Золотий гомін скорочено – Тичина Павло


Над Києвом – золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу –

Дніпро торкає струни…

Предки.

Предки встали з могил,

Пішли по місту.

Предки жертви сонцю приносять –

І того золотий гомін.

За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви.

Він був як вой, сп’янілий від одваги,

Наш Київ, –

Що воювать хотів безкровно, –

Безжурний Київ,

– буря!

Стихійно очі він розкрив –

І всі сміються, як вино…

– блиск!

– жах!

Всі вітаються та кричать “Слава!”

І засміялись гори,

Зазеленіли…

Але аж два чорних гроба.

Один світлий.

І навкруг каліки.

Повзають, гугнявлять, руки простягають

(О, які скорчені пальці!) –

Дайте їм, дайте!

Їсти їм дайте – хай звіра в собі не плекають,

– дайте.

Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця.

Предки – з жахом одвернулись.

– Виростем! – сказали тополі.

– Бризнем піснями! – сказали квіти.

– Розіллємось! – сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро.

************************************************

Я

– дужий народ,

Я – молодий!

Вслухався я в твій гомін золотий!

І от почув.

Дивився в твої очі –

І от побачив.

Гори каміння, що на груди мої навалили,

Я так легенько скинув –

Мов пух…

Я – невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я – дужий народ! – з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я – молодий!

Молодий!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Плач природы твір.
Ви зараз читаєте: Золотий гомін скорочено – Тичина Павло