...
3. Юрій Тарнавський – Сад має обличчя упиря Сад має обличчя Упиря, хоч починає Цвісти, напух від Тиші, як від крови, як Губи, посиніло його Каміння, простягає до шиї Свій грунт, покорчений, як Пальці, як очі, Вирячені його круглі квіти. Ніщо не знаходиться За ним, ніхто Не наказав йому З’явитися, тільки три Літери значить його Назва, і мороз іде по Шкірі, коли думати […]...
4. Юрій Іздрик – Так багато очей у потрісканій стелі Так багато очей у потрісканій стелі Так багато зіниць на нічних небесах Я хотів би жити в безлюдній пустелі Я хотів би бути пустелею сам Я ховав би сліди твої кварцом і вітром Напував би тебе водою оаз А вигадлива fata morgana з повітря Будувала б міста нам – по місту на раз І щодня […]...
5. Юрій Тарнавський – Я Я не поет, Бо мої слова грубі, Як поліна, І не мистець, Бо мадонни німі до мене, Як чужі фотографії, І не філософ, Бо не можу читати Ні Канта, Ні декарта Але коли ніч І коли пече мозок, Що мені робити? – коли б я вмів ходити на голові, Я ходив би...
6. Юрій Тарнавський – Антиукраїна На поверхні хортиць, запалі, як щоки, Виходять ті, що залишилися з запорожців, Одягнені в модерні шаровари піжам І з мовою, знищеною Рязанню, як хемікалією. Деякі стараються закрити свою совість Вишивками, які до цього замалі, Інші прикривають її бандурами, як наготу Фіговими листками, І всі, говорячи, вживають то тут, то там слова “борщ” і “вареники”, Ніби […]...
7. Юрій Тарнавський – A Spiritual Голос: Людина є з піску, О, з піску і з води, Він сотворив її, Бо йому було сумно Серед зелених дерев І червоних птиць Хор: Він сотворив людину З піску і з води, Бо йому було сумно Серед червоних птиць Голос: Людина є сама Між землею і небом, Як голос бубна є вночі, Бо вгорі […]...
8. Юрій Тарнавський – Росія Країно, що страждаєш на комплекс материнства І обмотуєш інші нації колючим дротом своєї любови, Хіба не знайдеться серед твоїх синів Хоч одного, який сказав би: “Залиши їх, мамо!” Країно-велетню, ти живишся безборонними книжками, Мов немовлятами в дитинцях бібліотек – Я жив би й мільйон років, щоб пройти тебе до краю, Опираючися на ніж, як на […]...
9. Юрій Тарнавський – Жінка іде в сад Жінка іде в сад, Бере з собою руки, Приладдя, подібне до своїх кінцівок, Торкається скель, які Минає, немов з кущів, Струшує з них краплі, Неподільні, як непаристі числа, Зачіпляється частинами тіла Кущів, блискучих від дощу, Як скелі, з гострими боками, що не гнуться, Грунт сягає її легенів, І вона забуває, що мусить дихати. Вона заглядає […]...
10. Юрій Тарнавський – Старість Казанови Кожного погідного ранку Казанова, Одягнений в рожеві жіночі панчохи, Виходить на вузькі левади міста Збирати зомлілі метелики презервативів. Стіни його кімнати облуплені Змощеними муміями поцілунків, Які він витяв тремтячою рукою Із уст старих дів, що померли. Кажуть, що коли вночі лунають Хрипкі еха стогонів в його кімнаті – Це на пустих площах свого висохлого тіла […]...
11. Юрій Тарнавський – Немає Бога Немає Бога, як Немає причини плакати Чи сміятися, усе Відбувається так, як Могло б не відбуватися, усе Існує так, як могло б не Існувати, порожнечу можна Назвати антиречовиною, предмети – Антидірами. Страшне плетиво окружає Нас, часами Стискається довкруги Нашого горла – вузли зі Шнурів і щілин, петлі З обіймів і самоти....
12. Юрій Тарнавський – Старий король На троні Зі своїх костей, Що скриплять, І з власної Розхитаної Тіні Він сидить У короні З мух На лисій Голові, І сльози З вапна Та синьої Фарби Течуть По його Щоках. Замість берла, Він тримає Свій вказівний Палець, Замість держави, Чашку Свого холодного Коліна. Він одягнений Тільки в голі Стіни, Взутий Тільки В запилені […]...
13. Юрій Тарнавський – дехто не хоче вмерти Дехто не хоче Вмерти, як хотів Мати іграшку Дитиною, не Може їсти від Бажання, дістає Гарячку серед Ночі, треба для Нього лікаря, щоб Дав йому заспокоєння. Смерть відбувається Спокійно, так, як стіл Стоїть посеред кімнати, життя Це не ріка, зникнення Краплі не залишить сліду в ньому....
14. Юрій Тарнавський – Птах не сидить на гілці Не прилетів птах До гілки, видно На ній тільки місце Для його ніг, довкруги Неї порожнечу, подібну До саду, купи білого Повітря, ширші вгорі, балянсуються На її кожній бруньці. Хтось приклав тисячу Холодних дзеркал До неї, і в кожнім Вона не ворушиться, немов Описана словами на папері....
15. Тарнавський Юрій – Біографія Юрій Тарнавський (1934, Турка, Львівська область) – український поет та прозаїк, один із засновників Нью-Йоркської Групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького річника “Нові Поезії”. Юрій Тарнавський народився 3 лютого 1934-ого року в місті Турка на Бойківщині. Його мати була учителькою, а батько учителем і директором школи. до 1939-ого року він провів дитячі роки у […]...
16. Юрій Тарнавський – Птах сидить на гілці Сидить птах на Гілці, на дереві, Що розгалужується від Його ніг, притискає Кольорову голову до Ока, великого й прозорого, Як вікно, розсуває Пір’я, немов важкі Портьєри, чує, як Від хвилювання б’ється у Грудях серце. На другім боці лежить Світ, поділений на дерева, Траву, каміння, дії З’являються між і Перед ними, як діти, Перебігають з місця […]...
17. Наталя Гуркіна – Зоряна лічилочка Один, два, три, чотири, пять – В небі зірочки блищать. Шість, сім, вісім – найгарніші, Девять, десять – найясніші!...
18. Ірина Саковець – Надмірна синь її очей п’янить Надмірна синь її очей п’янить, Безмежна сила погляду морозить. Зима до себе залишає мить, Прощаючись із осінню на розі Туманних вулиць… А мені б снігів, М’якого хутра, рукавиць пухнастих, І ще – благословення від богів На білий плин тримісячного щастя....
19. Вірш Василя Голобородька – Сліпі падають до ями своїх очей Сліпі падають до ями своїх очей. Малярі малюють на полотні рямці, По них малюють іще рямці, За ними мертвого коня у білому полі. Шириться презирство до приручених тварин : Діти ловлять білих звіряток за хвостика І випивають з них молоко. Стіни ростуть, І я вже не дотягнуся Покласти випалого із гнізда ластів’ятка....
20. Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки… “ Біля очей, на дотик пучки, На довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, Що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від себе, Себе ошукував, брехав, Не царював, а лише жебрав, Не володів, а тільки брав. І маю за видатки плату, Став тим удаваним, яким Зліпив себе – душа горбата, І запеклися […]...
21. Ольга Анцибор – Чари синіх твоїх очей Чари синіх твоїх очей, Як недуга з мене виходять, І жалі безсонних ночей, Іншу жертву собі знаходять. Я не бачу тебе давно, Я із снів тебе проганяю, Хоч дивлюся в темне вікно, Та давно тебе не чекаю. Ти не прийдеш, бо вже зима, Снігом білим стежки покрила, І кохання давно нема, Ти зламав йому білі […]...
22. Катерина Кочетова – Вже зникають слова у полоні твоїх очей Вже зникають слова у полоні твоїх очей, У мовчанні мелодія душ ледве чутно грає. Знаю, час забере оцю мить і кудись втече, Та коли ти не поряд, тоді і мене немає… І у віршах, і прозі, у доторках ніжних барв Даруватимеш рідне, захопиш тою красою. Що тебе надихаю – для мене це справжній скарб, Та […]...
23. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, Густішає зеленню втишений луг, З розгорнутих крил обсипається пір’я, – Його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий, Та погляд стелився – очей не піднять, Аби розпізнати ту строєну силу, Що темряву горне на гнізда багать, Що звук розрива в солов’їному горлі І постать людську над водою […]...
24. Юрій Андрухович – Пошуки вертограду Ще трохи – і ти збожеволієш Від щастя продиратися крізь оці кущі. “Суниця, – повторюєш, – малина, Порічка, ожина, ліщина, агрус!” – І знову, як заклинання – спочатку. Сполохані птиці, деякий час покружлявши Сідають тобі на плечі. Мурахи повзуть угору Стовбурами твоїх ніг. Щe трохи – і ти затремтиш Від насолоди вмирати у цих кущах, […]...
25. Сочинение на тему: Осенняя пора – очей очарованье Что-то завораживающее есть в печальной осенней поре. Недаром русские поэты особенно любили это время года. Отчаянная красота желтеющих листьев, прощание с теплом и солнцем, ожидание “сезона дождей” и первого мороза вдохновляли на грустные стихотворения, минорную музыку, яркие картины с изображениями осени во всех ее проявлениях. Но восторг от осенних красот быстро исчезает, стоит лишь небу […]...
26. Юрій Андрухович – Її пальтечко радісне й червоне Її пальтечко радісне й червоне. Вона так добре знає шлях додому, Що в надвечір’ї, сніжному й блідому, Біжить мені назустріч. Перепони Минають нас, лише гойдлива гілка Зітхне ламкою тінню під ногами Й затихне, мов пробачення негайне… З ім’ям її римуються “сопілка” І “свічечка” – мов геральдичні знаки. І стільки того світу по дорозі Розсипано й […]...
27. Яновський Юрій – Епіграфи з роману “Чотири шаблі” (Пісня шоста) Голос: У пісні шабля татарву січе, У думі – за дружину вірну править. Бредуть, співають люди без очей, Перебираючи струну і славу. Лише про честь – сліпий речитатив, Про вірність і хоробрість побратимів. Розчісувачі грив старих часів, Важких боїв – боями нелюдимі! За тьмою – тьма, як доля кочова. В обличчя – непрозорий вітер лине. […]...
28. Юрій Андрухович – Новорічне Це ненастанне кружляння снігу Западає остання сутінь старого року Тридцять перше грудня нафарбовані вії Вежа ратуші завмерла кранова стріла Розквіт міської ялинки ретуш на обличчях Коломбіна з лотком паляниць і медяників Штучні вогні посіяні по очах і вікнах Маска регулювальника на перехресті Запотілі скельця кухонь кватирки навстіж Переповнені сміттям відра порожні коробки Святі зі снігом […]...
29. “Унылая пора! Очей очарованье!..” (по стихотворению А. С. Пушкина “Осень”) (2 вариант) У каждого человека есть любимое время года. Поэтов и писателей оно вдохновляет на создание бессмертных произведений, является богатым источником впечатлений, чувств и вдохновения. Любимым временем года для Александра Сергеевича Пушкина была осень. Именно этой поре года мы должны быть благодарны за многие произведения поэта, вошедшие в сокровищницу мировой литературы. Мне кажется, осень – самая противоречивая […]...
30. Беатріче – Клен Юрій І Тебе співець, піднісши понад зорі, Таким безсмертним світлом оточив, Що досі ще крізь далечінь віків Пронизують нас промені прозорі. Як жадібно ти ловиш, темнозора, Пливке, як пух, летюче листя слів, Коли дзвінкі дощі моїх рядків Шумлять, немов осінні осокори. Що всі скарби, затоплені в морях! Раптову радість і той блиск дитячий, Який спалахує в […]...
31. Юрій Андрухович – Казкар Я міг би гнати тепле стадо – Мене б життя кудись несло, Або пізнав би легко й радо Просте корисне ремесло. І так лічив би добрі днини, А дзигарі з високих веж Мене хвалили 6 щогодини: “Ти мудро й праведно живеш, Якщо живеш, якщо живеш!” А я – не той, бо родом з райдуг І […]...
32. Дмитро Павличко – “Моє дівча, не вір… “ Моє дівча, не вір, Що вмре твоя краса, Погасне скронь яса, Запопелиться зір, Брів ластів’ячих лет Заб’ється в зморщок сіть, Розм’якне тіла мідь, Покривиться хребет! Це все ілюзія, Ознака сліпоти. З твоєї ліпоти Встрає любов моя. Твоє чоло ясне, Очей і рук нестрим – Це той вогонь, котрим Ти сповнила мене. Горів я, не згорів, […]...
33. “Унылая пора! Очей очарованье!..” (по стихотворению А. С. Пушкина “Осень”) (1 вариант) Александр Сергеевич Пушкин – выдающийся поэт XIX века. Его перу принадлежит бесчисленное множество действительно бессмертных произведений, пополнивших сокровищницу мировой литературы. Тема природы и времен года занимает важное место в его лирической поэзии, но мне наиболее близки его стихотворения об осени. Унылая пора! Очей очарованье! Приятна мне твоя прощальная краса – Люблю я пышное природы увяданье, […]...
34. Іван драч – Музичний етюд Помаранчева стигла палітра Горизонту вина подає. Запрягає музика три вітра, Щоб процокати в серце твоє. Вибухають сонати високо В епіцентрі твоєї журби, І сімфонії чорні соколи Гострять крила об чорні дуби. І троянд неціловані жмутки Посивіли з чиєїсь вини. І по клавішах сивого смутку Ходять сині сумні слони. Та, до крапельки сонцю віддане, На пшеничних […]...
35. Юрій Андрухович – Постріл Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, У золоті дзеркала установи, Поправиш ружу й посміх Казанови І сам собі накажеш: кроком руш До кабінету, де – вершина змови. Тебе чекає мрець – очей не мруж, А, вихопивши револьвер із руж, Спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, А він повільно зсунеться на килим, […]...
36. Юрій Андрухович – Різдвяні вакації Там верби золоті й дзеркальні ріки, Де стигнуть колихливі тіні риб, Там у криницях зорі, мов горіхи, І скрипки перестудженої скрип… Таке тобі життя, як медівник, Ще років тому десять або вісім, А нині в місті тихо, наче в лісі, І місяць понад ратушею зник, Але ж було, було – як медівник!.. Так, двадцять сім […]...
37. Юрій Андрухович – Ринок Замок зіходив на землю все меншими замками, З одною-єдиною баштою, Де графи колишні ставали поволі Фігурами з воску, жокеями, Фотопортретами. Здрібніння квартир і мансард, Навіть шахових партій в альтанках, Відбилось на нашому настрої – Хотілося пити. І врешті, зійшовши по Лисенка, де Обличчя у вікнах немов стародруки, Побачили ми, Як доми продаються, полотна, гравюри, Дівчата. […]...
38. Юрій Андрухович – Скупа природа наших середмість Скупа природа наших середмість: На тлі домів, незрима і знищима, Хода дерев. Читаймо це очима З повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей Камінний кущ, і цей букет на сходах, І цей вітраж, мов кольоровий подих Сухих суцвіть – осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, Віконний цвіт […]...
39. Наталя Гуркіна – Солодка лічилочка Десять, дев’ять, вісім, сім – Роздаю цукерки всім… Шосту й п’яту не ховаю, – Ними друзів пригощаю! Ще чотири дістаю, Третю й другу віддаю. Ні для кого не шкодую! Але першу – я скуштую!...
40. Жест її руки… – Гудзь Юрій Жест її руки, коли вона поправляє волосся, Відкидаючи його з чола, Розкриває завісу маленького єдиного театру, Де веселі та журливі думки І почуття, що ховались в лаштунках пам’яті, Приходять і живуть, непомітно зникають На сцені її обличчя… О, скільки тих акторів відійшло, І замість шовковистої завіси, Яку я так любив, Лягла незмірна чорнота. Закінчилась вистава. […]...