Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Академічне літературознавство
Академічне літературознавство
Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, Ф. Буслаєв, М. Тихонравов, О. Веселовський, М. Петров, М. дашкевич, М. драгоманов, П. Житецький,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Літературознавство Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер […]...
- Еволюційний метод Еволюційний метод (лат. evolutio – розвиток) – метод у літературознавстві, що склався у 60-80-ті XIX ст. на основі культурно-історичної школи І. Тена, який в “Історії англійської літератури” спробував поширити закони природного добору на терени духовного життя, зокрема мистецтва. Його, послідовник Ф. Брунетьєр, автор книги “Еволюція жанрів в історії літератури” (1890), безпосередньо застосовував методи природознавства при […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Федорак Назар – Біографія Народився Федорак Назар 11 квітня 1974 року, Львів. Кандидат філологічних наук. 1996 року закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. 2000 року захистив кандидатську дисертацію “Поетика Галицько-Волинського літопису” за спеціальністю 10.01.01 – українська література. У колі дослідницьких інтересів проблеми поетики давньої української літератури, зокрема літератури княжої доби; історія світової літератури Середньовіччя та Відродження; сучасний літературний […]...
- Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Літературний архів Літературний архів (гр. archaithos – стародавній) – зібрання документів з історії літератури, що зберігаються у спеціальних сховищах, музеях чи бібліотеках. Цим терміном називаються також відповідні установи, спеціально створені для збирання, зберігання та опрацювання матеріалів з історії літератури (Центральний державний архів-музей літератури І мистецтва м. Києва, відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, відділ […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- Бібліографічні товариства Бібліографічні товариства – громадські добровільні організації, покликані сприяти розвитку бібліографії та книголюбства. Таке завдання виконувала Бібліографічна комісія (у 1934-39 – Бібліологічна комісія), створена у Львові 1909 при Науковому товаристві імені Шевченка на чолі з І. Левицьким, у складі відомих учених – М. Возняка, В. Гнатюка, Ф. Колесси, М. Комарова, В. Перетца та ін. Почесним членом […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- Біографічний метод у літературознавстві Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть […]...
- Соціалістичний реалізм Соціалістичний реалізм – псевдохудожній унітарний метод (напрям) у радянській літературі. Визначальними для нього були позаестетичні принципи: партійність як абсолютизований критерій класової доктрини марксизму-ленінізму, звульгаризована народність, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Естетичні категорії позбавлялися свого природного значення. Поняття прекрасного застосовувалося для міфологізування та прославлення радянського ладу і його вождів, містифікованих героїв (Г. Котовський, В. Чапаев, Павлик Морозов та […]...
- Гра в літературній творчості Гра в літературній творчості – один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обгрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й. Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У […]...
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Репресії проти митців XX ст. в Україні Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ “розстріляного відродження”. У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом […]...
- Еллінізм Еллінізм – культура, що постала в Малій Азії та Єгипті внаслідок македонських завоювань. Хронологічними межами Е. вважаються 330-23 до н. е. Цей період характерний впливом грецької культури та літератури на культури та літератури азійських народів і Єгипту, новоякісним духовним утворенням, що проявилося у мистецтві....
- Аксіологія Аксіологія (грецьк. ахіа – цінність і logos – вчення) – в літературознавстві і мистецтвознавстві – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл....
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- Леся Українка – Історія давніх народів Сходу ІСТОРІЯ дАВНІХ НАРОдІВ СХОдУ Вступна розповідь Історія індусів Історія мідійців і персів Історія єгиптян Історія асірійців та вавілонців Історія фінікійців Історія ізраелітів (жидів)...
- Сорока Петро – Біографія Петро Іванович Сорока народився 6 січня 1956 року в селі Грицівці Збаразького району на Тернопільщині. Закінчив Крем’янецьке медичне училище та Тернопільський педагогічний університет. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Прозаїк, літературний критик. Автор книг “Секрет довгожителя”, “Крона роду”, “Сповідь сльозою”, “Пам’яті навперейми”, “Рік подвійних […]...
- Літопис життя і творчості письменника Літопис життя і творчості письменника – науково-джерелознавчий жанр біографічного літературознавства, який описує в хронологічному порядку на основі документальних свідчень факти життя і діяльності письменника від народження до смерті, особливої уваги надаючи тим, які так чи інакше позначилися на творчості. В українському літературознавстві створено в цьому жанрі дослідження про Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, Лесю […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...
- Міфологізм Міфологізм – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Перехід міфічного образу в поетичний пов’язаний з усвідомленням відмінності між суб’єктивністю процесу пізнання та об’єктивністю дійсності. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох […]...
- Культурно-історична школа Культурно-історична школа – група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв’язку з середовищем, що породило їх. К.-і. ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І. Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття “література” включає не всі художні […]...
- Ідентифікація Ідентифікація (лат. idem – той самий, facere – робити) – уподібнення, ототожнення будь-яких об’єктів на підставі тих чи інших ознак. У соціальній психології – віднесення, зарахування особи до якоїсь групи подібних до неї людей. У цьому сенсі І. вживається в соціологічному літературознавстві. В дослідженнях читацького сприйняття І. – мимовільне або свідоме ототожнення реального читача і […]...
- Апофазія Апофазія (грецьк. apdphaeis – заперечення) – композиційний та стилістичний прийом, що полягає в рішучому запереченні попередньої думки в межах одного вірша (вислову). Класичній приклад А. – поезія Т. Шевченка “Мені однаково… “, в якій заперечується сформульована на її початку думка “Мені однаково, / Чи буду/ Я жить в Україні, / Чи ні… “: Та неоднаково […]...
- Вставна новела Вставна новела – невеликий, відносно автономний твір (чи фрагмент твору) в межах роману, повісті, поеми, епопеї тощо, пов’язаний з художньою структурою цих жанрів, але відгалужений від неї своєю сюжетною лінією. В. н. відома з античних часів (“Золотий осел” Апулея), спостерігається вона і в творах нової та новітньої літератури (“Повія” Панаса Мирного, “Берег любові” О. Гончара […]...
- Біографізм Біографізм (грецьк. bios – життя і grаpho – пишу, зображаю) – комплекс літературнознавчих понять, що мають відношення до життєвого шляху письменника та його творчості. Включає власне біографію (життєпис), автобіографію (життєпис, належний самому автору), біобібліографію (поєднання біографії з бібліографією творів митця). Як методологічний інструмент науки про літературу та критику, Б. має давню історію, чи не найвиразнішою […]...
- Біографія Олександра Білецького (1884 – 1961) О. І. Білецький народився 2 листопада 1884p. поблизу Казані в сім’ї агронома. Вчився спочатку в одній з казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова – в харківській 3-й гімназії, яку закінчив у 1902p. Далі – навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. В студентські роки Білецький уже заявляє про себе як про […]...
- Білецький Олександр – Біографія О. І. Білецький народився 2 листопада 1884p. поблизу Казані в сім’ї агронома. Вчився спочатку в одній з казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова – в харківській 3-й гімназії, яку закінчив у 1902p. далі – навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. В студентські роки Білецький уже заявляє про себе як про серйозного дослідника в […]...
- Життя і творчість Олександра Білецького Реферат на тему: Життя і творчість Олександра Білецького (1884 – 1961) О. І. Білецький народився 2 листопада 1884p. поблизу Казані в сім’ї агронома. Вчився спочатку в одній з казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова – в харківській 3-й гімназії, яку закінчив у 1902p. Далі – навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. В студентські […]...
- Волапюк, Воляпюк Волапюк, Воляпюк (штучне утворення volapuk, від англ. world – світ і speak – розмовляти) – одна із штучних міжнародних мов, яку створив Й. Шлейєр у Німеччині в 1879. В. не набула практичного застосування. В літературній практиці вживається з іронічним відтінком, коли йдеться про штучне мовне утворення....
- Спадщина Шевченка – художника Спадщина Шевченка – художника Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою – все це ставить Т. Шевченка в перші лави освічених людей XIX століття. Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо […]...
- Заангажована література Заангажована література (фр. litterature engagee, від engager – запрошувати, наймати) – література, перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. З. л. – прояв соціальної відповідальності митця за результати своєї творчості. Ідею заангажованості особи в суспільстві висунули персоналісти ще в 20-30-х XX ст., щодо художньої літератури її застосували екзистенціалісти після 2-ої світової війни (зокрема Ж.-П. Сартр). […]...
Вірш фуга смерті читати.