Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
В які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
А ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
Щоб тільки неба очі голубі
Цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
Щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Мої роздуми щодо вірша Ліни Костенко “Життя іде і все без коректур” Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками. На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, […]...
- Ліна Костенко – Хай буде легко. дотиком пера Хай буде легко. дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ – березова кора, По чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. […]...
- Ліна Костенко – Після дощів смарагдова діброва Після дощів смарагдова діброва, На білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова Далекий обрій пензликом торка. Лежить городів гарбузова Мекка. У тихе небо струменіть тепло. І над стареньким комином лелека Після дощу просушує крило....
- Ліна Костенко – Причмелені гномики В пивничці на лото сиділи п’яні гномики. Вони кричали: – Хто Поруйнував нам домики? Вони горлали: – Ми Всіх наб’ємо, налупимо! Хтось усміхався: – Хми,- І розглядав крізь лупу їх. Вони гукали: – Бой! Іще вина, три порції. Зітхнула мишка: – Ой, Велика річ пропорції...
- Ліна Костенко – Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- Вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і одболи,- Вони ж моїми друзями були!...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Крила (скорочено) – Костенко Ліна А й правда. Крилатим грунту не треба. Землі немає. То буде небо. Немає поля. То буде воля. Немає пари. То будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, Не з пуху-пір’я, А з […]...
- Особливості індивідуального стилю Ліни Костенко Ліна Костенко – феномен української літератури XX століття: поет, самобутній філософ, безстрашний творець, багата духовним світом. В чому ж геніальність цієї людини? Очевидно, в дивовижно яскравому світі художнього слова. Людмила Тарнашинська писала: “Покликання поета – не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не […]...
- Світлий сонет – Костенко Ліна Як пощастило дівчині в сімнадцять, В сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, Що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: Хлопчина їй не […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Пісенька про космічного гостя (скорочено) – Костенко Ліна Достигають яблука ранети (*). Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, Може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, Твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін (1)? Знаєш, там туманність Андромеди, Хай […]...
- Ліна Костенко – Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще – любидра, канупер і кмин. Чомусь пам’ятаю – вночі ревли бегемоти. Виходили з річки і дуже чомусь ревли. І падали груші, і звались вони бергамоти. Воли ремигали, і звались вони […]...
- Ліна Костенко – Що ж, авторучка – це не шабля із піхов Що ж, авторучка – це не шабля із піхов. Ворожа кров не бризне з-під пера. І лиє дощ. І гетьман не приїхав. Неслушний час. І все-таки пора. Пора, пора! Живеться, як на Етні. Ганьбу віків лиш магма відпере. Це лиш слова. Зате вони безсмертні. Вгамуйте лють. Їх куля не бере....
- Умирають майстри… – Костенко Ліна Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, Метушлива бездарність отари свої пасе. Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти. Сьоме небо своє […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Ліна Костенко – У присмеркові доброї дібровості У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись на Чигирин. Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість. По саму душу в спокій і полин. Отак брести. А тиша – як в соборі З давно-давно загубленим ключем. Холоне […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Полтавський полк виходить на зорі Розділ II Багряне сонце. дужка золотава Стоїть над чорним каптуром гори. На п’ять воріт зачинена Полтава Ховає очі в тихі явори. Спадає вечір сторожко, помалу, Ворушить зорі в темряві криниць. Сторожа ходить по міському валу, І сови сплять в западинах бійниць. “Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами. “Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт. Уже стоять […]...
- Ліна Костенко – Мій шпиталь Abyssum abyssus invocat! Ruysbroek Admirabillis Безодня смерти і безодня Життя спіткались на межі, А на лезі її сьогодні Знова нап”ятий він лежить. Лежить, мов жертовна офіра, Якій жерців байдужий спір І тільки існування міра Вся зосередилася в зір. Та у серпанку гарячковім Він нерухомістю повік Зорить на дні минулі знову Аж по грізний двадцятий рік. […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Плем’я тода Біда, коли є цитруси і кава, Коли в землі є золото,- біда! Біда, коли земля така ласкава, Коли така правічна й молода. Тоді її пригорнуть і обнімуть. Тоді її розгорнуть і однімуть… О пестощі Ост-Індської компанії! Залиште їм хоч казку, хоч струну! Вже їх земля – копалини й копальні, Залізні кігті шахт у глибину. Уже […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Гроза проходила десь поруч Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі. Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі. Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім. Гроза погримувала […]...
- Ліна Костенко – І скаже світ І скаже світ: – Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов – на грані маячні І віра – у наївності на грані. Що можеш ти, розгублене дитя, Зробити для вселюдського прогресу? – Я можу тільки кинути життя Історії кривавій під колеса. Хоч знаю: все це їй не первина. Але колись […]...
- Костенко Ліна – Біографія Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, Ржищів, Київська область) – українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок”Над берегами вічної ріки” (1977), “Неповторність” (1980), “Сад нетанучих скульптур” […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Ліна Костенко – Біла симфонія Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, Скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання… В такому віці людина Завжди кохає востаннє. Бо то уже справа гідности – […]...
- Ліна Костенко – Скіфська одіссея (поема-балада) ПІЩАНЕ – село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки дніпра) 1960-61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 – поч. 5 ст. до н. е. Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського […]...
- Ліна Костенко – дума про братів неазовських (драматична поема) Драматична поема, старовинний лейтмотив якої Звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії ДІЙОВІ ОСОБИ Павлюк Томиленко Сахно Черняк І всі, і всі, що їм по дорозі стрічаються На місці їде віз, і все з ним розминається – Дерева, люди, обрії, зірки. На возі двоє спиною до спини, Вони сидять, закуті у кайдани, – […]...
- Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
Твір не хлібом єдиним живе людина.