Змалювання тяжкого життя селян-кріпаків (за віршем “І виріс я на чужині”)

Тарас Григорович Шевченко все своє життя присвятив служінню рідному українському народу. Він не переставав думати про свою батьківщину навіть на засланні.

Криючись від жорстоких наглядачів, поет писав:

Здається – кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Але спогади бувають оманливими, а добро – там, де нас немає. І це підтверджує дійсність. Приїхавши у рідне село, поет з жахом помічає:

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Перед очима виникає картина злиденного, тяжкого життя: сади повсихали, погнили, повалялись хати, поросли бур’яном сади – село неначе погоріло. А люди не прагнуть щось змінити, вони, як воли, запряжені у ярма.

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Це відбувається не в одному селі, а “скрізь на славній Україні”. І винні в цьому пани лукаві, що душать людей, дозволяють їм лише “дивитись, плакать – і мовчать!”

Висновок поета жорстокий і безапеляційний. Можливо, і зеленіли б понад Дніпром широкії села, і веселились у селах щасливі люди, “якби не осталось сліду панського в Україні”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Змалювання тяжкого життя селян-кріпаків (за віршем “І виріс я на чужині”)