Журлива Олена – Хто знає, як рік минає

1959 рік, видавництво “дитвидав”

Ой, які сніги глибокі!
Дід Мороз рум’янить щоки
Та сніжинками лице
До червоного січе.

Налетіла завірюха.
Ой, замерзли ніс і вуха!
По землі з кінця в кінець
Ходить Січень – молодець.

Тріщить мороз. Надворі стужа.
Аж страшно вийти за поріг…
Навколо хат і по дорогах
Рипить хрусткий блискучий сніг.

Замерзли вікна, всюди крига,
В повітрі сніжна каламуть.
За те, що він холодний дуже.
Цей місяць здавна Лютим звуть.

В небі сонце ясно сяє,
Потекли дзвінкі ручаї,
Тануть зрушені сніги,
Хвиля пінить береги.

І смачний з берізки сік
По корі її потік.
Це вже Березень прийшов,
Що злу зиму поборов.

Весна, весна! Цвітуть дерева,
Гаї й долини – все в цвіту.
І сонце ясне полудневе
Вже тче тканину золоту.

В садах повсюди пишні віти
Облиті наче молоком.
Так гарно й радісно кругом…
Привіт тобі, веселий Квітень!

Перше Травня всі ми славим,-
Всі ми любим місяць Травень.
Скрізь червоні прапори
Мають птицями вгорі.

Травень, травень! Скрізь трава,
Наче скатерка нова…
Перше Травня всі ми славим,
Всі ми любим місяць травень.

У саду почервоніли
Груші, яблука та сливи.
На рясних кущах порічок
Висять китиці красиві.

А гаряче сонце сяє.
Круг дерев росте травичка.
Червень гарно очервонив
Груш і яблук круглі личка.

Південь. Спека, Жарко всюди.
На полях працюють люди.
А в густім зеленім гаї
Пишна липа розцвітає.

Пахне квітами навколо,
Мед збирають з липи бджоли,
Посхилялись довгі віти…
Гарно, діти, в Липні жити!

Давно колись у нас
Серпом на полі жали,
І Серпнем місяць жнив
Давно колись назвали.

Лежить в коморі серп, –
Життя у нас змінилось,
Комбайн змінив серпи,
Та назва залишилась.

Застукотіли скрізь машини,
Озвались гомоном поля, –
Дала багато цього року
Нам хліба рідная земля.

Он молотарка аж скрегоче,
Снопи ковтає, верещить.
Це Вересень – швидкий, робочий
Прийшов врожай наш молотить.

Здрастуй, Жовтень, свято волі!
Всюди радісні пісні…
Мов привіт, летять поволі
З віт листочки чарівні.

Вітерець несе їх в поле.
Рясно стелить край доріг.
Всіх, хто бідний люд неволив,
Славний Жовтень переміг.

Повіяв холод. В сірій млі
Лежать в стерні далекі гони.
На мерзлій зораній землі
Сидять зажурені ворони.

Барвисте листя скинув сад,
Тремтять од вітру голі віти, –
Подув холодний Листопад,
І в’януть в парках бідні квіти.

Враз пороша землю вкрила,
Замела шляхи й стежки.
Грудень землю, де орали,
Заморозив на грудки.

Торохтять вози й машини.
В руки хука сніговик…
Ух, та й холодно ж у Грудні!
От уже й скінчився рік.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Журлива Олена – Хто знає, як рік минає