Злом не побороти зло! Огляд новели Г. Косинки “Політика”

Як відомо, людські долі знаходять різні шляхи. Одні – крокують ними цілеспрямовано та впевнено, інші – шкутильгають, постійно зупиняються і розмірковують: куди йти далі? Багато питань, багато доріг…

Історія України має свій тернистий шлях: це і голод, і революції, і громадянська братовбивча війна, і розкуркулення, і репресії, і геноцид… Що несли ці суспільні катаклізми? Безумовно, розруху, розчарування, розбиті долі українців.

Багато письменників і поетів стали свідками цих подій і навіть їх учасниками. Вони гостро відчували потребу розповісти своїм нащадкам цю “гірку правду”, змішану зі сльозами жінок, кров’ю родичів, плачем осиротілих дітей.

Не стояв осторонь, не був байдужий до всенародного лиха і Григорій Косинка, який переконливо розповів про це у своїх новелах, на перше місце в яких вивів моральні зміни українського села, де панували зовсім не загальнолюдські та гуманістичні принципи.

Оповідання “Політика” – це об’єктивна авторська розповідь про складні процеси, які відбувалися в українському селі 20-х років, збуреному вихором революції.

У центрі твору – трагедійний образ Мусія Швачки. Його портретна характеристика підкреслює непоступливий, мужній характер, загартований працею, злиднями, боротьбою. Читаємо: “… шапка заломлена набакир, на вусах краплини води, а широка долоня руки лягла на стіл так сильно, що захиталося світло каганця в хаті”. Мусій пройшов важкі університети – це громадянська війна, де на перекопських дротах позбувся двох пальців, це й розкуркулення, яким головний герой нажив чимало ворогів серед заможних господарів.

Єдине, що гріло серце чоловіка, це кохання Мар’яни, дочки заможних куркулів, яка вийшла заміж за бідняка та розділила з ним його нелегку долю.

Цілих три роки сім’ї не родичались, жили, “як на ножах”, але сьогодні різдвяний вечір і Швачка, за доброю старою традицією, збирається провідати батьків Мар’яни. Цей намір для Мусія дуже важкий, бо стосунки між двома сім’ями напружені. Багатство – бідність, цей контраст, а ще ставлення до нової влади посіяли ворожнечу і неприязнь. Мусій неосвічений, це гнітить його, тому й прозвали його на селі “політика”, бо “ліпив іноді оте слово туди, де й не слід було… “. Ось і везе він свою “політику” до тестя-куркуля в гості, прихопивши браунінг – “здобич Перекопської перемоги”.

Внутрішня тривога і неспокій не полишають героїв усю дорогу до хутора Мар’яниних батьків. З острахом думає жінка, що на них чекає? Хвилюється і Мусій, проте цілком серйозно говорить: “Ех, їду оце на страменіє: ну, скажи, яка там мені гульня буде, коли кругом сичатимуть, мов гади… ” У цьому епізоді яскраво виявлено суть характеру героя – запального, чесного, принципового захисника зубожілого селянства, який щиро вірить в ідеали революції, та більшовиків. Але він сам, з доброї волі, іде в гості до тестя, свого заклятого ворога, щоб нарешті примирити родини. Добро може перемогти зло, є надія зародити зернятка майбутнього мирного співіснування родин.

Але сталося все як завжди. За столом починаються куркульські кпини зі Швачки: “Мусій Степанович, навчіть нас по совєцькому колядувати!” Але він мовчить, не реагує на них, пам’ятаючи про обіцянку дружині не зачіпати “політику”. Та гості не вгамовуються у присутності запеклого комуніста і продовжують знущатися з нових порядків, називаючи їх “грабежем”, “адійотизмом”. Слово за словом – почали згадувати взаємні образи, докори. І як логічний наслідок – “Швачка лежав у сінях, навзнак, ніж кабанницький, з великою червоною колодочкою, стримів йому межи плечима… ” Зло перемогло! Гине батько дітей у хаті тестя, при очах дружини, господаря дому – страшна картина, класова боротьба зруйнувала навіть родинні зв’язки. Обірвалась єдина ниточка, що зв’язувала покоління.

Як бачимо, Г. Косинка переконує читачів, що правда має бути для всіх одна, її суть – у вічних категоріях добра та справедливості. Дійсно, злом не побороти зла, як не склеїти розбите щастя головних героїв новели.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Злом не побороти зло! Огляд новели Г. Косинки “Політика”