Значення поеми І. Котляревського “Енеїда” для нової української літератури

Від самого початку про “Енеїду” багато говорили: від загального схвалення читачів до різких висловлювань окремих критиків. Можливо, саме це і є позитивним моментом. Так чи інакше, але про початок нової доби в українській літературі заговорили, його помітили, а головне, його визнали, як явище, яке відбулося. Пантелеймон Куліш навіть висловив побоювання, що “тим реготом над “Енеїдою” мало-мало не згубили самі земляки свого ж новонародженого слова”. Однак сьогодні важко сказати, чи стало б таким знаковим явищем “новонароджене слово” з-під пера ранніх романтиків. Це розумів і Шевченко, бо просив “праведну душу” автора “перелицьованої” поеми прилинути до нього, сироти, в Петербург “хоч на одно слово” і заспівати “про Україну”: “Нехай усміхнеться серце на чужині, Хоть раз усміхнеться, дивлячись, як ти Всю славу козацьку за словом єдиним Переніс в убогу хату сироти”. Хоча пізніше зрілий Шевченко теж долучився до критиків “Енеїди”, бо вже дивився на неї не такими романтично-козакофільськими очима, а більше “мужицькими очима”. І Куліш, і пізній Шевченко вбачали в поемі її невідповідність народним думам та історичним пісням. Більше того, вони, як і більшість тогочасних українських критиків, звинуватили Котляревського у насмішкуватому ставленні до наддніпрянських українців. Куліш не бачив, а можливо,

і не хотів бачити позитивних моментів у культурі сміху. Він виступав як романтичний і при цьому національно-демократичний критик. У своїх публікаціях “договорився” до того, що порівнював автора “Енеїди” з таким собі панком, який “в наш одяг прибрався і нас передражнює й на сміх підіймає”. А ще ганьбить наші звичаї і українське слово “перековерзує”.

Та, незважаючи на шквал негативної критики, “Енеїда” від початку проторувала собі широкий шлях до людських сердець. Народ не бачив тут висміювання “української народності” і аж ніяк – “комічно-потворного змалювання українського життя”. Нарешті українська література “заговорила” мовою українського народу – нехай навіть частково суржиком, а точніше – мовою бурсаків-семінаристів. До того ж у “Енеїді” є все: і історія, і уславлення козацької доби, і осуд російських імперських амбіцій, і народна мова, і народні звичаї, традиції, вірування.

Ще один український письменник – Євген Маланюк – долучився до критики своїх попередників. Він пафосно стверджував, що в “Енеїді” “нащадки великого минулого обернулися на леревертнів, диваків і мочеморд”. Він звинуватив Котляревського у висміюванні власної історії, власного народу, його культури. Однак, віддаючи належне талантові автора, Є. Маланюк зазначив, що поема Котляревського – останній пізній “цвіт тієї української шляхетчини, що вже сама себе пародіює й травестує”.

Я вважаю, що слід дивитися на “Енеїду” значно глибше. За пародійністю і травестійністю криється, можливо, єдиний шанс автора сказати своє істинне слово, такий незвичний спосіб “озвучити” свій протест як представника пригнобленої нації проти невпинного наступу російсько-імперських сил після зруйнування Запорозької Січі і ліквідації козацької автономії. Можливо, через сміх і сатиру автора передалася і неспроможність народу опиратися тому наступові. У поемі є чимало серйозних речей, які автор наче своїми долонями огорнув від сміху і глуму. Це передусім – біль і ностальгія за втраченими Гетьманщиною та козаччиною:

Так вічной пам’яті бувало

У нас в Гетьманщині колись,

Так просто військо шиковано,

Не знавши: стій, не шевелись;

Так славнії полки козацькі,

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках, було, як мак цвітуть,

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи наставлять,

То мов мітлою все метуть.

Поема Котляревського “Енеїда” як пародія на високий і помпезний стиль класицизму стала водночас, за висловом Дмитра Донцова, “епопеєю української нації”. У цьому виявився неперевершений геній І. Котляревського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Головні герої новели зав'язь.
Ви зараз читаєте: Значення поеми І. Котляревського “Енеїда” для нової української літератури