Зозуля і півень – Глібов Леонід

– Як ти співаєш, Півне, веселенько…
– А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я…
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,-
Біжиш в садок мерщій…
– Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати…
– А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне…
А тільки замовчиш
Або куди летиш,-
Заниє серденько, неначе на чужині…
І їстоньки – не їм, і питоньки – не п’ю
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе – така ти невеличка,
Моя перепеличко,
А голосочок-то який!..
Тонесенький, милесенький такий…
Куди той соловей годиться?
– Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за це?..
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так,- пошлюся я на всіх.-
Де взявся Горобець, підслухав трохи їх
Та й каже: – Годі вам брехати
Та одно другого знічев’я вихваляти! –
Пурхнув – та й був такий.

За що ж,- хто-небудь попитає,-
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Зозуля і півень – Глібов Леонід