Абстракціонізм

Related posts:

1. Летризм Летризм (фр. la lettre – літера, шифт) – авангардистський рух, започаткований 1947 у Парижі, різновид конкретної поезії. Його представники (І. Icy, М. ЛемеТр та ін.) вважали, що слово вичерпало свої зображально-виражальні та комунікативні можливості, тому потребує заміни літерою. Вони сформулювали свою програму “оновлення” мистецтва, передовсім поезії, проголошену “універсальною”, “революційною”. Естетика Л. сприяла розвитку дизайну (див.: […]...
2. Заум Заум (рос. заумь) – один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О. Кручених, В. Хлєбніков, В. Каменський та ін.), спроба його теоретичного обгрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923). 3. […]...
3. Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
4. Акмеїзм Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були […]...
5. Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
6. Холостий віршовий рядок Холостий віршовий рядок – незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т. п.: З козацького чуба – Печаль та згуба… Та вільний вітер (А. Мойсієнко)....
7. Колаж Колаж (фр. collage – наклеювання) – прийом, запроваджений у малярстві за часів кубізму, закріплений та урізноманітнений дадаїстами, за яким на певну основу наклеювалися всілякі матеріали, відмінні за кольором та фактурою (П. Шкассо, Ж. Врак, К. Швіттерс та ін.). Техніка К. поширювалась і в поезії, зокрема таких авангардистів, як Г. Аполлінер, Б. Сандрар та ін., які […]...
8. Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
9. Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -∪ ∪/- ∪. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
10. Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
11. Гуситська література Гуситська література – пам’ятки чеської літератури, пов’язані із гуситським рухом та його натхненником Я. Гусем, представлені піснями, трактатами, проповідями, листами, маніфестами, хроніками. Найпоширенішими були пісні – сатиричні, вояцькі тощо, зібрані у різних збірниках, зокрема у “Їстебницькому канціоналі” (1420). Мелодія гімну таборитів “Хто ж бо ви, божі вої” надихала багатьох чеських митців, зокрема композиторів Б. Сметану […]...
12. Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
13. Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой), у Франції (Ф. Мартінон) тощо. В Україні над Р. працював С. Караванський, у діаспорі – Лідія далека. В 1979 у видавництві “Наукова думка” (Київ) з’явився “Словник українських рим”, упорядкований А. […]...
14. Стереотипне видання Стереотипне видання (грецьк. stereos – твердий, просторовий і typos – відбиток, форма, зразок) – повторне видання книги, віддруковане без змій із стереотипів (копій оригінальних форм високого друку). Переносно “стереотипний” – надміру часто вживаний, заяложений вираз, погляд, думка....
15. МУР – Літературне угруповання МУР (МИСТЕЦЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ РУХ) Восени 1945 р. на західнонімецьких землях сформувався МУР (Мистецький український рух), до складу якого увійшли вчорашні “пражани” (У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен (О. Бургардт), О. Лятуринська), поети Західної України (Б. Кравців, С. Гординський, Ю. Косач та ін.), наддніпря – нці, котрі здебільшого перебували у таборах “насильно переміщених осіб” (скорочено – […]...
16. Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
17. Марсійя Марсійя – елегійна, переважно моноримна поема на честь покійника, найдавніший жанр арабської Поезії, що постав на основі ритуальних похоронних оплакувань. Один із відомих поетів цього жанру – аль-Мугальхіль (VI ст.), котрий присвятив свої твори загиблому у бою братові. Звертався до М. перський поет Рудакі (елегія на смерть Шахіда Балхі), автор поеми “Шахнаме” Фірдоусі, зокрема у […]...
18. Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори вкладали в нього і дещо відмінний зміст, як-от М. Зеров, котрий писав у сонеті “Pro domo”: Класична пластика і контур […]...
19. Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
20. Мезостих Мезостих (грецьк. meson – посередині та strichos – віршовий рядок) – вірш, у якому серединні літери приховують певне ім’я або втаємничують певне значення, розглядається як різновид акровірша. досить рідкісна форма у новітній українській поезії, спостережена, зокрема, у творчості В. Самійленка: Щоб зараз же тебе пізнав люд! Мила І гарна ти, що й кращої нема, І […]...
21. Гра в літературній творчості Гра в літературній творчості – один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обгрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й. Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У […]...
22. Курйозні вірші Курйозні вірші (фр. сuriеuх – допитливий, цікавий) – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К. в. був Іван Величковський – автор оригінальної рукописної збірки “Млеко, од вівці пастиру належне”, в якій він звернувся до різних форм К. в. З України К. […]...
23. Тавтограма Тавтограма – див.: Алітераційний вірш, Алітерація, Анафора. Тавтологічна рима – римування одного і того самого слова, що не трактується як вада віршованого мовлення: І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки. Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Т. р. спостерігається в деяких східних віршових формах (газель). Звертаються до […]...
24. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
25. Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
26. Бароко Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних […]...
27. Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
28. Серія Серія (від лат. series – ряд) – сукупність видань, об’єднаних спільним задумом, тематикою, цільовим або читацьким призначенням, що виходять під спільною назвою серії, як правило, в однотипному оформленні. Періодичні або продовжувані С. складаються з нумерованих або датованих випусків. Неперіодичні видання утворюють відкриту С, якщо тривалість її випуску заздалегідь не встановлена, і закриту С, якщо її […]...
29. Дисфемізм, дифемізм Дисфемізм, дифемізм (ісп. disfemismo) – троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. У художній літературі і публіцистиці д. допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища, персонажа: “На все життя зріднила нас тюрма, / нам суджено в ній гибіти й сконати” (І. […]...
30. Тетралогія Тетралогія (грецьк. tetra – чотири і logos – слово) – великий епічний твір одного автора, що складається із чотирьох самостійних частин, охоплюється спільністю художнього задуму та єдністю основних персонажів (дійових осіб). В античну добу Т. називали три трагедії та одну сатиричну драму (“драму сатирів”), які подавалися на конкурси до святкування діонісій. Збереглася частково лише Т. […]...
31. Дадаїзм Дадаїзм – авангардистська літературно-мистецька течія, виникла 1916, назву отримала завдяки румунському поетові Т. Тцарі, котрий віднайшов слово “дада” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало “хвіст священної корови”, а італійською – “дитячий дерев’яний коник” і водночас – “годувальниця”. Поставши при цюріхському “клубі Вольтера”, де групувалися німецькі письменники (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. […]...
32. Аугментатив Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” […]...
33. Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
34. Експресіонізм Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не […]...
35. Художній метод Художній метод (грецьк. mеthodos – шлях дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва. добре відомий з античної доби, зокрема у вигляді аристотелівської концепцї мімезису, використовуваний передовсім митцями раціоналістичних уподобань. Основна категорія радянського літературознавства, яке розглядало творчий процес не за його іманентною основою, а за спрощено міметичною схемою: відбір життєвих явищ, […]...
36. Псалми Псалми (грецьк. psalmos – пісня; гра на струнному інструменті) – пісні релігійного змісту, створені біблійним царем давидом. Зібрання ста п’ятдесяти П. під назвою “Псалтир” увійшло до Святого Письма, ставши навчальною книгою. Поетична образність та тонкий ліризм перетворили її на найпопулярнішу книгу, відому в києво-руських списках XI ст. (зокрема і за різновидами: псалтир гадальна та псалтир […]...
37. Любов до народної пісні в поезії М. Рильського “Пісні” Лірика Максима Рильського зросла на благодатному грунті народної творчості, зокрема, піснях. Поезії майстра слова підкорюють щирістю й добритою, любов’ю до надбань рідного народу. Вірш “Пісні” – гімн талановитому українському народу – створювачу надзвичайного скарбу, я кий чарує й полонить, хвилює й закликає. М. Рильський називає пісні цілющими травами, “в них юність виникає друга, висока світиться […]...
38. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
39. Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
40. Неореалізм Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті XX ст., зокрема у творчості Г. Косинки, В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-давидовича, у 60-70-ті – у Гр. Тютюнника та ін – Поставши на грунті класичного реалізму, але не сприйнявши лінійно міметичного принципу “зображення життя у формах життя”, неореалісти визначали свій концептуальний принцип […]...